Справа № 947/35979/25
Провадження № 2/947/6171/25
про залишення позовної заяви без руху
29.09.2025 року м. Одеса
Суддя Київського районного суду міста Одеси Скриль Ю.А., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської мііської ради, про визначення місця проживання дитини,
25.09.2025 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подану через представника адвоката Сіржанта Дениса Вікторовича до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської мііської ради, про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана судді Скриль Ю.А.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 29.09.2025 № 1831037, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить до території Київського району м. Одеси.
Таким чином, справа підсудна Київському районному суду міста Одеси на підставі частини 1 статті 27 ЦПК України.
Водночас при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суддею встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України в заяві повинен бути зазначений виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка недосягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ст.161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, тобто дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
При цьому, у позовній заяві відсутній виклад обставин та посилання на докази, які їх підтверджують, що між батьками існує спір щодо визначення місця проживання дитини.
Крім того, згідно із частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Крім того, пунктом 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, передбачено, що для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
Працівник служби у справах дітей за місцем проживання дитини проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт.
У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання для здійснення обстеження його житлово-побутових умов та складення акту обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.
Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
До позовної заяви про визначення місця проживання дитини з позивачкою, необхідно додати документи, зокрема, висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків; акти обстеження матеріальних і житлово-побутових умов кожного з батьків (осіб, що претендують на виховання дитини); довідку і характеристику дитини і батьків з освітніх установ, у разі їх відвідування дитиною.
Також, згідно з ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
За правилами ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за позовну вимогу немайнового характеру, пред'явлену фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн).
Позивачка у прохальній частині заяви просить суд відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України, в зв'язку із тяжким матеріальним станом, відстрочити сплату вартості судового збору за подання позову, на час його розгляду по суті.
Вирішуючи питання щодо відстрочення сплати судового збору позивачці, суддя дійшов до наступного.
Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати встановлюєтьсяст.136 ЦПК України та ст.8 Закону України «Про судовий збір».
Згідно з ст.136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі ст.12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.29 Постанови «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17.10.2014, єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Приписами ст.8 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Нормами ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» передбачено право суду, а не обов'язок щодо звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору.
Єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом.
Тобто, підставою для звільнення від його сплати є такий, обумовлений виключними обставинами, майновий стан сторони, який об'єктивно унеможливлює сплату нею судового збору у відповідному розмірі.
Відповідно до приписів частини четвертої статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на національні суди покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість якої надано ВРУ та практику ЄСПЛ, як джерело права.
У пункті 1 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" від 17.10.2014 № 10 роз'яснено, що судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ "Kniat v. Poland" від 26.07.2005, пункт 44; Рішення ЄСПЛ "Jedamski and Jedamska v. Poland" від 26.07.2005, пункти 63-64).
У зв'язку з цим, при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Приймаючи до уваги зазначене, вважаю, що позивачем не надано обґрунтованих та беззаперечних доказів на підтвердження незадовільного майнового стану, що унеможливлює оплату судового збору на момент звернення до суду з даним позовом. Та обставина, на яку позивач посилається - тяжкий матеріальний стан - не є достатньою підставою для відстрочення судового збору.
Згідно з ч. 3 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Всупереч наведеним правовим нормам, позивачкою у клопотанні про відстрочення сплати судового збору, не додано доказів на підтвердження її скрутного матеріального стану, що перешкоджає виконати вимоги законодавства, щодо оплати судового збору.
Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку про відсутність встановлених законом підстав для відстрочення сплати судового збору.
Таким чином, за відсутності підстав для відстрочення сплати судового збору, запропонувати позивачці надати докази на підтвердження її скрутного матеріального стану, або сплатити судовий збір за вимогу немайнового характеру у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок, за реквізитами: отримувач: ГУК в Одеській області (Київський р-н), код отримувача 37607526, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок №UA758999980313171206000015756, Код класифікації доходівбюджету 22030101).
Виходячи з вищезазначеного і відповідно до ст.185 ЦПК України, суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175, 177 ЦПК України, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивачку і надає йому строк для усунення недоліків. В разі невиконання вимог, вказаних в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, позовна заява буде вважатися неподаною і повернута позивачці.
Керуючись ст. 175, 177, 185, 260, 353 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини залишити без руху.
Повідомити позивачку про необхідність виправити зазначені недоліки у 10-денний строк з дня отриання копії цієї ухвали, а саме:
- надати суду докази на підтвердження тяжкого матеріального стану, або квитанцію про сплату судового збору у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок,
- висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків,
- виклад обставин на обґрунтування вимоги.
Роз'яснити, що інакше заява буде вважатись неподаною.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню окремо. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Ю. А. Скриль