Дата документу 29.09.2025
Справа № 501/1249/25
2/501/1061/25
29 вересня 2025 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеського району Одеської області цивільну справу за
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал»
до
відповідача: ОСОБА_1
предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості за кредитним договором
І. Виклад позиції позивача та відповідача.
Через систему «Електронний суд» 15.03.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал»(далі позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач), в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором №11568839 від 20.02.2015 у розмірі 155 597,76 грн., судові витрати у справі та витрати на правову допомогу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 20.02.2015 між АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №11568839, відповідно до якого відповідачу відкрито рахунок для надання, повернення та обліку кредитних коштів та заборгованості за кредитним договором та надано кредит у сумі 13650,04 грн. на строк 366 днів, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити плату за користування кредитом.
Однак, відповідач належним чином не виконував своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, відсотків, а тому за ним утворилась заборгованість в розмірі 155 597,76 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 95839,48 грн., заборгованість за відсотками - 41718,30 грн., заборгованість за комісією - 18039,98 грн.
25.07.2024 АТ «Банк Форвард» та ТОВ «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу №GL1N426202/1, у відповідності до якого позивач набув статусу нового кредитора у грошовому зобов'язанні включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №11568839 від 20.02.2015.
В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, позивач просив суд стягнути кредитну заборгованість, а також понесені судові витрати по справі.
У встановлений ухвалою строк відповідач не подав відзив на позов, представник відповідача у письмових дебатах просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с.103-106), посилаючись на те, що позивачем не надано у повному обсязі достатні та допустимі докази на підтвердження факту наявності підстав вважати правомірним стягнення на користь позивача заборгованості за договором та на підтвердження того факту, що кредитний договір з номером №117995564 від 24.07.2016 підв'язаний під кредитну заборгованість породжуючого договору №11568839 від 20.02.2015, як і копії самого кредитного договору з номером №117995564 від 24.07.2016, тощо.
ІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 25.03.2025 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.89).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 14.04.2025 відкрито провадження у справі (а.с.92-93).
Відповідно до ч.5 ст.279 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 5 статті 279 ЦПК України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Клопотання сторін про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходили.
Крім того, якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.
В матеріалах справи достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
За таких обставин, відсутні підстави для проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що 20.02.2015 між АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №11568839, відповідно до якого відповідачу відкрито рахунок для надання, повернення та обліку кредитних коштів та заборгованості за кредитним договором та надано кредит у сумі 13650,04 грн. на строк 366 днів, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити плату за користування кредитом (а.с.7-11, 18).
Згідно розрахунку заборгованості за договором кредиту №117995564 від 24.07.2016 заборгованість ОСОБА_1 складає 155 597,76 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 95839,48 грн., заборгованість за відсотками - 41718,30 грн., заборгованість за комісією - 18039,98 грн. (а.с.21-23).
25.07.2024 АТ «Банк Форвард» та ТОВ «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу №GL1N426202/1, у відповідності до якого позивач набув статусу нового кредитора у грошовому зобов'язанні включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №117995564 від 24.07.2016 (а.с.74-77).
ІV. Оцінка Суду.
Згідно п.1 ч.2 ст. 1 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
За вимогами ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.
Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ст.517 ЦК України).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України).
Відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до п.5 ч.3 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.
Відповідно до частин першої - третьої статті 2 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру ( постанова від 23 жовтня 2024 року у справі №753/25081/21 провадження № 61-8693св24 Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду).
Вирішуючи даний спір судом встановлено, що матеріали справи не містять достатніх та належних доказів на підтвердження того факту, що кредитний договір з номером №117995564 від 24.07.2016 підв'язаний під кредитну заборгованість породжуючого договору №11568839 від 20.02.2015, як і копії самого кредитного договору з номером №117995564 від 24.07.2016, тощо.
Окрім того, не підтверджено доказами наявність права вимоги у ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" з ОСОБА_1 за кредитним договором, оскільки в додатках до позову міститься лише витяг з реєстру договорів та боржників, за такими договорами Додаток № 1 до Договору №GL1N426202/1, в якому зазначені реквізити кредитного договору з номером №117995564 від 24.07.2016, щодо якого доказів укладання ОСОБА_1 не надано.
Також, матеріали справи не містять письмових доказів на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 за вказаним у позові кредитним договором №№117995564 від 24.07.2016 кредитних коштів.
Згідно з указаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контроля та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до п. 5 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року №254, п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.
Отже доказ, який підтверджує заборгованість клієнта, є виписка з банківського рахунку про зарахування коштів.
Згідно розрахунку заборгованості за договором кредиту №117995564 від 24.07.2016 заборгованість ОСОБА_1 складає 155 597,76 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 95839,48 грн., заборгованість за відсотками - 41718,30 грн., заборгованість за комісією - 18039,98 грн. (а.с.21-23).
Суд зауважує на тому, що розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані Банком в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.
Крім того, в матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості за кредитним договором №11568839 від 20.02.2015.
Відсутність таких доказів суперечить принципу повноти дослідження обставин справи та реалізації стандарту більшої переконливості.
За таких обставин, представником позивача не доведено та судом не встановлено беззаперечного факту порушення відповідачем прав позивача. У зв'язку з відсутністю необхідних доказів, суд позбавлений можливості впевнитись у законності права вимоги позивача до відповідача, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то вимога позивача про стягнення з відповідача судових витрат також не підлягає задоволенню.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст.6 (право на справедливий суд), ст.13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст.17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), ст.1 Протоколу 1 (захист власності, право мирно володіти своїм майном).
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
Керуючись ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 89, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, Суд
У позові Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Чорноморського міського
суду Одеської області М.І.Петрюченко