29 вересня 2025 року
м. Київ
справа №460/25428/23
адміністративне провадження №К/990/36973/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Власик Вікторія Яківна, на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 460/25428/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнання протиправним і скасування пункту 1 наказу №1138 від 10.10.2023 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» та звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію",
- визнання протиправним та скасування наказу №250 о/с від 18.10.2023 «По особовому складу» про звільнення зі служби в поліції,
- поновлення на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції №4 Рівненського районного управління поліції ГУ НП в Рівненській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13.02.2025, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025, у задоволенні позовної заяви відмовлено.
Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Власик В.Я., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Ця касаційна скарга подана скаржником на підставі пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України на обґрунтування якої скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій, зокрема:
- застосовано статті 14,15,19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, частину першу статті 19 Закону України «Про Національну поліцію», пункт 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» без урахування висновків Верховного Суду викладених у постанові від 30.09.2020 у справі № 200/142/20-а та у постанові від 11.04.2024 у справі №160/5820/23.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржниці, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 200/142/20-а встановлено, що суди попередніх інстанцій не з'ясували, які фактичні обставини були встановлені дисциплінарною комісією та які матеріали були зібрані та досліджені нею під час дисциплінарного провадження, та чи встановлено у підсумку, які конкретно протиправні або неетичні дії вчинив позивач. Не дослідили та не надали оцінку тому, чи становили описані у висновку службового розслідування дії позивача склад дисциплінарного проступку, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ті ж самі дії поліцейського отримали в рамках кримінального провадження.
Натомість у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що дисциплінарною комісією належним чином проведеної процедури дисциплінарного провадження дисциплінарною комісією з'ясовано обставини, які мали значення для прийняття спірних рішень, наведено мотиви, з яких зроблено висновки про наявність у діях старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції №4 Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області складу дисциплінарного проступку з посиланням на відповідні докази.
У висновку дисциплінарна комісія встановила, наявність дисциплінарного проступку, у діянні ОСОБА_1 , що виразилося:
- у порушенні Присяги, Посадової інструкції, Закону України «Про Національну поліцію2 та Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
- у вступі в неслужбові стосунки з ОСОБА_2 , раніше засудженим за статтею 332 КК України ОСОБА_3 та іншими членами організованої злочинної групи, зловживаючи своїм службовим становищем, з корисливих мотивів, з метою отримання незаконного доходу у вигляді неправомірної вигоди від чоловіків призовного віку, які мали намір незаконно перетнути державний кордон України.
- у вступі у неслужбові стосунки з раніше судимим ОСОБА_4 , який мешкає на території адміністративного обслуговування майора поліції ОСОБА_1 та, за яким, згідно посадових обов'язків ОСОБА_1 здійснювалася профілактична робота, з метою створення фіктивної реєстрації ОСОБА_4 фізичною особою-підприємцем та отримання відповідних дозвільних документів на здійснення пасажирських перевозок, з метою подальшого використання зазначеного номінального ФОП у злочинних цілях та отримання незаконного доходу у вигляді неправомірної вигоди.
- не встановленні протягом 2023 року жодного адміністративного нагляду,
- ведення із порушенням обліково-профілактичних справ на осіб, відносно яких встановлено адміністративний нагляд та формально підпадають під адміністративний нагляд.
- не заведенні паспорта дільниці №1, не веденні журналу щотижневого планування роботи ДОП.
- не вжитті заходів для взяття на облік осіб, щодо яких здійснюється превентивна (профілактична робота) робота, підтримання в актуальному стані інформаційних підсистем СІС МВС.
- неналежному вжитті заходів для запобігання та протидії домашньому насильству і його припинення, не здійсненні заходів, спрямованих на соціальну адаптацію осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі, заходів з контролю за дотриманням обмежень, установлених Законом України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», не здійсненні поліцейського піклування, відсутності взаємодії зі службою у справах дітей.
На підставі висновків службового розслідування, пунктом 1 наказу ГУНП в Рівненській області від 10.10.2023 №1138 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» за порушення службової дисципліни, пунктів 1, 2 частини 1 статті 18, абзацу 2 частини 1 статті 64 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 2, 6, 9 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, частини 5 розділу IV, частини 3 розділу V, пункту 4 частини 3 розділу VI Інструкції з організації діяльності дільничних офіцерів поліції та поліцейських офіцерів громад, затвердженої наказом МВС України від 28.07.2017 №650, пунктів 1, 8 розділу 2, пунктів 7, 8, 13 Посадової інструкції старших дільничних офіцерів поліції від 12.05.2023, абзаців 1, 2 частини 2 розділу V Положення про організацію службової підготовки працівників Національної поліції України, затвердженого наказом МВС України від 26.02.2016 №50 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
З урахуванням наведеного доводи скаржника щодо не встановлення складу дисциплінарного проступку не знайшли свого підтвердження, оскільки суди дослідили та надали оцінку тому, що у висновку службового розслідування встановлено склад дисциплінарного проступку.
При цьому, варто зауважити, що різниця у фактичних обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм. Тому, сам факт наявності судових рішень, якими визнано не правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» не свідчить про застосування судами у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду.
Щодо посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 11.04.2024 у справі №160/5820/23, в якому містить посилання на те, що вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів внутрішніх справ до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з'ясовувати саме склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи, отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи. Дисциплінарна відповідальність є окремим/самостійним видом юридичної відповідальності і вирішення питання про правомірність притягнення особи до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з'ясування складу дисциплінарного проступку в її діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ті самі дії особи-поліцейського отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали чи можуть настати для такої особи, Суд зауважує, що висновки, викладені у наведеній вище постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у вищевказаних справах не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами обставин справи за результатами розгляду справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ними доказів.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів обох інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Керуючись статтями 248, 329-332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Власик Вікторія Яківна, на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 460/25428/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
М.В. Білак
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду