29 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 380/21347/24
адміністративне провадження № К/990/10416/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Бившевої Л.І., Гімона М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18.10.2024 з питань вжиття заходів забезпечення позову (суддя: Чаплик І.Д.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025 (судді: Онишкевич Т.В. Сеник Р.П., Качмар В.Я).
у справі № 380/21347/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіснет»
до Головного управління ДПС у Львівській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіснет» (далі - позивач, ТОВ «Сервіснет») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Львівській області, податковий/контролюючий орган), в якому просило:
1) визнати протиправним та скасувати у повному обсязі рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 09.10.2024 № 29959/6/13-01-04-07 про анулювання реєстрації платника єдиного податку ТОВ «Сервіснет»;
2) зобов'язати Головне управління ДПС у Львівській області поновити з 30.09.2024 реєстрацію у якості платника єдиного податку ТОВ «Сервіснет».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач наголосив на протиправності оскаржуваного рішення, оскільки, як підставу для анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку податковий орган в якості критеріїв для застосування обмеження перебування на єдиному податку посилається на підпункт 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, однак позивач зауважив, що не здійснює видів діяльності, які передбачені підпунктом 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, а відтак і підстави для анулювання платника єдиного податку третьої групи відсутні.
Крім того, 16.10.2024 позивачем також подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 09.10.2024 № 29959/6/13-01-04-07 про анулювання реєстрації платника єдиного податку ТОВ «Сервіснет» до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Заява мотивована тим, що рішення про виключення ТОВ «Сервіснет» з реєстру платників єдиного податку третьої групи за ставкою 5 % має наслідком зміну системи оподаткування, формату розрахункового документа, а відтак існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді зупинення його господарської діяльності, а також тим, що рішення може призвести до накопичення боргів та виникнення стану неплатоспроможності (банкрутства) ТОВ «Сервіснет». На думку позивача, такі обставини будуть мати своїм наслідком неможливість виконання зобов'язань перед контрагентами по укладених договорах, а особливо це негативним чином відобразиться на тендерах з державними установами, яким для отримання аналогічних послуг від нових компаній потрібно буде провести нову процедуру закупівлі. Звертає увагу, що ТОВ «Сервіснет» надає послуги критично важливим суб'єктам господарювання, які на державному рівні надають важливі послуги і які у разі спричинення нестабільної фінансової ситуації для позивача можуть залишитися без інтернет послуг, що відобразиться на їх можливості забезпечувати стабільний рівень послуг та функціонування. З урахуванням викладеного заявник вважає, що існує реальна загроза завдання шкоди правам заявника, в тому числі й матеріальним, внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову до ухвалення рішення у цій справі. Також покликається на наявність в спірному випадку передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС України підстави для вжиття заходів забезпечення позову, а саме: щодо очевидної протиправності оскаржуваного рішення, що полягає у прийнятті його за результатами камеральної, а не документальної перевірки.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18.10.2024 (т. 1 а.с. 48-53), залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025 (т. 2 а.с. 89-93), заяву ТОВ про вжиття заходів забезпечення позову задоволено. Зупинено дію рішення ГУ ДПС від 09.10.2024 № 29959/6/13-01-04-07 про анулювання реєстрації платника єдиного податку до набрання законної сили судовим рішенням у справі №380/21347/24.
Задовольняючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що у випадку не вжиття тимчасових обмежувальних заходів, у разі реалізації відповідачем рішення про анулювання реєстрації єдиного податку Товариства, як платника єдиного податку третьої групи зі ставкою 5 % доходу та пред'явлення його до виконання, позивач буде зобов'язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, що спричинить додаткове навантаження на позивача у вигляді податку на додану вартість, яке у свою чергу може суттєво вплинути на ведення господарської діяльності, розірвання договірних правовідносин з контрагентами, тощо.
При цьому, посилаючись на постанову Верховного Суду від 25.10.2023 у справі №160/11784/23, суди виходили з того, що невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду.
Тоді як суд апеляційної інстанції, посилаючись на постанови Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 280/9045/24, від 04.02.2025 у справі № 280/8758/24, зауважив, що застосування заходів забезпечення позову носить тимчасовий характер та не є вирішенням спірних правовідносин чи наданням будь-якої попередньої оцінки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій податковий орган звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою (т. 4 а.с. 1-4), в якій просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18.10.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025 у справі № 380/21347/24 та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 3, 4 частини 4 статті 328 КАС України, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: статті 150 та 151 КАС України, порушено норми процесуального права, а саме: статті 72, 73, 75, 76, 90, 242, 244, 322, 328, 353 КАС України, що призвело до неправильного вирішення спору, не враховано позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 11.12.2024 у справі № 280/4194/24.
Також скаржником зауважено, що судами не надано правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, що свідчить про недотримання судом вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи.
Зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм статей статті 150 та 151 КАС України контролюючим органом вказано, що, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач не навів достатніх доказів в обґрунтування існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також неможливості їх захисту без вжиття заходів забезпечення позову.
Податковим органом акцентовано увагу також і на тому, що задовольняючи заяву позивача, суди жодним чином не обґрунтували очевидності ознаки протиправності рішення податкового органу та не вказали таких ознак. Додає, що сам факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
У додаткових поясненнях від 27.03.2025 (т. 4 а.с. 12-13) скаржник додав, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Звертає увагу на те, що у справі № 300/6763/24 у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2024, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд правильно зауважив, що протиправність рішення може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів.
Посилаючись також на постанову Верховного Суду від 12.03.2021 у справі № 140/10203/20 скаржник зазначив, що безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Однак, саме по собі посилання на негативний вплив рішень суб'єктів владних повноважень не є підставою для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Крім того зауважує, що правова позиція Верховного Суду, що викладена у постанові від 19.06.2018 у справі №826/9263/21, зводиться до того, що підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночним, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більше шкоди, ніж та, якій можна запобігти. До подібних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, від 20.11.2019 у справі № 640/2298/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 також зробила подібний висновок, зазначаючи, що забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови до набрання законної сили судовим рішенням у справі фактично було б ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Підсумовуючи скаржник просив касаційну скаргу задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2025 відкрито касаційне провадження у даній справі.
Позивачем надано відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін (т. 4 а.с. 36-40).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Питання застосування статей 150 - 154 КАС України у справах цієї категорії було предметом неодноразового розгляду Верховний Судом (зокрема, але не виключно, постанови від 25.10.2023 у справі № 160/11784/23, від 14.01.2025 у справі № 280/9045/24, від 20.02.2025 у справі № 280/9044/24, від 29.05.2025 у справах № 240/1622/25, № 380/22510/24, № 380/21917/24, від 19.06.2025 у справі № 520/33244/24 та від 10.07.2025 у справі № 240/2350/25.
Верховний Суд вказував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Суд також повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Водночас, під час вирішення питання про забезпечення позову досліджується обґрунтованість та доведеність тих обставин, з якими заявник пов'язує виникнення наслідків, які зумовлять невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
В контексті наведеного, у межах даної справи при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суди встановили, що спірні правовідносини у цій справі виникли з огляду на незгоду позивача з прийняттям відповідачем рішення про анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи.
Відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
За змістом пункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.
Абзац п'ятий підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України передбачає, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Таким чином, за наслідками прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку такий платник податків зобов'язаний з установленої у рішенні дати здійснювати подальший бухгалтерський та податковий облік за правилами загальної системи оподаткування.
Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2025 у справі № 240/2350/25.
З огляду на викладене за наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини 2 статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову. Так, за наслідками анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи позивач має змінити систему оподаткування на загальну, що призведе до додаткового податкового навантаження та виникнення обов'язку із реєстрації платником податку на додану вартість. Ці обставини, в свою чергу, можуть суттєво вплинути на ведення позивачем господарської діяльності, призвести до розірвання договірних відносин, утруднення або неможливості відновлення господарської діяльності в подальшому. У разі відновлення статусу позивача як платника єдиного податку (у випадку ухвалення судом рішення про задоволення позову) необхідним буде коригування податкового обліку як самого позивача, так і його контрагентів, оскільки податкове законодавство передбачає зовсім інші правила ведення обліку для платників податків на загальній системі оподаткування, зокрема і в частині обліку податку на додану вартість.
Невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду.
Враховуючи викладене обґрунтованими є висновки судів, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може істотно ускладнити ефективний захист і поновлення прав позивача, для захисту яких він звернувся до суду, а для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Колегія суддів зазначає, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті і не свідчить про неправомірність рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи.
При цьому, посилання скаржника у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.06.2018 у справі 280/4194/24, від 25.10.2023 у справі №160/11784/23, від 14.01.2025 у справі № 280/9045/24, від 04.02.2025 у справі № 280/8758/24, від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, від 20.11.2019 у справі № 640/2298/19, а також на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28.03.2018 у справі № 800/521/17, Суд вважає необґрунтованими, оскільки при застосуванні судами одних й тих самих норм права, результат вирішення справи та/або порушеного питання завжди залежить від фактичних обставин у кожній конкретній справі, доказів, наявних на підтвердження доводів та/або заперечень, та їх сукупної правової оцінки. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм.
Доводи скаржника про те, що задовольняючи заяву позивача, суди жодним чином не обґрунтували протиправності рішення податкового органу та не вказали таких ознак, Суд вважає безпідставними, оскільки позов забезпечено на підставі пункту 1 частини 2 статті 150 КАС України.
Відтак, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України (у редакції, після набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд також звертає увагу на те, що як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.01.2025, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025 адміністративний позов у справі № 380/21347/24 по суті позовних вимог задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної податкової служби у Львівській області № 29959/6/13-01-04-07 від 09.10.2024 про анулювання реєстрації платника єдиного податку ТОВ «Сервіснет» з 30.09.2024, зобов'язано Головне управління ДПС у Львівській області поновити реєстрацію ТОВ «Сервіснет в реєстрі платників єдиного податку з 30.09.2024, шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18.10.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025 у справі № 380/21347/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А. Васильєва
Cудді Л.І. Бившева
М.М. Гімон