Номер провадження: 22-ц/813/4510/25
Справа № 947/1200/25
Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.
Доповідач Назарова М. В.
29.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Кострицького В.В.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2025 року, ухвалене Київським районним судом м. Одеси у складі: судді Куриленко О.М. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини,
25 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5000 грн щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову і до повноліття дитини.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що сторони є батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя ж відповідачем не склалося, у зв'язку з чим на дату звернення до суду із даним позовом було подано також позов про розірвання шлюбу. Відповідач, який проживає окремо від малолітньої дитини, ухиляється від виконання свого обов'язку щодо утримання їх спільної доньки, матеріально не допомагає, участі у вихованні дитини не бере, добровільно аліменти не сплачує.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 5000 гривень щомісячно, починаючи стягнення із дня подачі позову, тобто з 08 січня 2025 року і до досягнення донькою ОСОБА_4 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 просить змінити рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2025 року в частині розміру аліментів, а саме: визначити розмір аліментів, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що складає 1281 грн 50 коп, а також скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судового збору у розмірі 1211,2 грн.
Доводами апеляційної скарги є те, що при подані позовної заяви про стягнення аліментів позивач не надала жодного належного, достатнього, допустимого та достовірного доказу щодо заявленого розміру у 5000 гривень аліментів на утримання малолітньої доньки для стягнення з відповідача та не було надано доказів на підтвердження матеріального стану відповідача і його працездатності.
При цьому, скаржник вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, бездоказово посилається на працездатний вік відповідача, відсутність відомостей про наявність в останнього тяжких захворювань або інших вад здоров'я, а також про відсутність будь-яких інших обставин, які б свідчили про неможливість відповідачем надавати матеріальну допомогу.
На думку скаржника, судом першої інстанції не були враховані вимоги статтей 182-184 СК України та не досліджено і не встановлено обставини справи, які мають значення для задоволення вимог позивача, у даній справі, а при розгляді справи судом були проігноровані будь-які пояснення відповідача щодо його матеріального становища та стану його здоров'я.
Крім того, скаржник зазначає, що не обізнаний з нормами процесуального законодавства та відповідно не знає порядку подання доказів до суду. В судовому засіданні, яке проводилось 06 лютого 2025 року, відповідач повідомляв суду про наявність у нього документів про інвалідність, зазначав, що отримує пенсію в зв'язку з інвалідністю, оскільки має загальне захворювання та зазначав, що у зв'язку із станом здоров'я не працює, однак суд не взяв до уваги всі пояснення відповідача та не залучив до матеріалів справи документи, які були наявні у відповідача під час проведення судового засідання, оскільки останній просто показав їх суду, а не заявив відповідне клопотання про їх приєднання до справи, що не узгоджується з ч. 5 ст. 12 ЦПК України.
Серед іншого, скаржник повідомляє, що станом на дату подання позовної вимоги та ухвалення оскаржуваного рішення відповідач вже мав другу групу інвалідності, щомісячно отримує пенсію у загальному розмірі 2725 грн, а згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 06 лютого 2025 року інших доходів немає та у зв'язку із загальним захворюванням з ураженням опорно-рухового апарату постійно потребує лікування та прийому ліків. Тому, зазначені обставини унеможливлюють виконання відповідачем прийнятого рішення щодо сплати аліментів в розмірі 5000 гривень щомісяця.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2025 року, посилаючись на те, що 24 травня 2018 року скаржник придбав транспортний засіб Skoda Oktavia, який використовується з метою надання послуг з перевезення пасажирів (послуг таксі). Позивач зазначає, що практично одразу після придбання автомобіля відповідач зареєструвався водієм у таксі «Навігатор», де працює і на теперішній час. За словами позивача, середньомісячний дохід водіїв становить близько 30000-40000 гривень.
Щодо поданих нових доказів до апеляційної скарги та необізнаності відповідача про свої процесуальні права позивач зауважує, що оскільки вказані докази не були надані в суді першої інстанції і судом не досліджувалися, а скаржником не наведено виключних обставин щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції, крім того з врахуванням часткового визнання позовних вимог, то просила їх не брати до уваги при перегляді оскаржуваного рішення.
Крім того, позивач вважає, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання, які містяться в даній скарзі, є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
У відповіді на відзив ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 зазначив, що наявність довіреності на користування автомобілем від 2018 року не свідчить та не доводить будь-який матеріальний стан відповідача і його працездатність у 2025 році, адже, документи долучені до апеляційної скарги підтверджують інвалідність відповідача, яку було встановлено у 2024 році і саме в цей період останній втратив можливість повноцінно працювати. Скаржник вважає, що позивачем не надано до суду будь-яких документів та доказів які б дійсно підтверджували обставини зазначені у відзиві про матеріальний стан та працездатність відповідача та які мають значення для вирішення справи.
За ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.
Оскільки справа є малозначною (ціна позову у даній справі становить 30000 грн (5000 грн х 6 місяців), тобто не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 вказаної норми).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 24 грудня 2011 року сторони зареєстрували шлюб (а.с. 12) та є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).
Судом першої інстанції також встановлено, що у провадженні Київського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (справа №947/40100/24).
Задовольняючи позов про стягнення аліментів та визначаючи їх розмір у 5000 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має працездатний вік, відомостей про наявність тяжких захворювань або інших вад здоров'я суду не надано, а також не повідомлено будь-які інші обставини, що свідчать про неможливість надавати матеріальну допомогу.
При цьому, суд першої інстанції зауважив, що такий розмір стягуваних аліментів є розумним та не суперечитиме чинному законодавству, інтересам позивача, відповідача та дитини.
Крім того, суд зазначив, що відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнав частково, зазначав, що не відмовляється від утримання дитини, однак, в якому саме розмірі добровільно бажає сплачувати аліменти, суду не повідомив. При цьому зазначав, що є особою з інвалідністю та не працює, однак, доказів цього не надав, відзиву не надав, з будь-якими клопотаннями до суду не звертався.
Переглядаючи вказане судове рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статтей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, а також утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За змістом статті 182 СК України При визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Частиною другою ст. 182 СК України врегульовано, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та визначено мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину у розмірі, не меншому, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину - у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Заперечуючи щодо визначеного судом першої інстанції розміру аліментів, до апеляційної скарги скаржник долучив копію пенсійного посвідчення, копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, копію виписки по розрахунковому рахунку, копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 06 лютого 2025 року, копію довідки форми ОК-5 станом на 11 лютого 2025 року, копію довідки про доходи (а.с. 42-50, 52), які, як вважає скаржник, підтверджують його складне матеріальне становище, потребу в лікуванні та прийомі ліків, а також неможливість сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.
При цьому, скаржник зазначає, що у зв'язку зі своєю юридичною необізнаністю не зміг долучити зазначені докази до матеріалів справи у суді першої інстанції, а тому просив визнати поважними причини неподання доказів до суду першої інстанції та врахувати їх при перегляді оскаржуваного рішення.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави визначати розмір аліментів на утримання малолітньої доньки у сумі 5000 грн, оскільки суд не врахував пояснень відповідача щодо його матеріального стану та стану його здоров'я, а також не приймаючи до уваги надані скаржником докази, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів.
За ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 зазначено, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає Верховному Суду можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов'язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об'єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.
Верховний Суд у вищевказаній постанові звернув увагу на те, що вказана законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.
Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними:
1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;
2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;
3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;
4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо).
5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.
Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21); постанови Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22 (провадження № 61-9422св22), від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22).
Таким чином, колегія суддів не бере до уваги докази, подані ОСОБА_2 з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції, оскільки такі не були подані у встановлений законом строк до суду першої інстанції, відповідач знав про них, був присутній у судовому засіданні при розгляді справи судом першої інстанції, надав пояснення по справі, при цьому не заявляв жодних клопотань (наприклад, щодо поновлення строку на подання відзиву та доказів), а також не надав суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження поважних причин ненадання таких доказів до суду першої інстанції.
Натомість, інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, а саме, що судом безпідставно визначено розмір аліментів у 5000 грн, оскільки доказів непрацездатності відповідача та неможливості забезпечувати себе доходом та можливістю утримувати дитину суду у зазначеному розмірі надано не було. Неврахування судом обставин та майнового стану платника аліментів може мати місце у разі надання сторонами відповідних доказів, натомість, відповідачем такого суду надано не було.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції щодо встановленого оскаржуваним рішенням розміру аліментів на утримання малолітньої дитини, який відповідає забезпеченню її якнайкращих інтересів, оскільки відсутні докази того, що майновий стан відповідача та його стан здоров'я, перешкоджають йому виконувати свій обов'язок щодо утримання дитини. Підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів у мінімально рекомендованому розмірі (ч. 2 ст. 182 СК України) за таких обставин не було.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь держави судового збору за звернення до суду із позовом колегія суддів також відхиляє, оскільки суду першої інстанції доказів на підтвердження обставин звільнення відповідача від сплати судового збору надано не було.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Крім того, враховуючи зміст статей 181, 192 СК, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та відповідно не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2025 року - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Дата складення повного тексту постанови - 29 вересня 2025 року
Судді: М.В. Назарова
В.А. Коновалова
В.В. Кострицький