Номер провадження: 22-ц/813/1994/25
Справа № 522/14302/23
Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю.І.
Доповідач Назарова М. В.
29.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,
учасники справи: позивач - Державне агентство меліорації та рибного господарства України, відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного агентства меліорації та рибного господарства України в особі свого представника Франків Любові Павлівни
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2024 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Ковтун Ю.І. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом Державного агентства меліорації та рибного господарства України до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника, в порядку регресу,
13 липня 2023 року Державне агентство меліорації та рибного господарства України звернулися до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника в порядку регресу, в якому просили стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області майнову та моральну шкоду, заподіяну внаслідок незаконного звільнення гр. ОСОБА_2 та не виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 73910,50 грн, а також судовий збір за звернення до суду із позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2021 року, яке частково змінено постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року, у справі № 420/367/20 визнано протиправним та скасовано наказ Західно-Чорноморського рибоохоронного патруля від 10 грудня 2019 року № 23-О «Про звільнення ОСОБА_2 », зобов'язано Західно-Чорноморський рибоохоронний патруль поновити ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста із запобігання та протидії корупції Західно-Чорноморського рибоохоронного патруля, а також стягнуто з Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства в Одеській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 73910,50 грн.
Зазначене звільнення мало місце в період перебування ОСОБА_1 на посаді голови комісії з ліквідації Західно-Чорноморського рибоохоронного патруля, а тому, як вважає позивач, про настання негативних наслідків у результаті видачі наказу від 10 грудня 2019 року № 23-О «Про звільнення ОСОБА_2 », ОСОБА_1 знав та передбачав настання негативних наслідків такого протиправного звільнення.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2024 року у задоволенні позову Державного агентства меліорації та рибного господарства України до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника, в порядку регресу відмовлено.
В апеляційній скарзі Державне агентство меліорації та рибного господарства України в особі свого представника ОСОБА_3 просять рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Доводами апеляційної скарги є те, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки, як зазначає скаржник, Одеським окружним адміністративним судом та П'ятим апеляційним адміністративним судом установлено факт, що звільнення ОСОБА_2 із займаної посади головного спеціаліста із запобігання та протидії корупції Західно-Чорноморської рибоохорони відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, так як наказ від 10 грудня 2019 року № 23-О, виданий відповідачем, визнано протиправним та скасовано. Зазначене порушення, як вважає скаржник, яке зумовило поновлення ОСОБА_2 на роботі та виплати коштів на загальну суму 73910,50 грн, допущене з вини відповідача як Голови комісії з ліквідації Західно-Чорноморської рибоохорони, отже, голова комісії з ліквідації Західно-Чорноморської рибоохорони, як особа, яка прийняла наказ про звільнення ОСОБА_2 та не виплатив середній заробіток за час вимушеного прогулу і компенсації за моральну шкоду, заподіяв шкоду державному бюджету у сумі 73 910,50 грн.
Щодо строків позовної давності, скаржник зазначив, що твердження суду першої інстанції про те, що перебіг строку звернення позивача до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, розпочався з дня проведення підприємством належних виплат незаконно звільненому працівнику (18.01.2022), тому з цього часу обраховується перебіг встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду є неправомірним.
Скаржник з цього приводу вважає, що право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством грошової суми третій особі, саме від цього часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову, а оскільки виплату (безспірне списання) коштів ОСОБА_2 здійснено 18.02.2022, то строк для пред'явлення позову в порядку регресу не пропущено, так як, на думку скаржника, строк позовної давності у вказаній категорії справ становить три роки.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Предметом позову в цій справі є вимога про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника в порядку регресу, ціна позову становить 73910,50 грн.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 вказаної норми).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що наказом Державного агентства рибного господарства від 27 квітня 2018 року № 198 призначено ОСОБА_1 головою комісії з ліквідації Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та врегулювання рибальства (а.с. 37-38).
Наказом Голови комісії з ліквідації Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства Камінського Є.В. від 10 грудня 2019 року № 23-О «Про звільнення ОСОБА_2 » звільнено ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста із запобігання та протидії корупції Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства 11 грудня 2019 року у зв'язку з ліквідацією Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (а.с. 39).
Наказом Голови комісії з ліквідації Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства Атанова О. № 2 від 17 червня 2021 року ОСОБА_2 поновлено на посаді головного спеціаліста із запобігання та протидії корупції Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства з 12 грудня 2019 року; скасовано наказ № 23О від 10 грудня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_2 ». Підстава рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2021 року у справі №420/367/20 (а.с. 40).
Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області стягнуто безспірним списанням з рахунку Управління Держрибагентства у Одеській області грошові кошти на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2021 року у справі № 420/367/20, що підтверджено Випискою за 18.01.2022 Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства, за 24.01.2022 (а.с. 41, 43).
16 січня 2023 року управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області на адресу: м. Одеса, пров. Нахімова, 6, кв. 5, направили ОСОБА_4 пропозицію № 1-3-19/72-23 щодо добровільного відшкодування останнім як особою, яка видала наказ про звільнення працівника, шкоди у розмірі 67910,50 грн, виплачених незаконно звільненому працівнику на виконання судового рішення (а.с. 44-46). Доказів отримання вказаної пропозиції суду не надано.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті незаконних дій Голови комісії з ліквідації Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства Камінського Є.В., винного в незаконному звільненні ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста із запобігання та протидії корупції Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства, що встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2021 року у справі № 420/367/20, підприємству заподіяно шкоду у вигляді суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди в сумі 73910,50 грн, яка підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Водночас, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частини третьої статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Як зазначає позивач та слідує з матеріалів справи, Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області стягнуто безспірним списанням з рахунку Управління Держрибагентства у Одеській області грошові кошти на виконання рішення суду у справі № 420/367/20 30 грудня 2021 року та 18 січня 2022 року.
Отже, перебіг строку звернення позивача до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, розпочався з дня проведення підприємством належних виплат незаконно звільненому працівнику (18 січня 2022 року), тому з цього часу обраховується перебіг встановленого частиною третьою статті 233КЗпП України строку звернення до суду.
З позовом до суду про відшкодування шкоди, завданої підприємству виплатою вказаної суми, позивач звернувся 19 липня 2023 року, тобто з пропуском встановленого статтею 233КЗпП України строку.
Позивачем не надано належних доказів поважності причин пропуску строку, передбаченого частиною третьою статті 233 КЗпП України, у зв'язку з чим суд першої інстанції не вбачав підстав для його поновлення, та виснував, що в задоволенні позову слід відмовити.
Переглядаючи вказане судове рішення за доводами апеляційної скарги та відповідаючи на довід про те, що строк позовної давності в даній категорії справ становить три роки, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) порушення працівником покладених на нього трудових обов'язків; 2) нанесення прямої дійсної шкоди; 3) вина в діях або бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.
Згідно зі статтею 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Отже, відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству, врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 463/4040/15-ц (провадження № 61-23441св18).
З огляду на це, доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування загального строку позовної давності є хибними.
Так, відповідно до положень ст. 233 КЗпП України для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
За обставинами даної справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/367/20 від 06 травня 2021 року частково задоволено позов ОСОБА_2 до Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування наказу Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства № 23-О від 10.12.2019 року «Про звільнення ОСОБА_2 », зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
Визнано протиправним та скасовано наказ Західно-Чорноморські басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства № 23-О від 10.12.2019 року «Про звільнення ОСОБА_2 ».
Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста із запобігання та протидії корупції Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства.
Зобов'язано Західно-Чорноморське басейне управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 грудня 2019 року по день ухвалення рішення суду.
Стягнуто із Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства на користь ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди в розмірі 6000,00 гривень.
В решті позову відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року апеляційну скаргу Державного агентства меліорації та рибного господарства України задоволено частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 травня 2021 року змінено та викладено абзац четвертий його резолютивної частини у наступній редакції:
«Стягнути з Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 67 910,50 гривень».
В інший частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 травня 2021 року залишено без змін.
Таким чином, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 травня 2021 року набрало законної сили 01 грудня 2021 року.
18 січня 2022 року Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області стягнуто на користь ОСОБА_2 безспірним списанням з рахунку Управління Держрибагенства в Одеській області середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 54667,95 грн, а також податок на доходи фізичних осіб у розмірі 12223,89 грн, військовий збір у розмірі 1018,66 грн та моральну шкоду у розмірі 6000 грн (а.с. 12-14).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що перебіг строку звернення позивача з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, розпочався з дня проведення установою належних виплат незаконно звільненому працівнику (18 січня 2022 року), тому з цього часу обраховується перебіг встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.
Схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 401/1745/16-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року у справі № 766/13189/20.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.
Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
Крім того, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX «Прикінцеві положення» такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), то строки, визначені, статтею 233 КЗпП України продовжувалися на строк його дії, тобто до 30 червня 2023 року.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати КЦС у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
У зв'язку з викладеним Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2022 року у справі № 552/4200/21 (провадження № 61-20725 св 21), оскільки запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, що визначено положеннями закону.
У вказаній справі зроблено вищезазначений висновок про застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України), що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, що визначено пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України. При цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.
Вказане відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути враховано судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
За таких обставин, так як перебіг річного строку звернення позивача до суду із позовом розпочався 18 січня 2022 року (день першого проведення установою належних виплат незаконно звільненому працівнику) та припав на період дії карантину, то строки, визначені статтею 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії такого карантину, 13 липня 2023 року останній звернувся до суду з метою стягнення шкоди, завданої позивачу відповідачем як службовою особою, винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, в порядку п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, тобто в межах річного строку після зупинення строків, визначених статтею 233 цього Кодексу.
Тому Державним агентством меліорації та рибного господарства України не був пропущений строк для звернення до суду, визначений КЗпП України, із цим позовом, чого суд не врахував та дійшов помилкового висновку про застосування відповідних норм права.
Що стосується помилкового посилання позивача на строк позовної давності у три роки, що є незастосовним у даному випадку, то таке не впливає на правильне вирішення справи, оскільки позивачем не пропущено саме строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Відповідно до статті 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
При цьому, відповідно до статті 237 КЗпП України, суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Як вже зазначалося вище, наказом Голови комісії з ліквідації Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства Камінського Є.В. від 10 грудня 2019 року № 23-О «Про звільнення ОСОБА_2 » звільнено ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста із запобігання та протидії корупції Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства 11 грудня 2019 року у зв'язку з ліквідацією Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (а.с. 39).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 6 травня 2021 року, зміненим постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року, у справі № 420/367/20 даний наказ визнано протиправним та скасовано, ОСОБА_2 поновлено на посаді головного спеціаліста із запобігання та протидії корупції Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства, а також стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 67 910,50 гривень та компенсацію моральної шкоди в розмірі 6000,00 гривень.
Вказане судове рішення мотивовано тим, що на момент звільнення позивача (27 грудня 2019 року) нормами частини третьої статті 87 Закону №889-VIII не було врегульовано порядок та процедуру припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої цією статті, що свідчить про необхідність застосування до спірних правовідносин положень, зокрема, статей 40 та 49-2 КЗпП України.
Виходячи із системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 КЗпП України, з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та/або реорганізації покладається обов'язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.
За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов'язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв'язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.
Такий обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
У вересні 2019 року, під час попередження ОСОБА_2 про наступне вивільнення у зв'язку із ліквідацією, Західно-чорноморська рибоохорона зобов'язана була працевлаштувати державного службовця шляхом його переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передавалися повноваження та функції такого органу.
Натомість, встановлено, що ОСОБА_2 не пропонувалися вакантні посади в новоутвореній установі, які за своєю кваліфікацією може обійняти позивач.
Враховуючи, що відповідач не запропонував позивачу всіх вакантних посад, при цьому нормами спеціального законодавства на час звільнення позивача не було визначено жодних особливостей процедури звільнення державних службовців з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", суд виснував про недотримання відповідачем порядку звільнення ОСОБА_2 , а отже, про наявність підстав для скасування наказу про його звільнення.
Отже, судом було встановлено допущені власником порушення порядку вивільнення працівника.
18 січня 2022 року Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області сплачено на користь ОСОБА_2 безспірним списанням з рахунку Управління Держрибагенства в Одеській області середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 54667,95 грн, а також податок на доходи фізичних осіб у розмірі 12223,89 грн, військовий збір у розмірі 1018,66 грн та моральну шкоду у розмірі 6000 грн (а.с. 12-14).
Тобто, загальний розмір завданої службовою особою шкоди внаслідок незаконного звільнення працівника становить 73910,50 грн.
Згідно з частиною першою статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134КЗпП України, слід мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної установі у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу, на винних службових осіб, за наказом яких звільнення здійснено з порушенням закону. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Тому обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної у зв'язку з виплатою коштів незаконно звільненому працівнику за час вимушеного прогулу, покладається саме на відповідача.
Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 у справі № 401/1745/16-ц.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що в результаті незаконних дій Голови комісії з ліквідації Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства Камінського Є.В., винного в незаконному звільненні ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста із запобігання та протидії корупції Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства, що встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2021 року у справі № 420/367/20, підприємству заподіяно шкоду у вигляді суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди в сумі 73910,50 грн, яка підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Вказані кошти мають бути стягнути в межах позовних вимог на користь Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області (код ЄДРПОУ 406051109) як правонаступника Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства, що встановлено рішеннями судів у адміністративній справі № 420/367/20, і якособи, яка провела відповідні виплати на виконання рішення суду, що підтверджено доказами у справі, і яка через такі виплати зазначала шкоди.
Однак помилково вважав, що строк на звернення до суду із позовом пропущено, а тому, з огляду на доведеність заявлених вимог та не пропущення позивачем строку на пред'явлення позову, вимоги Державного агентства меліорації та рибного господарства України підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, абз. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, а саме про стягнення з ОСОБА_1 на користь Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області (код ЄДРПОУ 40605109) майнової шкоди, заподіяної внаслідок незаконного звільнення гр. ОСОБА_2 та виплати йому у зв'язку із цим середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 67 910,50грн та моральної шкоди - 6000 грн, у загальному розмірі 73910,50 грн.
За ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 цієї статті передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За звернення до суду із позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 2684 грн (а.с. 25), а за подання апеляційної скарги - 3322,80 грн (а.с. 192б).
Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за звернення до суду із позовом та подання апеляційної скарги у сумі 6006,8 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Державного агентства меліорації та рибного господарства України в особі свого представника Франків Любові Павлівни задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Державного агентства меліорації та рибного господарства України задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області (код ЄДРПОУ 40605109) матеріальну шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою працівнику часу вимушеного прогулу, та моральної шкоди у розмірі 73910,50 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Державного агентства меліорації та рибного господарства України (ЄДРПОУ 37472282, адреса: вул. Січових Стрільців, 45а, м. Київ) судовий збір за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги у сумі 6006,8 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Дата складення повного тексту постанови - 29 вересня 2025 року
Судді: М.В. Назарова
В.А. Коновалова
Ю.П. Лозко