29 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/9155/24 пров. № А/857/7370/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Судової-Хомюк Н.М.,
суддів: Глушка І.В, Затолочного В.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі № 300/9155/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Чортківський районний відділ поліції ГУНП в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
суддя в 1-й інстанції - Шумей М.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі також відповідач), третя особа: Чортківський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо неналежного розгляду у передбаченому законом порядку заяви ОСОБА_1 від 30.05.2024 про виконання рішення суду.
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Тернопільській області розглянути у встановленому законодавством порядку заяву ОСОБА_1 від 30.05.2024 про виконання рішення суду;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області шляхом безспірного списання коштів з казначейських рахунків на користь ОСОБА_1 компенсацію спричиненої моральної шкоди у сумі 5000 грн.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо неналежного розгляду у передбаченому законом порядку заяви ОСОБА_1 від 30.05.2024 про виконання рішення суду.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо неналежного розгляду у передбаченому законом порядку заяви ОСОБА_1 від 30.05.2024 про виконання рішення суду.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Тернопільській області розглянути у встановленому законодавством порядку заяву ОСОБА_1 від 30.05.2024 про виконання рішення суду.
В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач зазначає те, що суд першої інстанції, при прийнятті рішення, порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставин справи.
Вказує, що стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Зазначає, що не має грошей на проведення психологічних експертиз (які могли б бути доказами на підтвердження спричинення моральної шкоди). Проведення таких експертиз не є обов'язковим. Вказує, що позивачем надано суду достатньо доказів, які підтверджують тривалі систематичні порушення відповідачем мого права на звернення. Звертаю увагу суду що службового розслідування саме за моєю скаргою (щодо уповноважених осіб Національної поліції Гасій, Гараус та Гамваль) з жовтня 2023 по лютий 2025 так і не було проведено (а суд відмовив у витребувані доказів). Зазначає, що сума компенсації спричиненої моральної шкоди, що зазначена в позовній заяві є виключно його суб'єктивною оцінкою. Вказує, що у цій справі обставини, що стосуються порушених життєвих зв'язків, з урахуванням зусиль, яких був змушений докласти позивач для захисту своїх прав, а також негативних емоцій, яких він зазнав у зв'язку з бездіяльністю відповідача, підтверджують наявність душевних страждань та завдання мені моральної шкоди.
Крім цього, вказує, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у встановленні судового контролю. Суд дійшов помилкового висновку про те, що відсутні обставини, які б свідчили, що рішення суду не буде виконано оскільки рішення суду по цій справі і є доказом того, що відповідачем не виконано рішення суду, яким його зобов'язано розглянути скаргу на протиправні дії працівників Чортківського районного відділу поліції ГУНП в Тернопільській області.
Просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №300/9155/24 у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким задовольни цю позовну вимогу та встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що позовні вимоги позивача у частині відшкодування моральної шкоди та витрат, пов'язаних з розглядом справи є безпідставними, а тому такі задоволенню не підлягають.
Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №300/9155/24 залишити без змін.
Скаржником на адресу апеляційного суду подано відповідь на відзив. Зазначає, що вказані доводи відповідача, викладені у відзиві, спрямовані на уникнення морального відшкодування за протиправні дії, що встановлені судом першої інстанції. Підтримує вимоги апеляційної скарги та просить її задовольнити.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявності у ній і додатково поданими доказами, і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20.02.2024 Тернопільський окружний адміністративний суд виніс рішення по справі №500/7887/23, яким вирішив:
«Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо не розгляду у передбаченому законом порядку заяви (скарги) ОСОБА_1 про вчинення порушення працівниками Чортківського РВП ГУНП в Тернопільській області, що скерована листом Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові № 26135зкп-23/п/12-41-33298/23 від 27 вересня 2023 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Тернопільській області розглянути у встановленому законодавством порядку заяву (скаргу) ОСОБА_1 про вчинення порушення працівниками Чортківського РВП ГУНП в Тернопільській області, що скерована листом Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові №26135зкп-23/п/12-41-33298/23 від 27 вересня 2023 року».
Судове рішення набрало законної сили 16.04.2024 після повернення апеляційної скарги Восьмим апеляційним адміністративним судом.
До набрання сили вищезазначеного рішення позивачем не отримано від ГУНП в Тернопільській області жодної інформації стосовно розгляду повідомлення позивача про вчинення кримінальних правопорушень з боку працівників Чортківського РВП ГУНП в Тернопільській області.
Задля поновлення порушеного права та на виконання рішення суду 30.05.2024 позивач звернувся до керівника Головного управління національної поліції у Тернопільській області полковника ОСОБА_2 , надіславши своє звернення із додатками поштовим відправленням №7601908189506. Поштове відправлення було отримано 03.06.2024. Звернення позивача зареєстроване Сектором документального забезпечення Головного управління Національної поліції в Тернопільській області 03.06.2024 за №Г-50/1.
Дане звернення скеровано до Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Тернопільській області та зареєстроване там 06.06.2024 за №Г-50.
Звернення позивача містило клопотання про забезпечення участі ОСОБА_1 у розгляді у режимі відеоконференції, а також надсилання матеріалів перевірки перед розглядом на електронну скриньку позивача. Однак як стверджує позивач жодних матеріалів надано не було так само як і не надано законної підстави для відмови у задоволенні його клопотання.
03.07.2024 на електронну скриньку позивач отримав скан-копію листа Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 01.07.2024 №Г-50/04/11-2024 із відповіддю не по суті звернення.
Позивача не було запрошено на розгляд, так само як і не було надіслано матеріалів розгляду перед самим розглядом.
На думку позивача лист Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 01.07.2024 № Г-50/04/11-2024 не містить відповідей на поставлені у зверненні питання.
05.08.2024 на електронну скриньку позивач отримав скан-копію листа Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 02.08.2024 №Г-66/04/11-2024, який як стверджує позивач не містив відповідей на питання, зазначені у зверненні від 30.05.2024.
Позивач зазначає, що посадовими особами проігноровано його право бути присутнім при розгляді та надавати додаткові пояснення та матеріали, проігноровано факт перевищення службових повноважень представниками Чортківського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Тернопільській області та проігноровано клопотання про надсилання матеріалів перевірки перед розглядом за участі позивача так само, як і не надано законних підстав для відмови у задоволенні даного клопотання.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку невирішення порушених у зверненні громадянина обґрунтованих питань, які належать до компетенції органу (підрозділу) поліції, що призвело до повторного звернення чи звернення до органу поліції вищого рівня, повинно ретельно аналізуватися та у разі його неналежного розгляду мають уживатися відповідні заходи реагування. За наведеного правового регулювання слідує, що відповідач отримавши скероване йому за належністю звернення позивача, зобов'язаний на виконання вимог пункту прийняти одне з таких рішень: прийняти до розгляду; передати на вирішення до підпорядкованого органу (підрозділу) поліції; надіслати за належністю до іншого державного органу або посадовій особі, якщо питання, порушені у зверненні, не належать до компетенції поліції, про що одночасно необхідно повідомити автора звернення; залишити без розгляду за наявності підстав, визначених статтею 8 Закону України «Про звернення громадян». При цьому про будь-яке з прийнятих суб'єктом владних повноважень рішень - він зобов'язаний повідомити автора звернення.
Щодо позовної вимоги стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію спричиненої моральної шкоди у сумі 5000 грн., суд першої інстанції вказав, що виключно факт протиправних дій відповідача щодо протиправної бездіяльності, яка проявляється у неналежному розгляді заяви позивача не являється достатньою підставою для задоволення вимоги щодо виплати позивачу компенсації моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.
Щодо встановлення судового контролю суд першої інстанції зазначив, що позивач в позовній заяві не обґрунтовує вимогу встановлення судового контролю за виконанням судового рішення., а тому суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі також ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
Водночас, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і викликає у людини негативні емоції. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.
Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Страждання це відчуття фізичного болю, глибоких душевних мук, а не будь-яка негативна емоція.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.
Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 5000 гривень позивач пов'язує лише з констатованою судом першої інстанції обставиною визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо неналежного розгляду у передбаченому законом порядку заяви ОСОБА_1 від 30.05.2024 про виконання рішення суду.
У заявах по суті спору, позивач лише стверджує про ймовірну можливість заподіяння йому моральної шкоди, зазначаючи про наявність переживання та душевних страждань.
У розрізі викладеного, колегія суддів констатує, що визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду у передбаченому законом порядку заяви ОСОБА_1 від 30.05.2024 про виконання рішення суду, не свідчать про безумовне (автоматичне) спричинення останньому цим моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, § 62, рішення від 12.07.2007).
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Однак, позивачем таких доказів суду не надано.
Однак матеріали справи не містять належних доказів, що підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Відповідно до частин другої, четвертої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності наведених позивачем підстав необхідності встановлення судового контролю чи наведення обставин, які б свідчили, що рішення суду ухвалене у даній справі не буде виконано.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі № 300/9155/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді І. В. Глушко
В. С. Затолочний