Номер провадження 2/243/1529/2025
Номер справи 243/5913/25
29 вересня 2025 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
Головуючого судді - Агеєвої О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Кобець О.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулася до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди, який обґрунтувала тим, що вона є пенсіонеркою та 16.04.2022 отримує пенсію за віком. Кодного наступного року з 01 берехня має правона індексацію пенсії. 03.03.2025 вона звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання провести індексацію пенсії із застосуванням показника індексації 1,115.
11.04.2025 рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/1535/25, рішення від 11.04.2025 у справі № 200/1535/25 позовні вимоги задоволено.
Зазнанчає, що 13.05.2025 відповідач, з метою затягування у часі виконання законного рішення суду, подав скаргу до суду апеляційної інстанції з пропуском процесуального строку.
14.05.2025 вона надіслала до Першого апеляційного адміністративного суду клопотання повідомлення щодо пропуску процесуального строку на подання апеляційної скарги.
22.05.2025 вона надіслала до Першого апеляційного адміністративного суду клопотання заперечення на клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
29.05.2025 ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду, ухвала від 29.05.2025 у справі № 200/1535/25, було відмовлено відповідачу у відкритті апеляційного провадження.
29.05.2025 рішення набрало законної сили.
Зазначає, що на написання позовної заяви у справі № 200/1535/25 вона витратила 30 днів свого дорогоцінного часу. Таку значну кількість часу нею було витрачено, в тому числі, внаслідок відсутності юридичної освіти. Їй довелося, не маючи юридичної освіти у похилому віці (63 роки), вивчати самостійно судові прецеденти задля того, щоб захистити свої порушені Відповідачем права у судовому порядку та написання позовної заяви. Вона б могла витратити зазначений вище час на догляд за своєю дорогоцінною сім'єю , але внаслідок протиправних дій витратила цей час на Відповідача. Також 39 днів свого дорогоцінного часу вона втратила, чекаючи розгляду справи судом першої інстанції, а згодом втратила ще 16 днів, чекаючи розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції. Цей час вона також могла би витратити зазначений час на догляд за своєю дорогоцінною сім'єю , але внаслідок протиправних дій витратила цей час на Відповідача.
Втрата часу може розглядатися як втрата немайнового характеру. Час є обмеженим ресурсом, і витрачений час не можна повернути. Це може викликати емоційні та психологічні страждання, особливо якщо цей час був витрачений на невдалий досвід або непродуктивну діяльність. Щодо того, що втрачений час дійсно вважається втратами немайнового характеру, підтвердив і Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 127/20464/16-ц. У цій справі Верховним Судом, розглядаючи касаційну скаргу, було враховано при визначенні обсягу заподіяної позивачу моральної шкоди: втрачений час.
Просить суд стягнути з Державного бюджету України на її користь моральну шкоду в розмірі 20000 грн.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Представником відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Литвиненко Ю.П. до суду надано відзив, в якому вона зазначила, що позов ОСОБА_1 не обґрунтований та такий, що не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано належних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, завдання шкоди її здоров'ю, чи завдання їй інших втрат немайнового характеру з яких можливо обрахувати розмір компенсації та характер і обсяг моральних страждань, матеріальні витрати, понесені Позивачем. Сам лише факт порушення прав Позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Посилаючись на постанову Верховного Суду від 02.04.2024, справа № 520/7071/21, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 у наданій до суду Відповіді на відзив зазначила, у відзиві представник відповідача посилається на постанову Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 520/7071/21, яка не відповідає критерію релевантності. У тій справі позивачем не було доведено, а судами не встановлено, що його конституційне право на отримання належного пенсійного забезпечення взагалі було порушено.
Інші численні постанови Верховного Суду, в яких робиться певний універсальний висновок, додані до відзиву відповідачем, також не відповідають критерію релевантності та, на її переконання, включені виключно з метою «нагнати об'єму».
Просить суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Так, в судовому засіданні встановлено що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсійні виплати.
Відповідно до Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у справі №200/1535/25, визнано протиправним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не проведення ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01 березня 2025 року ОСОБА_1 індексацію пенсії з урахуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,115 та у зв'язку з чим провести перерахунок та виплату пенсії з 01 березня 2025 року.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2025, відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі №200/1535/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання провести індексацію пенсії.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.04.2025, справа №200/1535/25, набуло законної сили 29.05.2025.
Вимоги про стягнення моральної шкоди позивачка мотивувала витрачанням часу на звернення до суду, а саме: на написання позовної заяви у справі № 200/1535/25 вона витратила 30 днів свого часу. Таку значну кількість часу нею було витрачено, в тому числі, внаслідок відсутності юридичної освіти. Їй довелося, не маючи юридичної освіти у похилому віці (63 роки), вивчати самостійно судові прецеденти задля того, щоб захистити свої порушені Відповідачем права у судовому порядку та написання позовної заяви. Вона б могла витратити зазначений вище час на догляд за своєю дорогоцінною сім'єю , але внаслідок протиправних дій витратила цей час на Відповідача. Також 39 днів свого дорогоцінного часу вона втратила, чекаючи розгляду справи судом першої інстанції, а згодом втратила ще 16 днів, чекаючи розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції. Цей час вона також могла би витратити зазначений час на догляд за своєю дорогоцінною сім'єю, але внаслідок протиправних дій витратила цей час на Відповідача.
Втрата часу може розглядатися як втрата немайнового характеру. Час є обмеженим ресурсом, і витрачений час не можна повернути. Це може викликати емоційні та психологічні страждання, особливо якщо цей час був витрачений на невдалий досвід або непродуктивну діяльність. Щодо того, що втрачений час дійсно вважається втратами немайнового характеру, підтвердив і Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 127/20464/16-ц. У цій справі Верховним Судом, розглядаючи касаційну скаргу, було враховано при визначенні обсягу заподіяної позивачу моральної шкоди: втрачений час.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до положень статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачеві посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив та чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв'язок і визначити сумарність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110цс18, вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 21 квітня 2021 року, справа № 227/2918/19, порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного урядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Невиплата пенсії позивачу за умови, що вона є єдиним джерелом доходу позивача, яка є особою похилого віку, є достатньою та самостійною підставою для висновку про те, що позивачу завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, порушення звичайного способу життя, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для звернення до суду за захистом своїх прав та організації свого життя, змушена була вивчати судову практику та відстоювати свої порушені права в суді.
Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушень його прав, шляхом ухвалення судами рішень на його користь, не може йому компенсувати його немайнових втрат, оскільки позивач був змушений звертатися до суду, позивач отримувала належні їй пенсійні виплати не в повному розмірі, які були її єдиним засобом існування, а отже позивач, дійсно, була змушена докладати зусиль для організації свого життя, витрачала час на відновлення її порушених прав державним органом, який має належно виконувати покладені на нього обов'язки.
Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану речей, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, суд вважає доведеним факт завдання позивачеві відповідачем в особі Управління Пенсійного Фонду України Донецької області, моральної шкоди з урахуванням позбавлення позивача пенсії та інших вищезазначених обставин, зокрема тривалості неправомірних дій відповідача.
Разом з тим, за змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Тобто відшкодування, у разі визнання судом незаконними дій чи рішень будь-якого органу державної влади, повинно здійснюватися за рахунок держави, а саме за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до частини другої статті 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Статтею 73 цього Закону визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Відшкодування моральної шкоди цим Законом не передбачено.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань моральної шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).
Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів..
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Тобто, з огляду на вищезазначене шкода, завдана органами Пенсійного фонду України, компенсується за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Позивачем ОСОБА_1 у цій справі заявляються вимоги про стягнення моральної шкоди саме з державного бюджету України, однак позов до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів не пред'являвся, що є підставою для відмови у задоволення позову.
У ч.1 ст. 141 ЦПК України зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що згідно із п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» не справляється судовий збір за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.
Отже, судовий збір за подання подібних позовів не справляється.
Керуючись ст. ст. 23, 1166, 1173, 1174, 1192 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 29 вересня 2025 року.
Головуючий:
суддя Слов'янського
міськрайонного суду
Донецької області О.В. Агеєва