29 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/5723/24 пров. № А/857/29065/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Онишкевича Т.В, Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року (ухвалене головуючим - суддею Скраль Т.В. у м. Ужгород) у справі № 260/5723/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:
визнати протиправним і скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 , прийняте 29 липня 2024 року начальником 3-ої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_2 ;
визнати протиправним і скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 , прийняте 29 липня 2024 року начальником 2-ої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_3 ;
стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 6167,16 грн матеріальної шкоди;
стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 100000,00 грн моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що для перетинання державного кордону України співробітникам відповідача було пред'явлено паспорт для виїзду за кордон, військово-обліковий документ, витяг з інформаційної системи Резерв+. При цьому жодний нормативно-правовий акт не вимагає пред'явлення оригіналу довідки військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, як про це хибно вказує відповідач в оскаржуваних рішеннях. Окрім того, в оскаржуваних рішеннях відповідачем не вказано правової норми, яка б визначала обов'язок громадянина пред'являти такі довідку і права співробітника прикордонної служби перевіряти таку довіку і надавати їй якусь оцінку. Єдиним достатнім документом, який підтверджує виключення особи з військового обліку є військово-обліковий документ, який містить запис про виключення особи із військового обліку.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 , прийняте 29 липня 2024 року начальником 3-ої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_2 . Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 , прийняте 29 липня 2024 року начальником 2-ої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_3 . Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати у розмірі 1937,92 грн сплаченого судового збору та матеріальну шкоду у розмірі 4962,80 грн. В решті позовних вимог - відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав суду жодного рішення, яким би у відповідності до наведених законодавчих положень військове командування встановило особливості виїзду за межі території України громадян України, які не є військовозобов'язаними (також не є резервістами/військовослужбовцями), яким являється позивач, а також щодо необхідності подання оригіналу довідки ВЛК при перетині державного кордону.
Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 4 962,80 грн.
Разом з цим, суд зазначив, що позовна вимога стягнути з відповідача на користь позивача 100000,00 грн моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки сам лише факт визнання протиправною відмови територіального органу Державної прикордонної служби особі в перетинанні державного кордону України не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання .
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що позивач, відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 04.07.1996, виключений з обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки є непридатним до військової служби на підставі статті 57а Наказу МОУ № 402 (зі змінами), (а.с. 12-15).
Відповідно до застосунку «Резерв+» ОСОБА_1 є непридатним з виключенням з військового обліку на підставі постанови ВЛК від 18.05.2021, (а.с. 11).
29.07.2024 начальником 3-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » лейтенантом ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 (а.с. 9).
Згідно вказаного рішення, громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відмовлено у виїзді за кордон на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про підтвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022» та постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 «про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України у зв'язку відсутністю підстав на перетинання ДКУ, так як вищевказаний громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон (відсутній оригінал довідки військово-лікарської комісії про непридатність з виключенням з військового обліку та дані з військово-облікового документу не збігаються з Базою даних «Оберіг»), (а.с. 9).
29.07.2024 начальником 2-ої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) НОМЕР_3 прикордонного загону лейтенантом ОСОБА_3 було прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 , оскільки тимчасово обмежено в праві виїзду з України за відсутності підстав на право перетинання ДКУ з причини того, що не зміг надати на паспортний контроль документи що підтверджують підстави для виїзду за кордон в умовах правового режиму воєнного стану (відсутній оригінал довідки ВЛК), (а.с. 10).
Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно відмовив йому у перетині державного кордону, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Оскільки учасники справи не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, то в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015 (далі - Закон № 389).
Згідно з ст. 1 Закону № 389, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Пунктом 1 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб і постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до п. 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону № 389.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 (далі - Закон № 3543), в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (далі - Порядок №1455), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Системний аналіз приведених вище норм, дає суду підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
З вказаного можна зробити висновок про те, що станом на час виникнення спірних у цій справі відносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» № 1710-VI від 05.11.2009 (далі - Закон № 1710-VI).
Відповідно до частини першої, другої ст. 2 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону № 1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Згідно з частиною 1 ст. 14 Закону № 1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Вказані вище підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України є загальними та застосовуються за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правила № 57).
Так, пунктом 2 Правил № 57 передбачено, що перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
У випадках, визначених законодавством, для перетину державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Пунктом 12 Правил № 57 передбачено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Вказані положення Правил № 57 кореспондуються з положеннями ч.1 - 3 ст.7 Закону України «Про прикордонний контроль», за якими паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому, з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон. Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Відтак, з аналізу наведеного вище слідує, що право особи на вільний перетин державного кордону України, може бути обмежено в умовах воєнного стану, а уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону здійснюють контроль перетину державного контролю і наявність належних документів, що дають право на виїзд з України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України № 2232-XII) у частині третій статті 1 визначає, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно частини дев'ятої статті 1 вказаного Закону, згідно з яким щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
1) допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
2) призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
3) військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
4) військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
5) резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що належність громадянина України до тієї чи іншої категорії полягає у наявності у нього певної групи прав та обов'язків, тобто перебування у відповідному правовому статусі допризовника, призовника, військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що для перетинання державного кордону України позивач подав уповноваженій особі відповідача, серед іншого, військовий квиток серії НОМЕР_2 . У пункті 19 такого зроблено відмітку про виключення з обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки ОСОБА_1 є непридатним до військової служби на підставі статті 57а Наказу МОУ № 402 (зі змінами), (а.с. 12-15).
Крім цього, відповідно до застосунку «Резерв+» ОСОБА_1 є непридатним з виключенням з військового обліку на підставі постанови ВЛК від 18.05.2021, (а.с. 11).
За приписами пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України № 2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.
Відтак, встановлені обставини підтверджують те, що позивач виключений з військового обліку військовозобов'язаних на підставі пункту 3 частини 6 статті 37 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу».
Таким чином, позивач не може вважатися військовозобов'язаним громадянином України у розумінні Закону України № 2232-XII, тобто не має статусу військовозобов'язаного.
Разом з цим, відповідач не надав доказів існування станом на момент виникнення спірних правовідносин встановлених згідно з пунктом 6 частини першої статті 8 Закону України № 389-VIII військовим командуванням (зокрема Державною прикордонною службою України) у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, обмежень у виїзді закордон громадян України, які не є військовозобов'язаними (також не є резервістами чи військовослужбовцями).
Враховуючи наведене вище, колегія суддів поділяє твердження суду першої інстанції, що відповідач не надав суду жодного рішення, яким би у відповідності до наведених законодавчих положень військове командування встановило особливості виїзду за межі території України громадян України, які не є військовозобов'язаними (також не є резервістами/військовослужбовцями), яким являється позивач, а також щодо необхідності подання оригіналу довідки ВЛК при перетині державного кордону.
Що стосується підстави у рішенні про відмову у перетині державного кордону, що дані в військово-облікову документі не збігаються з базою даних «Оберіг», то така є безпідставними, оскільки «Оберіг» є електронним Реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а як встановлено судом позивач не є військовозобов'язаним. Крім того, у відповідності до чинного законодавства, у позивача відсутня можливість уточнити дані у реєстрі «Оберіг», оскільки це електронна база даних для зберігання інформації, потрібна для ведення військового обліку.
Відтак у позивача при спробі перетнути державний кордон України були законні очікування встановлене чинним законодавством право перетину державного кордону України.
Щодо стягнення матеріальної допомоги на користь позивача, то такі розраховано судом правильно і скаржником не оскаржуються.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 260/5723/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк