16 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/1708/24 пров. № А/857/25955/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Обрізка І.М., Судової-Хомюк Н.М.,
за участю секретаря судового засідання: Єршової Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року про приняття звіту про виконання судового рішення, постановлену суддею Щербаковим В.В. у м. Рівне у порядку письмого провадження у справі №460/1708/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року встановлено судовий контроль за виконанням судового рішення від 27 червня 2024 року у справі № 460/1708/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання до вчинення дій. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 подати звіт про виконання судового рішення в адміністративній справі №460/1708/24 протягом одного місяця з дня отримання суб'єктом владних повноважень ухвали.
27.05.2025 до Рівненського окружного адміністративного суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов звіт про виконання рішення суду.
02 червня 2025 року Рівненським окружним адміністративним судом постановлено ухвалу про прийняття звіту ІНФОРМАЦІЯ_1 про виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 у справі №460/1708/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання до вчинення дій.
Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду питання.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що на виконання рішення суду у справі №460/1708/24 відповідачем виготовлено оновлені довідки про його грошове забезпечення станом на 01.01.2020, станом на 01.01.2021, станом на 01.01.2022, проте всупереч порядку і способу, встановлених судовим рішенням. Скаржник наголошує на протиправному розрахунку додаткових видів грошового забезпечення відповідно до Роз'яснень Департаменту соціального забезпечення МОУ 220/13/7642 від 14.11.2023.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Так, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27.06.24 позов задоволено частково.
Визнано протиправним дій щодо відмови ІНФОРМАЦІЯ_3 у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ, статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20,12.1991 №2011-ХІІ, з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України" на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри основних та додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, які обчислюються із застосуванням розміру посадового окладу, для проведення перерахунку, та виплати основного розміру пенсії.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ, статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри основних та додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, які обчислюються із застосуванням розміру посадового окладу, для проведення перерахунку та виплати основного розміру пенсії.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 позивачу відповідачем було складено та направлено до ГУ ПФУ в Рівненській області довідки за посадою "офіцер резерву взводу резерву батальйону резерву НЦ", аналогічною тій, яку позивач обіймав на час звільнення, а саме :
№12/1/хг166006434 від 22.08.2024 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2020,
№12/1/6433/хг16600 від 22.08.2024 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2021,
№12/1/хг166006432 від 22.08.2024 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2022.
На виконання ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року відповідачем подано звіт про виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року та ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року такий звіт прийнято судом.
В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції виснував, що розміри додаткових видів грошового забезпечення знаходились поза межами судового розгляду спірних правовідносин у розглядуваній справі.
Надаючи юридичну оцінку таким висновкам суду та обставинам справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3,8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Схожі висновки Конституційний Суд України зробив у рішеннях від 1 березня 2023 року у справі № 2-р(ІІ)/2023 (щодо рівноправності сторін під час судового контролю за виконанням судового рішення) та від 19 квітня 2023 року у справі № 4-р(ІІ)/2023 (щодо особових даних у судовому рішенні).
Відповідно до частини першої, другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантованостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129,129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Також суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Вищенаведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а, від 24 липня 2023 року у справі №420/6671/18 та від 1 травня 2023 року у справі № 520/926/21.
Як зазначено в пункті 1 розділу ІІ Рекомендацій Rec(2003)16, Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) «Щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у сфері адміністративного права», держави-члени мають забезпечити виконання судових рішень в межах розумного строку; вони мають уживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили; у разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволяє домагатися виконання такого рішення, зокрема за допомогою судової заборони або пені.
Відповідно до пункту 55 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) «Щодо якості судових рішень» з метою забезпечення ефективності правосуддя, усі країни повинні мати процедури забезпечення виконання рішень.
Відповідно до приписів частини першої статті 382 КАС України (у редакції, що діяла на час постановлення судом першої інстанції спірної ухвали) суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Віповідно до положень частин першої, третьої, четвертої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.
Отже, судом можуть бути вжиті заходи реагування у зв'язку із невиконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду. При цьому, для прийняття судом звіту суб'єкта владних повноважень необхідним є встановлення виконання відповідним суб'єктом судового рішення у повному обсязі та у спосіб, визначений таким рішенням.
Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 08 вересня 2023 року у справі № 640/21223/20.
Доводи скаржника зводяться до неналежного виконання відповідачем судового рішення.
Слід зазначити, що з мотивувальної частини рішення суду вбачається, що судом надавалась оцінка наявності підстав для видачі позивачу довідок про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ, статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри основних та додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, які обчислюються із застосуванням розміру посадового окладу, для проведення перерахунку та виплати основного розміру пенсії.
Водночас судом першої інстанції слушно вказано на те, що питання визначення розміру окремих видів грошового забезпечення, що повинні були включені до довідок, судом не досліджувались в межах розгляду адміністративної справи №460/1708/24, таким оцінка не надавалась. Тому, вирішення питання визначення розміру окремих видів грошового забезпечення не може бути предметом розгляду у цій справі у спосіб та порядку, встановленими ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що при вирішенні питання прийняття звіту судом першої інстанції не допущено порушення вимог процесуального закону.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст.242, 308, 309, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року про приняття звіту про виконання судового рішення у справі №460/1708/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді І. М. Обрізко
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 26.09.25