Провадження № 11-кп/803/1947/25 Справа № 203/4474/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
22 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника
в режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
представника потерпілого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_9 на вирок Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020040030001832, щодо
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Шахризабз Узбекистан, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України,
Короткий зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначено йому покарання у виді ста годин громадських робіт.
На підставі ч.5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_7 від покарання, призначеного за ч.1 ст.125 КК України, на підставі ч. 1 ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Кримінальне провадження №12020040030001832 від 05.10.2020 року відносно ОСОБА_7 закрито у зв'язку із закінченням строків давності.
Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, залишено без розгляду.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим в умисному легкому тілесному ушкодженні, вчиненому за наступних обставин.
05 жовтня 2020 року, приблизно о 20.00 год., ОСОБА_7 , знаходячись біля будинку №110 по проспекту Олександра Поля в м. Дніпро, побачив свого раніше знайомого ОСОБА_10 , з яким були особисті неприязні відносини, після чого в цей же день, приблизно о 20.13 год., під час словесного конфлікту, діючи умисно, на підставі раптово виниклого умислу, спрямованого на заподіяння легкого тілесного ушкодження, підійшов до ОСОБА_10 та, тримаючи в правій руці металеву пилочку для нігтів, наніс один удар у ліву сторони шиї потерпілого ОСОБА_10 , чим спричинив останньому тілесне ушкодження у вигляді різаної рани лівої бічної поверхні шиї, з ушкодженням шкіри, підшкірно-жирової клітковини та поверхневих м'язів шиї, яке за своїм характером відноситься до легких тілесних ушкоджень, як таке, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні (21 день), після чого ОСОБА_7 втік з місця вчинення кримінального правопорушення.
Перекваліфіковуючи дії ОСОБА_7 з ч.3 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України на ч.1 ст. 125 КК України суд першої інстанції зазначив, що сторона обвинувачення не змогла довести умисел ОСОБА_7 на закінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_10 .
Аналізуючи показання свідків ОСОБА_11 ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , потерпілого ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_7 про подію, яка сталася ввечері 05 жовтня 2020 року, суд першої інстанції зробив висновок, що вони не містять в собі будь-яких даних про наявність у ОСОБА_7 умислу на позбавлення життя ОСОБА_10 , та вони не можуть бути покладені судом в основу обвинувального вироку, оскільки вони не містять в собі доказів на підтвердження умислу ОСОБА_7 на вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України.
Суд першої інстанції вказав, що поведінка обвинуваченого ОСОБА_7 до, після та під час вчинення злочину, свідчить про відсутність у нього умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_10 та доводить те, що він діяв з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю, а тому повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки, у даному випадку легкі тілесні ушкодження.
Також суд врахував, що потерпілий, обвинувачений та свідки повідомили, що обвинувачений та потерпілий зустрілись раптово, і в них, на фоні раніше виниклих неприязних стосунків, в результаті яких обох звільнили з роботи, були претензії один до одного. Лише під час розмови в них почались активні дії одного до іншого.
Суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_7 не мав умислу в заподіянні смерті потерпілому, оскільки протиправне діяння ОСОБА_7 закінчилось після нанесення тілесного ушкодження одноразово та останній не продовжив активні дії з метою завдання потерпілому більш значних тілесних ушкоджень, які б могли за собою потягнути більш тяжкі наслідки, а саме смерть потерпілого.
Суд першої інстанції вказав, що наносячи удар металевою пилкою для нігтів у шию потерпілому обвинувачений мав розуміти і усвідомлювати можливі наслідки своїх дій, зокрема у вигляді тілесних ушкоджень, однак, локалізація тілесних ушкоджень, знаряддя його заподіяння у сукупності з характером та послідовністю дій, вчинених обвинуваченим щодо потерпілого, вказують на те, що не було прямого умислу на умисне вбивство потерпілого, у зв'язку з чим кваліфікувати його дії як незакінчений замах на умисне вбивство неможливо, тому що його може бути вчинено лише з прямим умислом.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
В зміненій апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2025 року та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Призначити ОСОБА_7 покарання у виді громадських робіт строком 200 (двісті) годин.
Звільнити ОСОБА_7 від покарання, призначеного за ч.2 ст.125 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Призначити новий розгляд у суді першої інстанції в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Обгрунтовуючи свої вимоги зазначає, що суд першої інстанції, кваліфікувавши дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 125 КК України, не врахував, що відповідно до висновку експерта №2806е від 07 жовтня 2020 року потерпілому було заподіяно умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні (21 день). Прокурор зазначив, що умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, а не ч. 1 ст. 125 КК України. Зазначив, що ОСОБА_7 скоїв кримінальне правопорушення 05 жовтня 2020 року, тобто 06 жовтня 2023 року строк притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України сплив та не переривався, а тому ОСОБА_7 може бути звільнений від покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 та ч. 5 ст. 74 Кримінального кодексу України. Проте, прокурор вказав, що у такому випадку кримінальне провадження не підлягає закриттю у зв'язку із закінченням строків давності, оскільки ухвалюється обвинувальний вирок та застосовується саме звільнення від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України.
В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_9 просить скасувати вирок суду першої інстанції та направити кримінальну справу на новий судовий розгляд в Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в іншому складі суду.
Обгрунтовуючи свої вимоги зазначає, що у вироку суду першої інстанції вказано, що ОСОБА_7 умисно наніс потерпілому ОСОБА_10 удар пілочкою для нігтів у ліву сторону шиї, спричинив йому тілесне ушкодження у вигляді різаної рани з ушкодженням шкіри, підшкірно-жирової клітковини та поверхневих м'язів, яке за своїм характером відноситься до легких тілесних ушкоджень, як таке, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні (21 день). Вказав, що згідно до ст. 125 КК України вказані умисні дії ОСОБА_7 повинні були кваліфіковані за ч.2 ст. 125 КК України, однак судом вони помилково були кваліфіковані за ч.1 ст. 125 КК України. Також зазначив, що зі слів ОСОБА_10 і свідка ОСОБА_13 , ОСОБА_7 ножем 05 жовтня 2020 року погрожував вбивством та наніс удар ОСОБА_10 в ліву сторону шиї, спричинив йому тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_10 міг померти, якби йому не було надано медичну допомогу. Зазначив, що судом помилково у вироку вказано, що він умисно 05 жовтня 2020 року наніс удар ОСОБА_10 в область шиї пілочкою для нігтів, оскільки у справі встановлено, що ОСОБА_7 наніс тілесні ушкодження ОСОБА_14 не пілочкою для нігтів, а ножем. Вказав, що прокурор у судовому засіданні підтримав обвинувачення ОСОБА_7 за ч.3 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, посилаючись на те, що потерпілому спричинене тілесне ушкодження саме ножем, а не пілочкою для нігтів. Посилається на те, що судом не було розглянуто клопотання потерпілого про визнання доказом малюнок ножа, яким ОСОБА_7 погрожував потерпілому раніше, а також потерпілім ОСОБА_10 у судовому засіданні 21 грудня 2020 року і 07 червня 2022 року було залучено до справи клопотання про зміну ОСОБА_7 запобіжного заходу з домашнього арешту на тримання під вартою, проте вказані клопотання судом не були розглянуті. Також суд не розглянув клопотання про залучення фотографії різаної рани ОСОБА_10 . Вказав, що у вироку суду вказано, що ОСОБА_7 раніше судимий Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська від 22 липня 2024 року за ч. 1 ст. 309 КК України, проте ніяких доказів про вказане умисне кримінальне правопорушення, яке скоєно ОСОБА_7 під час розгляду кримінального правопорушення щодо ОСОБА_10 у справі немає, чим порушено права потерпілого ОСОБА_10 . Вказав, що судом незаконно залишено без розгляду цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 , окрім того обвинувачений майнову шкоду потерпілому не відшкодував, що свідчить про те, що він не розкаявся у скоєному злочині.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення, апеляційну скаргу представника потерпілого підтримав частково в частині кваліфікації кримінального правопорушення за ч.2 ст. 125 КК України.
Представник потерпілого ОСОБА_9 підтримав подану ним апеляційну скарга, та просив призначити новий розгляд у суді першої інстанції, апеляційну скаргу прокурора просив задовольнити частково.
Обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого.
Потерпілий ОСОБА_10 у судове засідання не з"явився, клопотань про відкладення розгляду провадження не надходило, у зв'язку з чим апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційні скарги за його відсутності.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга представника потерпілого підлягає задовленню з таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, крім випадків, передбачених цією статтею.
Згідно з вимогами ст. ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні, крім іншого, підлягають доказуванню подія кримінального правопорушенні, а саме час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказаних вимог суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку не дотримався, та встановивши фактичні обставини провадження допустив істотні суперечності.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд визнав недоведеним пред'явлене органом досудового розслідування обвинувачення за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України та кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК України.
Так, суд встановивив, що ОСОБА_7 під час словесного конфлікту, діючи умисно, на підставі раптово виниклого умислу, спрямованого на заподіяння легкого тілесного ушкодження, підійшов до ОСОБА_10 та, тримаючи в правій руці металеву пилочку для нігтів, наніс один удар у ліву сторони шиї потерпілого ОСОБА_10 .
Між тим, відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_7 інкриміновано те, що під час словесного конфлікту, діючи умисно, на підставі раптово виниклого умислу, спрямованого на заподіяння легкого тілесного ушкодження, підійшов до ОСОБА_10 та, тримаючи в правій руці металеву пилочку для нігтів, наніс один удар у ліву сторони шиї потерпілого ОСОБА_10 , чим спричинив останньому тілесне ушкодження у вигляді різаної рани лівої бічної поверхні шиї, з ушкодженням шкіри, підшкірно-жирової клітковини та поверхневих м'язів шиї, яке за своїм характером відноситься до легких тілесних ушкоджень, як таке, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні (21 день), після чого ОСОБА_7 втік з місця вчинення кримінального правопорушення.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд зменшив обсяг обвинувачення, а саме виключив погрозу вбивством, однак жодних мотивів свого рішення з посиланням на відповідні докази у вироку не навів.
Апеляційним судом встановлено, що суд обмежився посиланням на аналіз положень ст.ст. 115, 125 КК України, однак підстав для зменшення обсягу обвинувачення з наведенням оцінки кожного доказу, який впливає на правильність кваліфікації, у вироку не навів.
Разом з тим судом першої інстанції не надано належної оцінки показанням потерпілого ОСОБА_10 , який у суді першої вказав, що ОСОБА_7 наніс йому удар ножем по шиї, навідмаш з боку. До нього підбіг знайомий, з яким він стояв біля кіоску «Шаурма» та сказав, що шию порізали, потім викликали швидку допомогу, яка доставила до четвертої лікарні, та на поріз наклали шви.
З показань свідка ОСОБА_13 вбачається, що ОСОБА_7 підійшов та вдарив потерпілого рукою у бік шиї, після чого він побачив розрізану рану. В руці у обвинуваченого ОСОБА_7 бачив блискучий металевий предмет, сказати що саме це було не може, але це був предмет розміром близько 15 см. Кров з шиї потерпілого йшла спочатку сильно, потім зупинилась.
Допитаний свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні вказав, що в жовтні 2020 року ввечері, але було ще світло, на перехресті вул. Тітова та пр. О Поля м. Дніпра він бачив як один чоловік кавказької зовнішності вів себе не адекватно, провокував бійку та імовірно вдарив ножем іншого чоловіка. Як саме вдарив він не бачив, вважає що ударив ножем, оскільки бачив блискучий предмет в руці. Чоловік, якого вдарили, перед цим просив не провокувати бійку та намагався погасити конфлікт. На його думку ніж був приблизно 15 сантиметрів.
Крім того, суд першої інстанції не дав оцінки тому, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи ОСОБА_10 №2806е від 07 жовтня 2020 року виявлене у ОСОБА_10 тілесне ушкодження відноситься до легких тілесних ушкоджень, спричинено від механічної дії гострого предмету (предметів), який (які) володів (володіли) ріжучими властивостями, що діяв (діяли) в область шиї ліворуч, яким могло бути і лезо ножа або інші предмети з аналогічними травмуючими властивостями.
Також судом першої інстанції не надано належної оцінки висновку судово-медичної експертизи ОСОБА_10 №2808е від 07 жовтня 2020 року, з якого вбачається, що при огляді у ОСОБА_10 виявлено тілесне ушкодження у вигляді різаної рани лівої бічної поверхні шиї, з ушкодженням: шкіри, підшкірно-жирової клітковини та поверхневих м'язів шиї. Локалізація та характер виявленого у ОСОБА_10 тілесного ушкодження, механізм його спричинення, встановлений при проведенні судово-медичної експертизи, не суперечать механізму, локалізації та характеру, на які вказує свідок ОСОБА_13 в ході проведення слідчого експерименту за його участі.
Судом першої інстанції поза увагою залишено показання експерта ОСОБА_15 , за участі якої у судовому засіданні було оглянуто речовий доказ - пилочку, яка пояснила, що пилочкою можливо спричинити колоту рану, а різану неможливо. Дана пилочка не володіє характеристиками ріжучого предмету. Різану рану цим предметом спричинити неможливо.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 наніс один удар у ліву сторони шиї потерпілого ОСОБА_10 металевою пилочкою для нігтів, при цьому відповідно до висновку судово-медичної експертизи металевої пилочки для нігтів №837 від 24 листопада 2020 року на поверхні металевої пилочки для нігтів наявність крові не встановлено, клітини з ядрами та мікрочастки тканин людини не виявлено.
Апеляційним судом встановлено, що у вироку суд не навів мотивів неврахування пояснень потерпілого, свідків та експерта, а також не обґрунтовував висновків щодо зменшення обсягу обвинувачення, як в часині обставин скоєного, що інкриміновано обвинуваченому, так і кваліфікації його дій.
Окрім цього, дійшовши висновку про наявність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, суд не надав оцінки знаряддю вчинення злочину, характеру спричинення тілесного ушкодження, його локалізації.
З системного аналізу положень ст.ст. 115, 125 КК України випливає, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння легкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Для з'ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів їм необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд не надав належної оцінки всім обставинам кримінального правопорушення, а також доказам на їх підтвердження чи спростування, внаслідок чого вважати правильно встановленими обставини вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та відповідно й доведеною його винуватість, апеляційний суд не може та приходить до висновку, що ця неповнота перешкодила суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 409 КПК України до підстав для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції належить істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно зі ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою ст. 7 цього Кодексу.
Приймаючи до уваги той факт, що діючим КПК України в перелік істотних порушень кримінального процесуального закону, передбачених ст. 412 КПК України, та підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції не входять зазначені порушення, виходячи з загальних засад кримінального провадження, а саме з вимог п. 2 ч. 1 ст. 7 КПК України, враховуючи те, що судом першої інстанції оцінки зазначеним вище обставинам не надано, колегія суддів вважає, що вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового судового розгляду у суді першої інстанції.
Отже, перевіривши матеріали кримінального провадження та надавши їм належну оцінку, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції не дотримано вимог кримінального процесуального закону, а ухвалене ним рішення підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 415 КПК України призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
При новому судовому розгляді суду першої інстанції слід ретельно перевірити та надати належну оцінку викладеним вище обставинам, зокрема щодо всієї сукупності виявлених у потерпілого тілесних пошкоджень, механізму та природи їх утворення, а також належним чином перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілого.
Керуючись ст.ст.404,405,407,412, 415,419 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, задовольнити частково.
Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4