23 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/12991/25 пров. № А/857/29940/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Довгої О.І. та Шинкар Т.І.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Катрич З.-М.І.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Катрич Зоряни-Марії Ігорівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01.07.2025р. про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом представника адвоката Катрич Зоряни-Марії Ігорівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій щодо утримання та примусового направлення на медичний огляд, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (суддя суду І інстанції: Кравців О.Р., час та місце ухвалення судового рішення: 01.07.2025р., м.Львів),-
Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01.07.2025р. відмовлено в порядку п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом представника адвоката Катрич З.-М.І., діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій щодо утримання та примусового направлення на медичний огляд, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, оскільки такий не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (а.с.62-63).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржила адвокат Катрич З.-М.І., діюча на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , яка в апеляційній скарзі просить скасувати судову ухвалу та направити справу до суду для продовження розгляду, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які в своїй сукупності призвело до неправильної відмови у відкритті провадження у справі (а.с.65-68).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом зроблені неправильні висновки стосовно характеру спору, а висновки суду не відповідають нормам діючого законодавства і суперечать підставам для відмови у відкритті провадження у справі згідно ч.1 ст.170 КАС України.
Наголошує на тому, що підставою для звернення до суду слугували дії відповідача, що полягали в утриманні протягом чотирьох днів позивача в приміщенні ТЦК та СП, примусу до проходження військово-лікарської комісії, позбавлення можливості залишати приміщення відповідача без проходження військово-лікарської комісії, позбавлення можливості подати медичні документи про стан здоров'я.
За таких обставин висновки суду про належність розглядуваного спору до кримінальної юрисдикції є передчасними.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу та приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції висновував про те, що позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо його незаконного утримання протягом 3-х днів (з 16.05.2025р. по 19.05.2025р.), примусу до проходження військово-лікарської комісії, позбавлення можливості залишити приміщення відповідача без проходження військово-лікарської комісії та позбавлення можливості надати документи про стан його здоров'я, а також стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 200000 грн.
Крім того, факт утримання позивача в приміщенні відповідача зафіксовано поліцією, що підтверджується талонами-повідомленнями єдиного обліку № 18277 від 17.06.2025р. та № 18313 від 17.06.2025р.
З огляду на характер спірних правовідносин спір у цій справі не належать до юрисдикції адміністративного суду та не стосуються захисту прав, свобод та інтересів позивача в сфері публічно-правових відносин і відповідно не має ознак публічно-правового спору в розумінні ст.ст.4 та 19 КАС України.
Викладені фактичні обставини можуть слугувати підставою для звернення до компетентних правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення, а не підставою для звернення до адміністративного суду у порядку позовного провадження.
Оскільки вимоги позивача стосуються питання наявності або відсутності складу кримінального правопорушення у діях посадових осіб відповідача, такі підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства.
По причині того, що вимоги позивача в цій справі не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, відповідно не може розглядатися за правилами КАС України похідна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 200000 грн.
Між тим, висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, слід вважати передчасними, виходячи з наступного.
Як убачається із матеріалів справи, 25.06.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Катрич З.-М.І., діюча на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду із позовною заявою, в якій просила:
визнати протиправними дії відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягають в утриманні громадянина України ОСОБА_1 у приміщенні цього ТЦК та СП у період з 16.06.2025р. по 19.06.2025р. (включно), спроби примусового направлення позивача на медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 з позбавленням можливості без такого огляду покинути приміщення при ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходження медичного огляду у супроводі та під фактичним конвоєм представників при ІНФОРМАЦІЯ_3 , позбавлення позивача можливості надати до ВЛК необхідні медичні документи щодо наявності у нього захворювань;
стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 заподіяну моральну шкоду в розмірі 200000 грн.;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь позичвача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп. та витрат на професійну правничу запомогу в розмірі 60000 грн. (а.с.1-21).
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20.07.2006р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначеннями, наведеними у п.п.1 та 2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Згідно із ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом 1 ч.1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно усталених у судовій практиці висновків, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Отже, публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Тобто, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.06.2018р. (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що розглядуваний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Предметом спору в цій справі є правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягають в утриманні ОСОБА_1 у приміщенні цього ТЦК та СП у період з 16.06.2025р. по 19.06.2025р. (включно), спроби примусового направлення позивача на медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 з позбавленням можливості без такого огляду покинути приміщення при ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходження медичного огляду у супроводі та під фактичним конвоєм представників при ІНФОРМАЦІЯ_3 , позбавлення позивача можливості надати до ВЛК необхідні медичні документи щодо наявності у нього захворювань.
Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що біля 11 год. 16.06.2025р. після прибуття на Головний залізничний вокзал м.Львова Кондратович В.В. був затриманий невідомими особами у військовій формі без розпізнавальних знаків. У подальшому його силоміць доставили до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , де його утримували з 16.06.2025р по 19.06.2025р. Факт утримання в приміщенні цього ТЦК та СП зафіксовано поліцією, що підтверджується талонами-повідомленнями єдиного обліку.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що розглядуваний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Вказані дії повинні розглядатися через призму кримінального закону, а тому спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.
Проте, колегія суддів не погоджується із такими висновками, оскільки вказані висновки є помилковими.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначають Конституція України, Закони України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 ст.1 Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу» (надалі - Закон № 2232-ХІІ) визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч.3 ст.1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з ч.7 ст.1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст.1 Закону України № 3543-XII від 21.10.1993р. «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі - Закон № 3543-XII) особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з ч.1 ст.3 Закону № 3543-XII мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.
В силу вимог ч.2 ст.4 Закону № 3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 1487 від 30.12.2022р., передбачено, зокрема, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки; організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затв. постановою КМ України № 154 від 23.02.2022р. (надалі - Положення № 154).
Відповідно до п.8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Положеннями абз.11 п.9 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють, зокрема заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період'(незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Абзацом 8 п.11 Положення № 154 визначено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують з визначеною періодичністю (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов'язаних і резервістів.
Відповідно до п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затв. постановою КМ України № 1487 від 30.12.2022р., призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема: 1) перебувати на військовому обліку; 2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів; 4) проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров' я згідно з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Отже, на відповідача, крім іншого, покладені обов'язки щодо здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та організації проведення медичних оглядів військовозобов'язаних військово-лікарськими комісіями, а на позивача, як військовозобов'язаного, - проходити медичний огляд з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
За змістом частини 10 статті 1 Закону №2232-ХІІ громадяни України, які приписані до призовних дільниць, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проходження медичного огляду, призову на військову службу; проходити медичний огляд; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Таким чином, звіряння облікових даних та проходження медичного огляду є складовими військового обов'язку громадян України.
Згідно ст.1 Закону № 3543-ХІІ мобілізацією визнається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу. Аналогічно, частиною четвертою статті 3 цього ж Закону визначено, що зміст мобілізації становить переведення Збройних, Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.
Відповідно до Указу Президента України № 303/2014 від 17.03.2014р., затв. Законом України № 1126-VII від 17.03.2014р. «Про затвердження Указу Президента «Про часткову мобілізацію», оголошено про проведення часткової мобілізації.
Згідно з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження території цілісності України», уведеного в дію Указом Президента України № 405/2014 від 14.04.2014р., у Донецькій та Луганській областях проводиться антитерористична операція.
Відповідно до Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015р. «Про часткову мобілізацію» з метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України па рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, оголошено та зобов'язано провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб.
Тобто, з 18.03.2014р. і по теперішній час в Україні діє особливий період.
Пунктами 1, 4, 5, 8 Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022р. «Про загальну мобілізацію» в зв'язку із оголошенням та проведенням загальної мобілізації та призовом військовозобов'язаних в обсягах, згідно з мобілізаційними планами, на місцеві органи виконавчої влади покладено обов'язок (у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки) організувати та забезпечити в установленому порядку: (1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу; (2) здійснення призову військовозобов'язаних на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, інших військових формувань України.
Із змісту викладених норм слідує, що призову (направленню) на військову службу передує належна реалізація уповноваженим органом повноважень щодо взяття громадянина на військовий облік, оформлення військово-облікового документу та забезпечення інших обов'язкових складових військового обліку, механізм організації та ведення якого визначено нормами Закону № 2232-ХІІ та Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затв. постановою КМ України № 1487 від 30.12.2022р. (надалі - Порядок № 1487).
Нормами постанови КМ України № 560 від 16.05.2024р. «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» визначено, що у разі встановлення що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 5, ст. 409), або Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів старший групи оповіщення пропонує резервісту або військовозобов'язаному (крім резервістів та військовозобов'язаних СБУ та розвідувальних органів) прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів.
Як можна встановити із змісту позовної заяви, що складається із опису багатьох подій, оцінки представником позивача дій учасників та обставин справи, спір в цій справі виник у зв'язку із діями відповідача, які полягали затриманні, доставленні до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 та примусовому направленні позивача на медичний огляд ВЛК, примушуванні до вказаного огляду з позбавленням можливості без такого огляду покинути приміщення відповідача.
Водночас, ознак будь-якого спору між позивачем і учасниками справи в площині кримінального судочинства за матеріалами справи не прослідковується, оскільки доводи позивача стосуються протиправності дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 , порушенні ним законодавства про військовий обов'язок та щодо мобілізації
Сама по собі наявність звернень позивача до органів Національної поліції з приводу протиправних дій відповідача не виключає публічно-правовий характер спірних правовідносин.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про те, що наведений спір може бути розглянутий в межах кримінального судочинства колегія суддів вважає поспішними і помилковими.
Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, визначені ст.320 КАС України.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до помилкового відмови у відкритті провадження в справі, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Питання відшкодування апелянту понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги підлягає вирішенню згідно ст.139 КАС України судом першої інстанції за результатами кінцевого вирішення розглядуваного спору по суті.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, ч.2 ст.313, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника адвоката Катрич Зоряни-Марії Ігорівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01.07.2025р. про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі № 380/12991/25 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді О. І. Довга
Т. І. Шинкар
Дата складання повного судового рішення: 29.09.2025р.