23 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/11979/25 пров. № А/857/26717/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Довгої О.І. та Шинкар Т.І.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання здійснити нарахування і виплати індексацію грошового забезпечення, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати (суддя суду І інстанції: Кравців О.Р., час та місце ухвалення судового рішення: 16.06.2025р., м.Львів),-
Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. відмовлено в порядку п.2 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання здійснити нарахування і виплати індексацію грошового забезпечення, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, оскільки такий вже вирішений в судовому порядку, а спірні питання стосуються виконання рішення суду в справі № 380/15789/24 (а.с.10-12).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до неправильної відмови у відкритті провадження у справі (а.с.14 і на звороті).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що підставою звернення до суду із розглядуваним позовом є незгода позивача з розміром нарахованих коштів при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення, неврахування щорічної додаткової грошової винагороди до розміру грошового забезпечення як постійної складової грошового забезпечення.
Під час розгляду справи № 380/15789/24 суд не досліджував розмір суми індексації грошового забезпечення, віднісши таку функції до повноважень відповідача. Незгода позивача із сумою нарахованої індексації свідчить про виникнення нового спору.
За таких умов правові підстави для відмови у відкритті провадження у справі, які передбачені п.2 ч.1 ст.170 КАС України, є відсутніми.
Відповідач Військова частина НОМЕР_1 скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.18-19).
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що в розглядуваному випадку питання розрахунок розміру підвищення доходу між лютим 2018 року та березнем 2018 року, а також складових грошового забезпечення в кожному із вказаних місяців, було предметом розгляду в межах справи № 380/15789/24.
Рішення суду в зазначеній справі набрало законної сили 29.01.2025р.
Звідси, позивач не погоджується з діями відповідача під час виконання рішення суду від 28.11.2024р. у справі № 380/15789/24, через що звернувся до суду з цим позовом.
Отже, спірні правовідносини виникли в зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням рішення суду від 28.11.2024 у справі № 380/15789/24; вимоги позивача можуть бути вирішені на підставі ст.ст.382, 383 КАС України в порядку здійснення судового контролю в справі № 380/15789/24.
Між тим, вказані висновки суду першої інстанції слід вважати помилковими, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.04.2018р. у справі № 11-257заі18, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
За правилами п.2 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Умовами застосування цієї підстави для відмови у відкритті провадження є: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони мають співпадати) та остаточне вирішення тотожного спору рішенням або постановою суду, ухвалою про закриття провадження в адміністративній справі, яке набрало законної сили.
Необхідно зауважити на тому, що відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Верховний Суд у постанові від 09.10.2018р. у справі № 809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
Як слідує з матеріалів справи, 13.06.2025р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахуванням до складу грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 3748 грн. 48 коп., передбаченої постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 161 від 13.03.2013р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889», яка не мала разового характеру;
зобов'язати відповідача Військову частину НОМЕР_1 при розрахунку індексації-різниці за період з 01.03.2018р. по 18.09.2020р. включити до складу грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 3748 грн. 48 коп., передбачену постановою КМ України № 161 від 13.03.2013р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889», як таку яка не мала разового характеру;
визнати протиправною бездіяльність відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування позивачу різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року, в сумі 3971 грн. 86 коп. щомісячно, з урахуванням вимог абз.4 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р., за період з 01.03.2018р. по 18.09.2020р.;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок та виплату різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року, в сумі 3971 грн. 86 коп. щомісячно за період з 01.03.2018р. по 18.09.2020р., з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб /ПДФО/ відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 15.01.2004р., з урахуванням виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої суми індексації грошового забезпечення з 01.03.2018р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої суми індексації грошового забезпечення з 01.03.2018р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення (а.с.1-3).
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що під час нарахування індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду в справі № 380/15789/24 відповідач протиправно провів обчислення індексації-різниці за період з 01.03.2018р. по 18.09.2020р. без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 3748 грн. 48 коп. При цьому, розмір індексації-різниці повинен складати 3971 грн. 86 коп. щомісяця. Поряд з цим, позивач просить нарахувати і виплати компенсацію втрати частини доходів на невиплачені суми індексації.
Водночас, згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2024р. у справі № 380/15789/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 права на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018р. по 18.09.2020р. відповідно до абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р.; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01.03.2018р. по 18.09.2020р. відповідно до абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р., з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, із одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 15.01.2004р.; у решті позовних вимог відмовлено.
У вказаній справі позивач ОСОБА_1 заявляв вимоги щодо нарахування і виплати фіксованої суми індексації-різниці в розмірі 3971 грн. 86 коп., однак суд керувався тим, що нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця і суд не має повноважень здійснювати їх розрахунок до моменту проведення такого розрахунку відповідачем.
Отже, підстави вказаних позовів обґрунтовані різними обставинами, зокрема, у справі № 380/15789/24 фактично досліджено право позивача на отримання індексації у відповідний період служби та зобов'язано здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
На виконання зазначеного рішення суду в справі № 380/15789/24 відповідач здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, однак, на думку позивача, за період з 01.03.2018р. по 18.09.2020р. не дотримався вимог абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р., не здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, виходячи з фіксованої величини 3971 грн. 86 коп., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Предметом позову в розглядуваній справі № 380/11979/25 є саме питання наявності розрахунку фінансової щомісячної індексації грошового забезпечення та її розміру. Вказане не було предметом правової оцінки судами у справі № 380/15789/24, де не здійснювалась перевірка правильності нарахованих відповідачем позивачу сум індексації грошового забезпечення з урахуванням абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р.
Ураховуючи, що відповідно до п.13 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р., спори з питань індексації грошових доходів підлягають розгляду в судовому порядку, питання обчислення суми індексації може бути предметом судового контролю, а позовні вимоги щодо правильності їх обчислення можуть бути заявлені окремим позовом.
Отже, висновки суду першої інстанції про тотожність предмету і підстав позову в справах № 380/11979/25 та № 380/15789/24 є помилковими.
При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постанові Касаційного адміністративного суду від 15.12.2022р. у справі № 460/3743/21, від 29.09.2021р. у справі № 540/2548/20, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковою під час вирішення наведеного процесуального питання.
Стосовно можливості вирішення спірного питання в порядку судового контролю колегія суддів звертає увагу на таке.
Висновки суду першої інстанції в цій справі ґрунтуються на помилковому ототожненні предмета розглядуваного спору з питаннями, що належать до сфери судового контролю за виконанням раніше ухваленого рішення. Принципове розмежування полягає в тому, що судовий контроль за виконанням судового рішення, передбачений положеннями ст.ст.382, 383 КАС України, стосується забезпечення реалізації вже визначених судом прав та обов'язків у межах існуючого рішення. Натомість, підставою для нового позову є виникнення нових правовідносин, коли суб'єкт владних повноважень приймає нові рішення або вчиняє нові дії (навіть якщо вони формально пов'язані з виконанням попереднього рішення), які стосуються інших періодів, ґрунтуються на нових фактичних обставинах чи нормативно-правових актах, та, на думку особи, знову порушують її права чи законні інтереси.
Водночас, необхідно чітко розмежовувати ситуації, коли йдеться виключно про невиконання або неналежне виконання вже ухваленого судового рішення, що охоплюється ст.ст.382, 383 КАС України, та ситуації, коли на підставі або у зв'язку з виконанням попереднього рішення суб'єкт владних повноважень вчиняє нові дії або приймає нові рішення, які, на думку позивача, знову порушують його права, або коли спір стосується аспектів, які не були предметом розгляду в попередній справі, хоча й виникли у зв'язку з нею.
Існування спеціального порядку судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого ст.ст.382, 383 КАС України, не позбавляє особу права на звернення до суду з новим адміністративним позовом, якщо дії чи рішення суб'єкта владних повноважень, хоч і вчинені в контексті виконання попереднього рішення, за своєю суттю виходять за межі простого механізму його виконання, стосуються нових правових підстав, нових обставин, що не були охоплені попереднім рішенням, та створюють нові юридичні наслідки для особи, які, на її думку, порушують її права. Позовне провадження у таких випадках є належним та процесуально допустимим способом захисту і не суперечить логіці інституту судового контролю, який має вужчу спрямованість - на забезпечення реалізації вже винесеного судового акту в тій частині, в якій права та обов'язки сторін були чітко визначені.
За таких обставин, апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність судового рішення, яке набрало законної сили між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, у зв'язку з чим безпідставно застосував до спірних правовідносин положення п.2 ч.1 ст.170 КАС України.
Звідси, правові підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справи в порядку п.2 ч.1 ст.170 КАС України є відсутніми.
Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, визначені ст.320 КАС України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильної відмови у відкритті провадження у справі, а відтак вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Питання судових витрат буде вирішуватися судом першої інстанції під час винесення судового рішення по суті заявлених позовних вимог (тобто, за результатами кінцевого вирішення розглядуваного спору) згідно вимог ст.ст.139, 143 КАС України, відтак підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає.
З огляду на викладене, оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню як винесена із порушенням судом норм процесуального права, що призвело до неправильної відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Оскільки вимоги апелянта сформульовані в інший спосіб, ніж передбачені нормами ст.ст.312, 315 КАС України повноваження апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, ч.2 ст.313, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі № 380/11979/25 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді О. І. Довга
Т. І. Шинкар
Дата складання повного судового рішення: 29.09.2025р.