23 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 463/7382/23 пров. № А/857/30025/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Довгої О.І. та Шинкар Т.І.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Савка В.В.;
від відповідача - Арендач М.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 20.06.2025р. в адміністративній справі за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови в справі про правопорушення, пов'язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями (суддя суду І інстанції: Нор Н.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 20.06.2025р., м.Львів),-
23.08.2023р. (згідно із відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) Акціонерне товариство «Українська залізниця» (надалі - позивач, АТ «Укрзалізниця») звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - відповідач, Прикордонний загін) № 1 від 27.07.2023р. про правопорушення, пов'язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями, якою накладено штраф у розмірі 126148 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору (Т.1, а.с.1-5).
Справа розглядалася судами різних інстанцій неодноразово (Т.1, а.с.68-71, 158-162).
Згідно ухвали суду від 31.03.2025р. відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін в судове засідання (Т.1, а.с.170).
Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 20.06.2025р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (Т.1, а.с.204-207).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач АТ «Укрзалізниця», який покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заявлений позов задовольнити (Т.1, а.с.212-219).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що протокол про правопорушення, пов'язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями, який складений представником відповідача в присутності стюарда ОСОБА_1 , не відповідає вимогам ст.3 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень». При цьому, перевізником є позивач, який не уповноважував ОСОБА_1 бути її представником під час оформлення матеріалів справи про правопорушення.
Окрім цього, представник позивача не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, через що не зміг прийняти участь в її розгляді.
До спірних правовідносин підлягає застосуванню Угода про міжнародне пасажирське сполучення від 01.11.1951р., стороною якої є Україна, та Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), до якої приєдналася України згідно із Законом України № 943-IV від 05.06.2003р. «Про приєднання України до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ)».
Також через призму діючого законодавства вважає, що з 17.08.2012р. у залізниці відсутній обов'язок стосовно здійснення перевірки наявності у пасажира документів, необхідних для виїзду з України.
Відповідач Прикордонний загін скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (Т.2, а.с.8-16).
Протокольною ухвалою суду від 23.09.2025р. виключено з числа учасників третю особу без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , оскільки рішення в цій справі не зачіпає її прав та обов'язків.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів.
Як встановлено під час судового розгляду, о 05 год. 50 хв. 23.07.2023р. в пункті пропуску для залізничного сполучення «Львів» прикордонним нарядом «Перевірка документів» від відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » під час перевірки документів у пасажирів, які перетинали державний кордон у потязі № 705 сполученням «Київ-Львів-Перемишль» (виконується перевізником АТ «Укрзалізниця») у вагоні № 8 виявлено особу, яка перевозилася з України до Республіки Польща на місці № 14 і пред'явила на прикордонний контроль інформаційно-довідковий документ (лист), виданий 14.06.2023р. Представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні на аркуші паперу формату А4 по справі № 788-22-00592 на ім'я особи без громадянства ОСОБА_2
23.07.2023р. стосовно пасажира ОСОБА_2 на підставі ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» уповноваженим представником Державної прикордонної служби України прийнято рішення про відмову в пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю необхідних документів та особу не пропущено на виїзд з території України (Т.1, а.с.39 і на звороті).
Також 23.07.2023р. посадовою особою Прикордонного загону складено протокол про правопорушення, пов'язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями № 440235, відповідно до якого позивач допустив порушення вимог ч.1 ст.1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», оскільки пасажир ОСОБА_2 не мала документів для виїзду до держави прямування - Республіка Польща (Т.1, а.с.7-8).
27.07.2023р. начальник Прикордонного загону виніс постанову № 1 про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, якою на АТ «Укрзалізниця» накладено штраф у розмірі 126148 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» (Т.1, а.с.6 і на звороті).
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна постанова відповідача відповідає вимогам закону.
Така постанова винесена уповноваженою на те особою, в порядку та спосіб, визначені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», із дотриманням встановленої процедури та з урахуванням усіх обставин справи.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову правильними та обґрунтованими, з таких причин.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Закону України № 661-IV від 03.04.2003р. «Про Державну прикордонну службу України» на органи та посадових осіб Держприкордонслужби України, серед іншого, покладено обов'язок запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі, згідно з дорученнями правоохоронних органів, постановами державного виконавця; розшук у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в'їзду - виїзду, а під час дії воєнного або надзвичайного стану - на блокпостах чи контрольних постах осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних та уповноважених законом державних органів, у тому числі доручень митних органів щодо інформування митних органів про факт наміру перетинання державного кордону України особами, стосовно яких митними органами було виявлено порушення митних правил; здійснення самостійно або у взаємодії з органами Національної поліції і органами Служби безпеки України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальними органами чи територіальними підрозділами в межах контрольованих прикордонних районів контролю за дотриманням іноземцями та особами без громадянства, а також біженцями, особами, які потребують додаткового захисту, та особами, яким надано притулок в Україні, установлених правил перебування на її території.
Відповідно до ст.1 Закону України № 273/96-ВР від 04.07.1996р. «Про залізничний транспорт» залізничний транспорт - виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо; залізниця - відокремлений підрозділ акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (далі - АТ «Укрзалізниця»), утворений відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», який здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі.
Відповідно до ст.22-1 цього Закону під час перевезення у міжнародному залізничному сполученні пасажир зобов'язаний мати належним чином оформлені документи, необхідні для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та пред'явити їх перевізникові на його вимогу, а перевізник при перевезенні пасажира у міжнародному залізничному сполученні зобов'язаний до початку такого перевезення перевірити наявність у пасажира паспортного документа, що посвідчує особу пред'явника, або документ, що його замінює, та відмовити у перевезенні пасажиру, який на його вимогу не пред'явив необхідні документи.
За невиконання обов'язку перевірити перед початком перевезення пасажира у міжнародному залізничному сполученні наявність у нього паспортного документа, що посвідчує особу пред'явника, або документа, що його замінює, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, перевізник несе відповідальність, передбачену законом.
Відповідно до преамбули Закону України № 2920-ІІІ від 10.01.2002р. «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» (надалі - Закон № 2920-ІІІ), цей Закон відповідно до Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнюють Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми встановлює відповідальність перевізників за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажирів через державний кордон України без необхідних документів, а також визначає порядок застосування цієї відповідальності.
Згідно із ст.1 Закону № 2920-ІІІ підприємства (їх об'єднання), установи, організації та фізичні особи - підприємці, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення (далі - перевізники), за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира паспортного документа, візи або інших документів, необхідних для в'їзду до держави прямування або транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без таких документів, несуть відповідальність у вигляді штрафу в розмірі сорока семи прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленому на 1 січня календарного року, за кожного такого пасажира, але не більше шестисот таких прожиткових мінімумів за одне перевезення, а за ненадання або надання недостовірних даних реєстрації пасажирів - у розмірі п'ятдесяти таких прожиткових мінімумів за кожне перевезення.
Звернення пасажира, який є іноземцем або особою без громадянства, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про надання притулку в порядку, встановленому законом, не звільняє перевізника від відповідальності, передбаченої цим Законом за перевезення чи спробу перевезення такого пасажира через державний кордон України без необхідних документів.
Перевізник звільняється від відповідальності, передбаченої цією статтею, якщо доведе, що документи, надані йому пасажиром перед початком міжнародного пасажирського перевезення, дали йому достатні підстави вважати, що пасажир мав документи, необхідні для в'їзду до держави прямування, транзиту.
Згідно з п.7.2 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затв. наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 1196 від 27.12.2006р., посадка в поїзд осіб здійснюється за такими документами, що посвідчують особу: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідчення водія, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзного документа для виїзду за кордон особи, яку визнано біженцем, та особи, яка потребує додаткового захисту, довідки про звернення за захистом в Україні, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, картки мігранта, посвідчення біженця, проїзного документа біженця, паспортного документа іноземця та особи без громадянства.
Статтею 2 Закону України № 3857-XII від 21.01.1994р. «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» визначено перелік документів, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, а саме: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
Таким чином, позивач, як перевізник, зобов'язаний був перед початком здійснення міжнародного пасажирського перевезення (на станції Львів) перевірити у пасажира, наявність документів, необхідних для в'їзду до держави прямування або транзиту.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.3 Закон № 2920-ІІІ посадовою особою відповідного органу охорони державного кордону України, яка виконує функції із здійснення прикордонного контролю, про вчинення правопорушення складається протокол. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка керує транспортним засобом, або представником перевізника, у присутності якого складено протокол про правопорушення, а за наявності свідків протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка керує транспортним засобом, або представника перевізника від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Особа, яка керує транспортним засобом, або представник перевізника має право надати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.
Статтею 12 Закон № 2920-ІІІ передбачено, що посадова особа органу охорони державного кордону України, уповноважена накладати штрафи, приймає відповідне рішення протягом п'ятнадцяти днів після надходження протоколу про правопорушення та інших матеріалів справи. Рішення оформляється постановою відповідної особи.
Під час судового розгляду встановлено, що о 05 год. 50 хв. 23.07.2023р. в пункті пропуску для залізничного сполучення «Львів» прикордонним нарядом «Перевірка документів» від відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » під час перевірки документів у пасажирів, які перетинали державний кордон у потязі № 705 сполученням «Київ-Львів-Перемишль» (виконується перевізником АТ «Укрзалізниця») у вагоні № 8 виявлено особу, яка перевозилася з України до Республіки Польща на місці № 14, і пред'явила на прикордонний контроль інформаційно-довідковий документ (лист), виданий 14.06.2023р. Представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні на аркуші паперу формату А4 по справі № 788-22-00592 на ім'я особи без громадянства ОСОБА_2 .
Поданий документ не є паспортним документом, не посвідчує особу пред'явника та відповідно до ст.10 Закону України «Про прикордонний контроль», ст.15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ст.2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», п.2 постанови КМ України № 57 від 27.01.1995р. «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» не дає право на виїзд з України.
Постановою Залізничного районного суду м.Львова від 25.07.2023р. у справі № 462/5604/23 визнано ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП та звільнено її від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КУпАП, обмежившись усним зауваженням. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 у вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, закрито (Т.1, а.с.41-42).
За викладених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що перевізником ПАТ «Укрзалізниця» не виконано обов'язок перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, чим порушено вимоги ст.1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» та норми ст.22-1 Закону України «Про залізничний транспорт».
Стосовно тверджень позивача про те, що працівники АТ «Українська залізниця» дотримувались і діяли у відповідності до вимог п.п.2.5 та 2.6 Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон для залізничного сполучення, затв. наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної митної служби України, Міністерства транспорту та зв'язку України № 745/926/1032 від 06.10.2009р. (надалі - Технологія), колегія суддів керується таким.
Спірна Технологія застосовується безпосередньо під час здійснення прикордонного та митного контролю пасажирських поїздів міжнародного сполучення у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон для залізничного сполучення і спрямована на удосконалення рівня взаємодії органів охорони державного кордону та митних органів, структурних підрозділів залізничного транспорту України, дотримання графіку руху пасажирських поїздів, скорочення часу проведення прикордонного та митного контролю осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Колегія суддів не погоджується із доводами позивача про те, що згідно преамбули Закону № 2920-ІІІ останній встановлює відповідальність перевізників за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажирів через державний кордон України без необхідних документів, а також визначає порядок застосування цієї відповідальності.
В розглядуваному випадку позивач не виконав обов'язок перевірити саме наявність документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, а не їх справжність. Оскільки інформаційно-довідковий документ (лист), виданий 14.06.2023р. Представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні на аркуші паперу формату А4 по справі № 788-22-00592 на ім'я особи без визначеного громадянства ОСОБА_2 , не є паспортним документом, не посвідчує особу пред'явника, а тому не дає право на виїзд з України.
Стаття 10 Закону України «Про прикордонний контроль» визначено, що прикордонний контроль іноземця, особи без громадянства під час виїзду з України передбачає проведення перевірки: наявності у нього дійсного паспортного документа; відсутності щодо нього у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону виїзду з України та про доручення уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; дотримання законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено перелік документів, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, а саме: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
Згідно з п.2 постанови КМ України № 57 від 27.01.1995р. «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
У статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» зазначено, що в'їзд в Україну та виїзд з України іноземців та осіб без громадянства здійснюється: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України; іноземців, які постійно проживають на території України, - за паспортним документом та посвідкою на постійне проживання; осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України, - за посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон; іноземців та осіб без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, - за проїзним документом для виїзду за кордон.
Відтак, суд першої інстанції достовірно встановив ту обставину, що перевізник АТ «Укрзалізниця» не виконав обов'язок перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, чим порушив вимоги ст.1 Закону № 2920-ІІІ та ст.22-1 Закону України «Про залізничний транспорт».
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що постанова Прикордонного Карпатського загону № 1 від 27.07.2023р. про правопорушення, пов'язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями, ґрунтується на вимогах закону.
З приводу тверджень апелянта відносно того, що протокол складений не на відповідну особу, то на виконання вимог ст.3 Закону № 2920-ІІІ протокол № 440235 від 23.07.2023р. оформлений на юридичну особу - АТ «Укрзалізниця»», яка здійснює міжнародні пасажирські перевезення та забезпечує перевезення пасажирів потягом № 705 сполученням «Київ - Львів -Перемишль»), а не на фізичну особу ОСОБА_1 .
Спірний протокол був підписаний майстер-сержантом Сукач В.В. (особою, яка його склала) і Корецькою Н.В. (представником перевізника, у присутності якої було складений протокол про правопорушення). У протоколі було зазначено, що розгляд справи відбудеться о 14 год. 00 хв. 27.07.2023р. у приміщенні Прикордонного загону; ОСОБА_1 отримала другий примірник протоколу, що стверджується її власноручним підписом.
При цьому, під час розгляду справи представнику ОСОБА_1 було надано можливість ознайомитися з матеріалами справи, надати пояснення по суті та зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти свої мотиви.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи представника позивача, наведені в позовній заяві, заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені представником позивача в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишені без задоволення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта АТ «Укрзалізниця».
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.271, 272, 286, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 20.06.2025р. в адміністративній справі № 463/7382/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Акціонерне товариство «Українська залізниця».
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді О. І. Довга
Т. І. Шинкар
Дата складання повного судового рішення: 29.09.2025р.