29 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 607/12846/25 пров. № А/857/29519/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 липня 2025 року, ухвалене суддею Воробель Н.П. у м. Тернополі о 15:39 у справі № 607/12846/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови, -
23 червня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача - Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, у якому просила скасувати постанову серії ЕНА №4974732 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП відносно неї, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 липня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Головне управління Національної поліції в Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, всупереч об'єктивним обставинам справи та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та винести нове, у якому відмовити у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі зазначає, що встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення поліцейським було роз'яснено позивачу його права, як громадянина України передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП та відповідно до вимог ст.ст. 278, 279 КУпАП. Зазначає, що факт вчинення позивачем правопорушення підтверджується відео з нагрудної боді-камери працівника поліції, де зафіксоване зазначене правопорушення. Вважає, що пояснення позивача, факти, викладені ним в позовній заяві, спрямовані на уникнення адміністративної відповідальності і не є беззаперечним доказом неправомірності дій поліцейського.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що в силу вимог ч. 4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 14.06.2025 інспектором Чортківського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області Ромашенком Т.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №4974732, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Згідно оскаржуваної постанови, 14.06.2025 о 12:10 в м. Чортків, вул. Гончара водій ОСОБА_1 здійснила зупинку транспортного засобу «Mercedes-Benz E350», н.з. НОМЕР_1 , ближче 30 м від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів, чим порушила п. 15.9"е" ПДР України.
Не погоджуючись із вищезазначеною постановою про накладення адміністративного стягнення, позивач звернулася до суду за захистом порушених прав.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до пп. «е» п. 15.9 ПДР зупинка забороняється ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає ближче 30 м від дорожнього знаку такої зупинки з обох боків.
Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Так, відповідно до ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Зі змісту норми статті 283 КУпАП також слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому КУпАП порядку.
Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Однак з наявних у матеріалах справи доказів не надається можливим встановити, що поліцейським при винесенні оскаржуваної постанови було дотримано вищевказаних приписів чинного законодавства.
Як встановлено судом з відеозапису наданого суду представником відповідача, на такому не зафіксовано факт порушення ОСОБА_1 п. 15.9 "е" ПДР України, а саме здійснення зупинки ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів. Зокрема, зі змісту такого відеозапису неможливо встановити: сам факт наявності посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів, відстань від зупинки транспортного засобу «Mercedes-Benz E350», н.з. НОМЕР_1 , до посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів, а також здійснення будь-яких замірів для встановлення наявності складу адміністративного правопорушення. Відомостей про дорожній знак, про який на відеозаписі вказує працівник поліції, та проведення вимірювань відстані між ним та транспортним засобом «Mercedes-Benz E350», н.з. НОМЕР_1 , матеріали справи не містять. При цьому, позивач заперечує факт порушення нею п. 15.9."е" ПДР України.
За встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено факту що ОСОБА_1 14.06.2025 о 12:10 в м. Чортків, вул. Гончара здійснено зупинку транспортного засобу «Mercedes-Benz E350», н.з. НОМЕР_1 , ближче 30 м від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів, чим порушено п. 15.9 "е" ПДР України.
Отже, аналіз фактичних обставин справи, встановлених під час її розгляду, у їх взаємному зв'язку та сукупності, та мотивів, покладених в основу оскаржуваної постанови, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку про недоведеність у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Також колегія суддів апеляційного суду враховує позицію Верховного Суду, викладеної у постанові від 14 травня 2020 року в справі № 240/12/17, що сама по собі постанова у справі про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», не випливає зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів суду апеляційної інстанції керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі “РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні “Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 308, 309, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 липня 2025 року у справі № 607/12846/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк