29 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/12600/24 пров. № А/857/1636/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Осіпової Ганни Вікторівни на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року, ухвалене суддею Щербаковим В.В. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спощеного позовного провадження у справі № 460/12600/24 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -
18 жовтня 2024 року позивач - Головне управління ДПС у Рівненській області звернувся в суд з позовною заявою про стягнення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 податкового боргу у розмірі 20991, 06 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаними рішенням суду, позичач через свого представника - адвоката Осіпову Ганну Вікторівну оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на час ухвалення судового рішення податковий борг за позивачем вже не облікувався, оскільки скаржником 13.11.2024 сплачено єдиний податок з фізичних осіб у сумі 63000, 00 грн згідно платіжної інструкції №28. Податковий орган, звертаючись до суду з позовною заявою, вказав суму заборгованості, яка існувала згідно даних інтегрованих карток платника податків станом на 07.10.2024. Контролюючий орган не повідомив суд першої інстанції про таку суттєву зміну обставин справи.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в її задоволенні слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що За даними Головного управління ДПС у Рівненській області за відповідачем рахується податкова заборгованість з єдиного податку з фізичних осіб, а також пені за несвоєчасну сплату податку на загальну суму 20 991,06 грн.
Дана заборгованість виникла на підставі заяви про застосування спрощеної системи Дана заборгованість виникла на підставі заяви про застосування спрощеної системи оподаткування №9220886917 від 05.08.2024.
Крім того, наявність податкового боргу по єдиному податку з фізичних осіб на суму 20991,06 грн підтверджується копією витягу з інтегрованої картки платника податків, розрахунком виникнення податкової заборгованості по нарахованих (донарахованих) сумах згідно карток особових рахунків.
Несплата відповідачем податкового боргу слугувала підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду справи судом борг перед бюджетом на загальну суму 20 991,06 грн відповідачем не погашено. Доказів щодо сплати чи часткового погашення зазначеної суми податкового боргу відповідачем суду не надано.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країни.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
В розумінні підпунктів 14.1.39, 14.11.56, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України:
- грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк);
податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 57.1, 57.3 статті 57 ПК України, якими визначені строки сплати податкового зобов'язання, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Згідно з пп.е п.176.1 ст.176 ПК України платники податку зобов'язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов'язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих органом державної податкової служби, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.
Аналіз зазначених норм закону свідчить, що у платника податку виникає безумовний обов'язок зі сплати грошового зобов'язання після його узгодження. Несплачена сума грошового зобов'язання у встановлений законом строк є податковим боргом.
Згідно п.п. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
Норми ПК України не вказують на обов'язок суду прийняти без перевірки та дослідження суму боргу, що визначена контролюючим органом.
Суд у межах своїх повноважень та при прийнятті рішення перевірює підстави виникнення податкового боргу, вірність нарахування суми боргу та не погашено суму боргу. У свою чергу у податкового органу наявний обов'язок довести суду підстави виникнення та вірність суми розрахунку податкового боргу.
Податковий орган при нарахуванні особі платнику податку податкового боргу має бути обізнаний та передбачати обставину стягнення податку у межах рішень судів чи примусовому виконанні рішень судів.
У спорах за позовом податкового органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню судами підлягає факт узгодженості грошового зобов'язання, зокрема факт доведеності підстав виникнення боргу, узгодження суми боргу з платником.
Відповідно до положень пункту 87.11 статті 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Суд звертає увагу, що обов'язковими умовами (обставинами), наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у податкового органу права на звернення до суду із даним позовом, є: наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов'язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення податкової служби до суду із позовом про її стягнення має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку.
Щоб певну суму назвати податковим боргом, така сума повинна бути безперечно доведена до боржника, про наявність суми несплаченого податку, платник податків повинен бути повідомлений.
Згідно із обліковою карткою відповідача, розрахунком податкового боргу платника податків заборгованість відповідача по податковому боргу складає 20991,06 грн
Станом на час звернення позивача до суду з цим позовом податковий борг відповідачем не був сплачений.
Доказів, які б спростовували факт існування за відповідачем вказаної заборгованості до суду не надано.
В свою чергу, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що станом на момент винесення оскаржуваного судового рішення, податковий борг у вищезазначеній сумі був погашений, на підтвердження чого долучив витяг з електронного кабінету платників податків за платежем «Єдиний податок з фізичних осіб».
Від позивача відзиву на апеляційну скаргу, чи будь-яких пояснень чи клопотань з приводу того, що вказана сума не є погашенням податкового боргу, що є предметом спору у даній справі, до суду не надходило.
Означене вище дає підстави для висновку, що позивач, будучи обізнаним, що внаслідок вчинення відповідачем дійп одатковий борг був погашений після звернення його до суду, не звертався до суду із клопотанням (заявою) про закриття провадження у справі відповідно до ст. 238 КАС України. Сторона відповідача не давала приводу для подальшого розгляду справи, адже вимога контролюючого органу була виконана і без завершення судового процесу.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 .
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Приймаючи постанову, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання розподілу судових витрат регламентоване статтею 139 КАС України, частина 6 якої вказує, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративну справу на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст.322 КАС України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до п.27 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняється центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи - в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно із ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки документально підтвердженими судовими витратами відповідача є сплачений судовий збір, розмір якого є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у сумі 4542,00 грн, а позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», то відповідно до вимогст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені відповідачем витрати про сплату судового збору за подання апеляційної скарги компенсуються заявнику за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Осіпової Ганни Вікторівни задовольнити, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі № 460/12600/24 - скасувати.
В задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС у Рівненській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу відмовити.
Компенсувати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати в розмірі 4542,00 (чотири тисячі п'ятсот сорок дві) грн, понесені за подання апеляційної скарги, згідно з квитанцією до платіжної інструкції № 39269 від 23.12.2024 (на суму 1816, 80 грн) та згідно з квитанцією до платіжної інструкції № 114 від 13.02.2025 ( на суму 2700,20 грн).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний