29 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/7988/24 пров. № А/857/22134/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду, постановлену суддею Остап'юк С.В. у м.Івано-Франківську о 11:25, повний текст якої складений 05 травня 2025 року, у справі №300/7988/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Офіс Генерального прокурора, про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
21 жовтня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 23.08.2023, зобов'язання винести постанову про відновлення виконавчого провадження № 66110782. При цьому позивачем заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення з означеними позовними вимогами.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року до участі у справі залучено Офіс Генерального прокурора в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року позов залишено без розгляду, відмовивши у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та задовольнивши клопотання третьої особи про залишення позову без розгляду.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану ухвалу, а матеріали справи скерувати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи апеляційної скарги зводяться до недотримання відповідачем обов'язку по скерування оскаржуваної постанови, про зміст якому йому стало відомо за допомогою доступу до АСВП, що був отриманий після відповіді на адвокатський запит. Зазначає, що ним проявлялась належна зацікавленість щодо перебігу виконавчого провадження та він звертався із запитами про надання інформації про результати виконання рішення суду, однак ця обставина залишилась поза увагою суду першої інстанції. Щодо наданих відповідачем доказів в підтвердження сповіщення позивача про направлення та отримання ним постанови зазначає про їх неналежність, оскільки такі докази не підтверджують факту вручення постанови, про що позивач вказував у своїх поясненнях. Вважає висновки суду, зроблені щодо перебування позивача на лікуванні як неповажної причини пропуску строку, помилковими. Також скаржником додатково наведено доводи про наявність підстав для задоволення позовної заяви. Наголошує, що станом на 21.05.2025 рішення суду від 16.10.2021 у справі №300/2021/20 залишається невиконаним.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзивів на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що спірні правовідносини позивача із Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виникли з приводу незгоди позивача із винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження щодо виконання рішення від 16.10.2021 у справі №300/2021/20.
Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, задовольняючи відповідне клопотання Офісу Генерального прокурора, вказав на неповажність наведених позивачем причин пропуску строку звернення до суду з заявленими позовними вимогами.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Водночас ч.2 ст.44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) та перевіряє позовну заяву на відповідність вимогам до позовної заяви, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно з ч.1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів.
Відповідно до вимог частини першої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку - відсутність поважних причин його пропуску.
Так, 19 листопада 2024 року представник Офісу Генерального прокурора направила суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Позивач скористався передбаченим процесуальним законом правом звернення до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку з покликанням на неотримання копії постанови, що є предметом оскарження в межах спірних правовідносин.
Оскільки наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду обставини пропуску строку судом першої інстанції визнані неповажними, оскаржуваною ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Судом враховано, що на спірні правовідносини поширюються особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст. 287 КАС України, частиною другою якої визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).
Поважність пропущення строку звернення до суду із даним адміністративним позовом позивач обґрунтовує тим, що 23.07.2021 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 66110782. Під час розгляду справи 26.09.2024 Восьмим апеляційним адміністративним судом про роз'яснення постанови від 13.12.2022 у справі №300/2021/20, від представника Офісу Генерального прокурора позивачу стало відомо про закінчення виконавчого провадження № 66110782. Тому, з метою встановлення оскаржуваної постанови, 26.09.2024 представник позивача надіслав адвокатський запит до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з проханням надати інформацію, які виконавчі дії було проведено у даному виконавчому провадженні та про результати виконання судового рішення. 16.10.2024 надійшла відповідь відповідача на адвокатський запит від 26.09.2024, в якій зазначено, що 23.08.2023 виконавче провадження було закінчено на підставі пункту 3 частини 1 статті 39 Закону України “Про виконавче провадження». Таким чином, про наявність оскаржуваної постанови позивач дізнався тільки 16.10.2024, а з позовом про її оскарження звернувся 21.10.2024. Також, пропущення строку звернення до суду з цим позовом позивач обґрунтовує наявності воєнного стану в Україні, та перебуванням на стаціонарному та амбулаторному лікуванні в період з 05.01.2024 до 18.10.2024.
У свою чергу в обґрунтування свого клопотання про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду Офіс Генерального прокурора покликається на те, що у виконавчому провадженні № 66110782 постанову про відкриття виконавчого провадження винесено 23.07.2021, копію якої направлено сторонам виконавчого провадження, тому позивачу було відомо про відкриття виконавчого провадження № 66110782 та за ідентифікатором доступу він мав можливість дізнатись про всі прийняті державним виконавцем подальші рішення в цьому провадженні, і про винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 23.08.2023 в тому числі. Ба більше, підтвердженням обізнаності позивача про наявність оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження від 23.08.2023 ВП № 66110782, заявник вказує ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 у справі № 300/2021/20, яку позивачу оскаржував в апеляційному порядку, та в апеляційній скарзі про її оскарження від 17.01.2024 позивач особисто зазначив про закінчення виконавчого провадження № 66110782.
Надаючи правову оцінку наведеним доводам, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
23.07.2021 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження ВП № 66110782 з примусового виконання виконавчого листа Івано-Франківського окружного адміністративного суду за № 300/2021/20 про зобов'язання першу кадрову комісію з добору на вакантні посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора за результатами співбесіди з кандидатом на зайняття вакантної посади прокурора в Офісі Генерального прокурора Саюком Назаром Володимировичем прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
23.08.2023 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 66110782 з примусового виконання виконавчого листа за № 300/2021/20 від 09.02.2021.
05.01.2024 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду прийнято звіт Офісу Генерального прокурора про виконання рішення суду в адміністративній справі № 300/2021/20. Відповідно до висновків мотивувальної частини цієї ухвали, суд встановив, що внаслідок припинення діяльності першої кадрової комісії з добору на вакантні посади прокурорів в Офіс Генерального прокурора, а також відсутність переходу її прав та обов'язків до Офісу Генерального прокурора, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавче провадження закінчено 23.08.2023 на підставі пункту 3 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до відомостей з комп'ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду» Івано-Франківського окружного адміністративного суду вказану ухвалу від 05.01.2024 в справі № 300/2021/20 надіслано одержувачу ОСОБА_1 в його електронний кабінет - 05.01.2024. Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ “Мої справи».
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 у справі 300/2021/20 ОСОБА_1 оскаржив до Восьмого апеляційного адміністративного суду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що на даний час рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.10.2020 не виконано, та відсутні будь-які об'єктивні причини, які б перешкоджали виконати вказане рішення.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року у справі №300/2021/20 без змін.
Таким чином, судом першої інстанції правильно виснувано, що про оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 66110782 від 23.08.2023 з примусового виконання виконавчого листа за № 300/2021/20 від 09.02.2021, позивач дізнався або повинен був дізнатися з моменту доставлення ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 у справі №300/2021/20 до його Електронного кабінету, тобто з 06.01.2024, а з позовом про її оскарження позивач звернувся лише 21.10.2024, тобто після минування встановленого процесуальним законом десятиденного терміну для її оскарження.
Як слушно зазначено судом першої інстанції, будь-яких доказів чи обґрунтованих пояснень того, що неможливість своєчасного звернення до суду із позовом про визнання протиправним та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження позивачем не надано.
Позивач також у апеляційній скарзі не навів поважні причини зволікання із зверненням до суду з адміністративним позовом та не зазначив про наявність дійсних істотних перешкод чи труднощів для своєчасного подання такого позову, які б були об'єктивними та не залежали від волевиявлення сторони.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, що не підтверджують поважність причин пропущеного строку обґрунтування позивача про його перебуванням на стаціонарному та амбулаторному лікуванні в період з 05.01.2024 до 18.10.2024, оскільки випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №7841/24 підтверджено тільки стаціонарне лікування з 30.05.2024 до 07.06.2024, а виписним епікризом № 6363 підтверджено його стаціонарне лікування з 04.09.2024 до 13.09.2024. Доказів про перебування на лікуванні в період з 05.01.2024 до 18.10.2024 в інших проміжках часу позивач суду не надав, як і не навів інших підстав, які завадили йому вчасно звернутися до суду із позовною заявою.
Крім того, покликання скаржника на запровадження на території України воєнного стану, як на причини поважності пропуску строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції розцінює як недостатньо обґрунтовані, оскільки скаржником не надано суду жодного доказу, що він не мав змоги звернутись до суду з позовом у зв'язку із плановими та аварійними відключення електроенергії через ракетні обстріли, зокрема таких от, як графіки відключень, акти фіксації відсутності електроенергії, узагальнено покликавшись лише на вказані обставини та введений в Україні воєнний стан у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України. Також не вказано конкретно, яким чином у вказаний проміжок часу наведені обставини безпосередньо вплинули на позивача таким чином, що завадило вчасно подати позовну заяву.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що у період воєнного стану, відповідно до статті 10 Закону № 389-VIII, не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
За статтею 26 Закону № 389-VIII правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень ВРП та воєнних дій з боку російської федерації, суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положення про Раду суддів України, затвердженого X позачерговим з'їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами), Рада суддів України ухвалила Рішення від 24 лютого 2022 року № 9, за яким звернула увагу усіх суддів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відповідно до частини 2 ст.6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії» Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Круз проти Польщі» виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, обмеження права на звернення за захистом прав свобод та інтересів встановленням строків, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
В свою чергу, відповідно до частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Судом апеляційної інстанції не встановлено наявності непереборних обставин, що перешкоджали позивачу реалізації права на вчасне звернення до суду з даними позовними вимогами, а тому поділяє висновки суду першої інстанції про застосування до позовних вимог правових наслідків, передбачених п.8 ч.1 ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року, постановлену у справі №300/7988/24, - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк