Справа № 120/7105/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук К.О.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
29 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
У відповідності до вимог ст. 311 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, представник позивача вказав на те, що його довіритель засуджений до довічного позбавлення волі та з 28 січня 1997 року відбуває покарання в державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".
У відповідь на адвокатський запит представника позивача державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" листом від 26 квітня 2024 року повідомила, що на її виконанні перебуває два виконавчих листа від 18 серпня 1998 року № 1-52, що видані Вінницьким обласним судом, якими звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_1 .
Представник позивача вважає, що державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" не є установою примусового виконання судових рішень щодо стягнення коштів, а тому не могла приймати до виконання виконавчі листи Вінницького обласного суду від 18 серпня 1998 року № 1-52.
За таких обставин представник позивача звернувся до суду із цим позовом з вимогою визнати протиправними дії державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)", що полягають у прийнятті на виконання виконавчих листів, виданих Вінницьким обласним судом 18 серпня 1998 року, та зобов'язати відповідача утриматися від виконання таких виконавчих листів.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
10 квітня 2025 року представником відповідача подано до суду додаткові пояснення у справі, які обґрунтовані тим, що Закон України "Про виконавче провадження", на який посилається представник позивача, прийнято 21 квітня 1999 року, тобто після того, як виконавчі листи № 1-52, що видані Вінницьким обласним судом 18 серпня 1998 року, були надіслані для виконання до державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)". Відтак, на думку представника відповідача, положення Закону України "Про виконавче провадження" не застосовні до спірних правовідносин. Окрім того, як зазначив представник відповідача, такі виконавчі листи надійшли до державної установи ще в серпні 1998 року.
Ухвалою суду від 10 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків, що містить позовна заява, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом.
15 квітня 2025 року на виконання вимог ухвали від 10 квітня 2025 року представником позивача подано до суду заяву про усунення недоліків, у якій вказав, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 800/506/17 виснувала, що триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених правовою нормою, яке припиняється або виконанням регламентованих обов'язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності), ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Отже, як зазначає представник позивача, Верховний Суд встановив, що строки давності не поширюються на триваючі правопорушення, а триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припинення дії відповідної норми закону.
Як зазначив представник позивача далі, у відповідь на адвокатський запит відповідач повідомив, що у державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" на виконанні знаходяться два виконавчих листа № 1-52 від 18 серпня 1998 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 . Проте, на думку представника позивача, державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" як не могла у 1998, так і не може у 2025 році виконувати функції органу державної виконавчої служби та стягувати кошти з позивача, проте продовжує в порушення норм закону виконувати згадувані вище виконавчі листи та протиправно стягувати кошти з позивача.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач, починаючи ще з 1998 року знав про можливі протиправні дії відповідача, які виразилися у прийнятті до виконанні виконавчих листів № 1-52, виданих Вінницьким обласним судом 18 серпня 1998 року. При цьому, представник позивача не заперечував, що його довірителю було відомо про порушення прав та інтересів прийняттям до виконання виконавчих листів і раніше, однак до суду з даним позовом представник позивача звернувся 30 травня 2024 року, тобто із значним пропуском шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України. Оскільки позивач (його представник) не заявили про поновлення такого строку, то тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги пред'явленні за межами передбаченого ст. 122 КАС України строку звернення до суду.
Колегія суддів, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Про строки звернення до адміністративного суду йдеться у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України).
Цією нормою передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, за загальним правилом, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк.
При цьому ключовим у питанні визначення строку звернення до адміністративного суду є встановлення моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Визначаючись із тим, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав та інтересів, слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у ній визначено протиправні, на думку представника позивача, дії державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)", що полягають саме у прийнятті до виконання виконавчих листів, виданих Вінницьким обласним судом 18 серпня 1998 року № 1-52, якими звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_1 .
Тобто, позивач оскаржує дії державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" щодо прийняття до виконання виконавчих листів, які були вчинені відповідачем ще у 1998 році, а тому, на переконання суду, позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів ще з того часу, тобто з 1998 року.
Водночас у поданій до суду 15 квітня 2025 року заяві представник позивача наполягав на тому, що відповідачем вчиняється триваюче порушення прав його довірителя, що, на його думку, є підставою для продовження розгляду справи.
З даного приводу колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що при зверненні до суду саме позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права раніше й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
В даному випадку, колегія суддів вважає, позивачу про дії державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)", що полягали у прийнятті до виконання виконавчих листів, виданих Вінницьким обласним судом, було відомо ще у 1998 році, тобто після того, коли відповідач почав стягувати із доходів ОСОБА_1 визначену виконавчими листами суму коштів, що підлягала стягненню.
Іншими словами, позивач, починаючи ще з 1998 року знав про можливі протиправні дії відповідача, які виразилися у прийнятті до виконанні виконавчих листів № 1-52, виданих Вінницьким обласним судом 18 серпня 1998 року.
Між тим, ні в суді першої інстанції, ні в ході апеляційного розгляду справи представник апелянта не заперечує того, що його довірителю було відомо про порушення прав та інтересів прийняттям до виконання виконавчих листів і раніше, обмежуючись лише посиланням на те, що порушення прав позивача є триваючим, а тому, на його переконання, не припинили існувати підстави для звернення до суду.
Однак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої, що оскільки про порушення своїх прав позивач міг дізнатися ще в 1998 році, коли відповідач почав стягувати із доходів ОСОБА_1 визначену виконавчими листами суму коштів, а з даним позовом представник позивача звернувся 30 травня 2024 року, то такий позов подано із значним пропуском шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недотримання позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.
При цьому наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, відповідно до частини 3 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Наведена норма узгоджується із положеннями пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України, згідно з якою суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Слід також і вказати на те, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним; воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Таким чином враховуючи встановлені у справі обставини за результатом апеляційного розгляду справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду та не наведено жодних поважних причин його пропуску, а відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
В свою чергу, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових, переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону ухвала Вінницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року відповідає.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції вважає, що Вінницького окружного адміністративного суду не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.