29 вересня 2025 рокуСправа №160/17681/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центру оцінювання функціонального стану особи при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров?я України" (49005, м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, буд. 1А, код ЄДРПОУ 03191673) про визнання протиправним та скасування рішення
17 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Центру оцінювання функціонального стану особи при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров?я України", в якій просить:
- визнати протиправним і скасувати рішення Центру оцінювання функціонального стану особи при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров?я України" № ЦО-376 від 10.01.2025 року щодо скасування ОСОБА_1 III групи інвалідності (та, відповідно, невизнання його особою з інвалідністю) з 01.09.2022 року.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що у 2022 році йому було встановлено ІІІ групу інвалідності. У березні 2025 року позивач отримав рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обгрунтованості рішення, що підлягає перевірці, в якому зазначено, що анатомо-функціональні порушення з боку внутрішніх органів в легкому ступені обмежують життєдіяльність та не дають підстав для встановлення групи інвалідності з 01.09.2022 року.
Ухвалою від 19 червня 2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав; про час та місце розгляду справи повідомлений через систему Електронний суд.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , рішенням Обласної комунальної медичної установи «Центр медико-соціальної експертизи Міжрайонна загальнопрофільна МСЕК №2 м. Чернівці» від 04.08.2022 року був визнаний особою з інвалідністю III групи, причина інвалідності - загальне захворювання, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 серія НОМЕР_3 виданим Пенсійним фондом України 22.09.2022 року.
Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії ААГ №583325 від 02.01.2024 року після проведення повторного огляду інвалідність була продовжена на строк до 01 лютого 2025 року.
У березні 2025 року позивач отримав лист від Центру оцінювання функціонального стану особи при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров?я України" , де містився Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання Функціонального стану особи за результатами перевірки обгрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії номер рішення - ЦО-376, дата прийняття рішення - 10.01.2025 року.
Із зазначеного Витягу позивач дізнався, що проводилась перевірка обґрунтованості прийняття рішення МСЕК №12/5 від 02.01.2024 року (пункт 1 Витягу). Підставою перевірки зазначено: 1 - постанова слідчого, прокурора, ухвала слідчого судді стосовно особи, зазначеної у постанові слідчого, прокурора або ухвалі слідчого судді (пункт 6.1. Витягу). Реквізит документу, на підставі якого ініційовано перевірку обгрунтованості рішення, що підлягає перевірці: кримінальне провадження №12 від 06.01.2025 (пункт 6.2. Витягу). Дата перевірки обґрунтованості рішення, що підлягає перевірці з 02.01.2024 по 01.02.2025 (пункт 7 Витягу)
Обгрунтування рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обгрунтованості рішення, що підлягає перевірці: Анатомо-функціональні порушення з боку внутрішніх органів в легкому ступені обмежують життєдіяльність та не дають підстав для встановлення групи інвалідності з 01.09.2022р. Підстава: Постанова Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009р.» (пункт 9 Витягу).
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач 20 березня 2025 року направив до Центру оцінювання функціонального стану особи звернення-скаргу, проте, відповіді не отримав.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин та релевантні їм джерела права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ) особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до статті 3 Закону №875-ХІІ інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Згідно з частиною другою статті 6 Закону №875-ХІІ громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022. У подальшому строк дії воєнного часу продовжений та триває станом на час розгляду справи.
Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 30 серпня 2023 року «Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», уведеним в дію Указом Президента України від 12 вересня 2023 року №576/2023, зокрема, визначено Кабінету Міністрів України забезпечити у тримісячний строк провести перевірку обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій та військово-лікарських комісій щодо встановлення інвалідності, визнання непридатності до військової служби, прийнятих у період дії правового режиму воєнного стану в Україні (тобто з 24 лютого 2022 року).
У разі виявлення фактів необґрунтованого прийняття таких рішень визначено ініціювати їх перегляд у встановленому порядку та інформувати за наявності підстав відповідні правоохоронні органи.
Так, рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів» (далі - Рішення РНБО від 22.10.2024 року), що введено в дію Указом Президента України від 22 жовтня 2024 року № 732/2024, вирішено рекомендувати Офісу Генерального прокурора. Службі безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України прозвітувати у місячний строк про вжиті заходи реагування щодо виявлення, розслідування та протидії корупційним й іншим кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів. За результатами проведеної роботи запропонувати відповідні кадрові та організаційні рішення.
Підпунктом «б» пункту 2 Рішення РНБО від 22.10.2024 вирішено Кабінету Міністрів України забезпечити утворення Міністерством охорони здоров'я України разом з Державним бюро розслідування, Службою безпеки України, Національною поліцією України, обласними, Київською міською військовими адміністраціями у тижневий строк робочих груп із перевірки рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення інвалідності посадовим особам відповідних державних органів.
На виконання Рішення РНБО від 22.10.2024 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанови від 25 жовтня 2024 р. № 1207 та 08 листопада 2024 р. № 1276, якими було внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 «Питання медико-соціальної експертизи».
Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317, у редакції станом на виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 3 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно з пунктом 4 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Центр (бюро) очолює головний лікар, який призначається Міністром охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, керівником управління охорони здоров'я обласної (міської) держадміністрації.
Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні.
Міські та районні комісії утворюються з розрахунку одна комісія на 100 тис. чоловік віком 18 років і старше, міжрайонні - у районах і містах з кількістю населення менш як 100 тис. чоловік.
МОЗ утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, визначає її голову та заступника голови. За рішенням МОЗ права та обов'язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ можуть бути покладені на підприємство, установу або організацію, що належить до сфери управління МОЗ та має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики. Документи, оформлені Центральною медико-соціальною експертною комісією МОЗ, підписуються її головою або заступником голови (у разі відсутності голови) та засвідчуються штампом Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ.
Відповідно до пункту 13 Положення №1317 Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ:
здійснює організаційно-методичне керівництво обласними, Київським та Севастопольським міськими центрами (бюро) медико-соціальної експертизи;
розробляє комплексні заходи щодо профілактики і зниження рівня інвалідності, а також удосконалення порядку проведення реабілітації осіб з інвалідністю;
проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними медико-соціальними експертними комісіями і в разі потреби скасовує їх;
узагальнює та аналізує випадки необґрунтованого прийняття рішень обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними комісіями та направлення осіб лікарсько-консультативними комісіями на огляд до комісій для встановлення інвалідності;
повторно оглядає осіб, які оскаржили рішення обласних, Київської та Севастопольської центральних міських комісій, перевіряє якість розроблених ними індивідуальних програм реабілітації, здійснює контроль за повнотою і якістю виконання програми;
проводить у складних випадках огляд хворих та осіб з інвалідністю за направленнями обласних, Київського та Севастопольського міських центрів (бюро) медико-соціальної експертизи;
надає консультаційну допомогу фахівцям з питань проведення медико-соціальної експертизи та обласним, Київській та Севастопольській центральним міським комісіям;
направляє в особливо складних випадках осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова;
на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або за запитом правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями відповідно до абзацу четвертого пункту 13 цього Положення проводить перевірку обґрунтованості рішень та/або переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно відповідної особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, і приймає відповідні рішення. Медико-соціальна експертиза проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. За результатом переогляду Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ приймає рішення щодо скасування, підтвердження, зміни попереднього висновку або формування нового висновку. У разі відмови особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/або неприбуття такої особи, крім випадків наявності виключних підстав, до державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова приймається рішення про скасування попереднього рішення комісії. Виключними підставами для перенесення строку проведення повного медичного обстеження є відрядження, тимчасова непрацездатність або мобілізація до Збройних Сил;
забезпечує здійснення обміну інформацією з питань, пов'язаних з організацією проведення медико-соціальної експертизи, відповідно до наказу МОЗ про покладення обов'язків Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ на підприємство, установу або організацію, що належить до сфери управління МОЗ;
впроваджує у практику роботи комісій наукові принципи і методи, розроблені науково-дослідними інститутами, готує пропозиції щодо вдосконалення медико-соціальної експертизи, узагальнює і поширює передовий досвід роботи;
бере участь в акредитації обласних, Київського та Севастопольського міських центрів (бюро) медико-соціальної експертизи та атестації лікарів, які входять до складу комісій, вживає заходів до підвищення їх кваліфікації;
проводить разом з профспілковими та громадськими організаціями осіб з інвалідністю конференції, наради, семінари з питань профілактики інвалідності, реабілітації та адаптації осіб з інвалідністю;
бере участь у здійсненні заходів щодо профілактики інвалідності.
З аналізу пункту 13 Положення №1317 вбачається, що на Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ покладено повноваження перевірки обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними медико-соціальними експертними комісіями, та їх скасування. При цьому, на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або за запитом правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями відповідно до абзацу четвертого пункту 13 цього Положення проводить перевірку обґрунтованості рішень та/або переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно відповідної особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, і приймає відповідні рішення.
При цьому, наказом Міністерства охорони здоров'я від 26.10.2024 №1809 «Про покладання прав та обов'язків Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ» вирішено покласти права та обов'язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ на державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (код згідно з ЄДРПОУ 03191673) з дати підписання цього наказу.
Комісії у своїй роботі керуються Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами відповідних державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини у зазначеній сфері, та цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами з питань медико-соціальної експертизи (пункт 5 Положення про медико-соціальну експертизу).
Відповідно до пункту 20 Положення про медико-соціальну експертизу, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року №561 затверджено Інструкцію про встановлення груп інвалідності (далі - Інструкція).
Пунктом 1.4 Інструкції визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
При огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії (п. 1.10 Інструкції).
Медико-соціальна експертиза проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. За результатом переогляду Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ приймає рішення щодо скасування, підтвердження, зміни попереднього висновку або формування нового висновку. У разі відмови особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/або неприбуття такої особи, крім випадків наявності виключних підстав, до державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова приймається рішення про скасування попереднього рішення комісії. Виключними підставами для перенесення строку проведення повного медичного обстеження є відрядження, тимчасова непрацездатність або мобілізація до Збройних Сил.
Судом встановлено, що огляд позивача відповідачем відбувся заочно, тобто без участі позивача.
При цьому, доказів проведення повного медичного обстеження позивача та проведення необхідних досліджень суду відповідачем не надано.
Тобто, в порушення пункту 1.10 Інструкції № 561 медико - соціальна експертиза відповідачем проведена без опитування хворого і об'єктивного повного медичного обстеження та оцінки стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
Суд враховує, що згідно пункту 13 Положення №1317 виключно у разі відмови особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/або неприбуття такої особи, крім випадків наявності виключних підстав, до державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова приймається рішення про скасування попереднього рішення комісії.
Однак, відповідачем не подано жодних доказів відмови позивача від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, а також таким не подано докази неприбуття позивача до державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України».
Більше того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача про необхідність з'явитися до відповідача для проведення обстеження та оцінки стану здоров'я позивача, що в свою чергу виключає забезпечення права особи на участь у прийнятті рішення.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
В рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків (заява № 29979/04, пункт 70).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
За вказаних обставин відповідач не дотримався принципу «належного врядування» під час прийняття оскаржуваного рішення, оскільки порушив процедуру його прийняття.
Суд зазначає, що з 15.12.2023 року набрав чинності Закон України «Про адміністративну процедуру».
Відповідно до пунктів 4 та 5 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративні провадження, які на день набрання чинності цим Законом перебувають на розгляді адміністративного органу, завершуються відповідно до положень цього Закону. Адміністративні акти, прийняті після набрання чинності цим Законом, оскаржуються за правилами адміністративного оскарження у порядку, визначеному цим Законом.
Згідно ч.1 ст. 1 Закону України «Про адміністративну процедуру» цей Закон регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.
У статті 3 Закону України «Про адміністративну процедуру» вказано, що адміністративна процедура визначається Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Законом можуть бути встановлені особливості адміністративного провадження для окремих категорій адміністративних справ. Такі особливості повинні відповідати принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом.
Частина 1 статті 4 вказаного вище закону України визначає принципи адміністративної процедури:
1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності;
2) рівність перед законом;
3) обґрунтованість;
4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу;
5) добросовісність і розсудливість;
6) пропорційність;
7) відкритість;
8) своєчасність і розумний строк;
9) ефективність;
10) презумпція правомірності дій та вимог особи;
11) офіційність;
12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні;
13) гарантування ефективних засобів правового захисту.
Частина 1 статті 17 зазначеного вище закону України розкриває поняття принципу «гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні»: особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи; адміністративний орган зобов'язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов'язків; особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.
Згідно статті 63 Закону України «Про адміністративну процедуру» учасник адміністративного провадження має право бути заслуханим адміністративним органом до прийняття рішення у справі, якщо таке рішення може негативно вплинути на його право, свободу чи законний інтерес, крім випадків, передбачених цим Законом. Право учасника адміністративного провадження бути заслуханим реалізується ним шляхом подання до адміністративного органу своїх пояснень та/або заперечень у спосіб, передбачений цим Законом для подання заяви. Адміністративний орган інформує учасника адміністративного провадження про можливі негативні наслідки його неучасті у провадженні та ненадання пояснень та/або заперечень у справі, у тому числі у разі оскарження адміністративного акта.
Заслуховування не проводиться, якщо:
1) необхідно вжити негайних заходів для запобігання заподіянню шкоди;
2) відповідно до законодавства вимагається негайне прийняття рішення;
3) адміністративний орган приймає відповідний адміністративний акт в автоматичному режимі;
4) прохання заявника є очевидно безпідставним.
Відповідач не надав суду доказів наявності обставин, які виключають заслуховування згідно ч.2 ст. 63 Закону України «Про адміністративну процедуру».
Однак у відповідності до п.3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про адміністративну процедуру» до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить принципам цього Закону.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний акт є правомірним, якщо він прийнятий компетентним адміністративним органом відповідно до закону, що діяв на момент прийняття акта.
Протиправним є адміністративний акт, що не відповідає вимогам, визначеним частиною першою цієї статті, зокрема:
1) прийнятий адміністративним органом, що:
а) не мав на це повноважень;
б) використав дискреційні повноваження незаконно;
2) суперечить положенням закону щодо форми та змісту адміністративного акта;
3) порушує норми матеріального права;
4) не відповідає принципам адміністративної процедури.
Порушення адміністративним органом передбаченої законом адміністративної процедури, якщо воно не вплинуло і не могло вплинути на правомірність вирішення справи по суті, не спричиняє протиправності адміністративного акта.
Таким чином, адміністративний акт, до якого відноситься також і оскаржуваний акт огляду медико-соціаною експертною комісією, є рішенням, прийнятим адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямований на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб), повинен обов'язково відповідати принципам адміністративної процедури, до яких віднесено також і гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні.
У даному випадку ч.3 ст. 87 Закону України «Про адміністративну процедуру» не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки відповідач порушив один із принципів адміністративної процедури: гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні.
Відповідно до п. 9 ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідач не надав суду доказів повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, результатом якої стало зміна групи інвалідності.
Згідно з висновком Верховного Суду, сформованим у постанові від 30.11.2020 у справі № 200/14695/19-а, суди вправі перевіряти законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено процедуру проведення перевірки обґрунтованості рішень та/або переогляду шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно позивача.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі № 160/7153/20 зазначив, що дискреційні повноваження - це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № К (80)2, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (рішення Верховного Суду у справі № 826/10085/16).
Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодзгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належали б до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що саме відповідачу чиним законодавством надано виключне право визначати групу інвалідності, її причину і час настання. Жоден інший орган влади не може брати на себе відповідні повноваження.
Як зазначено вище, відповідачем порушено процедуру проведення перевірки обґрунтованості рішень та/або переогляду шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно позивача.
Фактично зазначені обставини є підставою для його скасування.
При цьому, відповідач наділений відповідними повноваженнями щодо проведення повного медичного обстеження та необхідних досліджень для встановлення групи інвалідності чи здійснення переогляду позивача.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним):
- визнати протиправним і скасувати рішення Центру оцінювання функціонального стану особи при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров?я України" № ЦО-376 від 10.01.2025 року щодо скасування ОСОБА_1 III групи інвалідності (та, відповідно, невизнання його особою з інвалідністю) з 01.09.2022 року
- зобов'язати Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» провести повторно медико-соціальну експертизу щодо ОСОБА_1 з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач при зверненні до суду поніс судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується матеріалами справи, тому такі витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центру оцінювання функціонального стану особи при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров?я України" (49005, м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, буд. 1А, код ЄДРПОУ 03191673) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Центру оцінювання функціонального стану особи при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров?я України" № ЦО-376 від 10.01.2025 року щодо скасування ОСОБА_1 III групи інвалідності (та, відповідно, невизнання його особою з інвалідністю) з 01.09.2022 року.
Зобов'язати Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» провести повторно медико-соціальну експертизу щодо ОСОБА_1 з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Центру оцінювання функціонального стану особи при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров?я України" (49005, м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, буд. 1А, код ЄДРПОУ 03191673) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук