29 вересня 2025 рокуСправа № 160/4426/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі про залишення позову без розгляду у справі № 160/4426/25 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
11 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягає у невиплаті у повному обсязі додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн у зв'язку з перебуванням у 2023-2024 роках на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, пропорційно місяцям перебування на лікуванні та у відпустці для лікування;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок мого грошового забезпечення, а саме - додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн у зв'язку з перебуванням у 2023-2024 роках на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, пропорційно місяцям перебування на лікуванні та у відпустці для лікування, з урахуванням висновків суду;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити мені заборгованість з виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн у зв'язку з перебуванням у 2023-2024 роках на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, пропорційно місяцям перебування на лікуванні та у відпустці для лікування, що становить 758 927 грн;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити мені компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» у зв'язку з несвоєчасною виплатою додаткової грошової винагороди..
17 лютого 2025 року ухвалою суду було залишено позовну заяву без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Ухвалою від 26 липня 2025 року суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
04 серпня 2025 року представник відповідача подав до суду відзив, у якому заявив клопотання про залишення позову без розгляду, яке обґрунтоване тим, що позивача звільнено у відставку з виключенням з військового обліку та з 26.04.2024 року виключений зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення. Відповідно до позовної заяви, позивач лише у вересні 2024 року почав вчиняти дії, направлені на захист своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно у вересні 2024 року позивачеві було відомо, як він вважає, про порушення своїх прав. Не зважаючи на це, лише 11.022025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою. Тож, позивачем пропущений строк звернення до суду.
Ухвалою від 25 серпня 2025 року суд надав можливість ОСОБА_1 подати пояснення стосовно клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі №160/4426/25 та докази, які підтверджують можливість залишення позову без розгляду у цій справі.
Станом на 29.09.2025 року позивач пояснення стосовно клопотання про поновлення строку звернення до суду не надав.
Проте в позовній заяві позивач надавав пояснення стосовно строку звернення до суду, де вказав, що усі належні йому суми не були виплачені відповідачем при звільненні у квітні 2024 року, остання виплата була нарахована у серпні 2024 року (через 4 місяці після звільнення), а письмове повідомлення про нараховані позивачу суми, тобто, про остаточний розрахунок, позивач отримав лише у січні 2025 року.
Позивач послався на позицію Верховного Суду у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22, де викладена правова позиція щодо питання застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у правовідносинах про виплату співробітнику ССО, передбаченої Постановою № 168 додаткової грошової винагороди, яка полягає у тому, що вказана норма процесуального закону не підлягає застосуванню при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовами цієї категорії, якщо спірні правовідносини виникли до 19.07.2022 року.
Суд в ухвалі про відкриття провадження у справі не вирішував питання стосовно строку звернення позивача до суду.
Розглянувши клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, суд зробив висновок про відсутність обґрунтованих підстав для залишення позову без розгляду, виходячи з таких міркувань.
За приписами ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із вимогами ч.5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, чинне законодавство України, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлено досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17рп/2011 визнано, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційний прав на судовий захист і доступ до правосуддя.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
У справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. Fгаnсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Також практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Враховуючи викладене та з метою запобігання обмеження прав позивача на доступ до правосуддя, суд вважає за необхідне визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 243, 248, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_2 про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Визнати поважними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновити ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду у справі № 160/4426/25.
Копію ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук