23 вересня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 683/787/25
Провадження № 22-ц/820/2022/25
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Янчук Т.О. (суддя-доповідач),
Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,
секретар: Плінська І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07 липня 2025 року (суддя Завадська О.П.) за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2025 року акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі АТ «А-Банк», Банк) звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог Банк зазначив, що 18.11.2019 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та підписала анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк».
05 червня 2021 року ОСОБА_1 , будучи клієнтом Банку, уклала з АТ «А-Банк» кредитний договір №АВНОСТ155101622890902257 про надання кредиту в розмірі 100000 грн., строком на 60 місяців (тобто до 04.06.2026 року) зі сплатою процентів у розмірі 50% щорічно. Кредитний договір підписано відповідачкою за допомогою електронного підпису, використання якого погоджено сторонами в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.
Банк свій обов'язок виконав повністю, надав позичальнику кредит згідно з умовами кредитного договору. Однак відповідачка не виконала умови договору, у зв'язку з чим станом на 12 березня 2025 року утворилася заборгованість в розмірі 183384,11 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 96642,87 грн. та заборгованості по відсоткам у сумі 86741,24 грн.
У зв'язку з цим банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором №АВНОСТ155101622890902257 від 05.06.2021 у розмірі 183384,11 грн.
Заочним рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07 липня 2025 року у задоволенні позову АТ «А-Банк» відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, а саме, що подані позивачем докази достовірно та об'єктивно не підтверджують укладення сторонами кредитного договору від 05 червня 2021 року, виникнення у ОСОБА_1 зобов'язання за цим договором і невиконання відповідачкою цього зобов'язання.
В апеляційній скарзі АТ «А-Банк», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07 липня 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування скарги Банк посилається на помилковість висновків суду про недоведеність позовних вимог. Зазначає, що анкета-заява про приєднання до Умов та Правил підтверджує звернення клієнта до банку щодо банківських послуг та належне проходження ідентифікації та верифікації, заява на погодження удосконаленого електронного підпису - підтверджує погодження між сторонами використання удосконаленого електронного підпису, паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка» - підтверджує роз'яснення умов кредиту у відповідності до ЗУ «Про споживче кредитування». Заява про надання послуги «Швидка готівка» є кредитним договором, а таблиця обчислення загальної вартості кредиту - додаток до кредитного договору. Крім того, меморіальний ордер - підтверджує факт видачі кредиту, а банківська виписка - підтверджує факт погашення (чи відсутності такого) кредиту.
Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
В судове засідання представник апелянта не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Згідно з частиною 21 статі 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Судом встановлено, що 05 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «А-Банк» з заявою про надання послуги «Швидка готівка» №АВНОСТ155101622890902257кредиту в розмірі 100000 грн., строком на 60 місяців (тобто до 04 червня 2026 року) зі сплатою процентів у розмірі 50 щорічно.
Договір підписано електронним підписом позичальника, у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Електронні підписи сторін зазначені в розділі реквізити сторін.
З паспорта споживчого кредиту «Швидка готівка», який було підписано відповідачем 05 червня 2021 року за допомогою електронного підпису вбачається, що ліміт кредиту 100000 грн., строк кредитування 60 місяців, процентна ставка 50% річних, загальні витрати за кредитом 176754,16 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом 276754,16 грн., реальна річна процентна ставка 64,3% річних, розмір щомісячного платежу 4612,57 грн.
Відповідно до меморіального ордеру №TR.17958076.66087.65455 від 05 червня 2021 року, позивачем перераховано 100000 грн. на рахунок ОСОБА_1 призначення платежу: видача кредиту згідно договору №АВНОСТ155101622890902257 від 05/06/2021.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що у зв'язку з порушенням взятих на себе зобов'язань, у ОСОБА_1 виникла заборгованість станом на 12.03.2025 року в розмірі 183384,11 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 96642,87 грн. та заборгованості по відсоткам у сумі 86741,24 грн. З вищезазначеного розрахунку також вбачається, що відповідачка користувалася кредитними коштами та частково вносила кошти на його погашення.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як передбачено частиною першою статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Із положень частини третьої статті 11 Закону України від 03 вересня 2015 року №675-VIII «Про електронну комерцію» (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон №675-VIII) слідує, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону №675-VIII пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
За змістом частини шостої статті 11 Закону №675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону №675-VIII).
В силу пункту 6 частини першої статті 3 Закону №675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України).
Частиною 3 статті 1054 ЦК України визначені особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
У частині 2 статті 627 ЦК України закріплено, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року №1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» від 13 травня 1991 року № 1023-XII (далі Закон №1023-XII) застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).
Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону №1023-XII. З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон № 1734-VIII, а у частині, що йому не суперечить, - також Закон № 1023-XII.
Відповідно до положень частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
Враховуючи, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов'язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження №14-680цс19), є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини 10 статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Судом встановлено, що 05 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «А-Банк» з заявою про надання послуги «Швидка готівка» №АВНОСТ155101622890902257 щодо надання їй кредиту в розмірі 100000 строком на 60 місяців (тобто до 04 червня 2026 року) зі сплатою процентів у розмірі 50% щорічно.
Сторонами погоджено повернення кредиту та сплату процентів шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів (рівними частками у розмірі 4612,57 грн. протягом всього строку дії договору, а саме до 04 червня 2026 року). Відповідно до Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача сплата ануїтентних платежів передбачена до 05 числа щомісячно.
Позичальниця свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів не виконувала, у зв'язку із чим виникла заборгованість.
Як вбачається із матеріалів справи, банк не виконав своїх обов'язків, передбачених Законом України «Про споживче кредитування» щодо повідомлення у письмовій формі споживача про наявність заборгованості із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Направлення досудової вимоги боржнику у разі заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, передбачено частиною 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування». Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
Позивач, звернувшись до суду з позовом 12 березня 2025 року, вимагає дострокове повернення кредиту у розмірі 183384,11 грн.
Оскільки кредитор вимагає від боржника повернення достроково суми кредиту зі сплатою процентів, а доказів направлення досудової вимоги про дострокове повернення кредитних коштів матеріали справи не містять, отже, Банком порушено вимогу Закону України «Про споживче кредитування» щодо направлення досудової вимоги про дострокове повернення кредитних коштів.
З огляду на наведені норми матеріального права та умов укладеного кредитного договору, апеляційний суд приходить до висновку, що з відповідачки на користь АТ «А-Банк» підлягає стягненню заборгованість за період з 05 червня 2021 року по 12 березня 2025 року (45 місяців), виходячи із розміру щомісячного платежу 4612,57 грн., що підлягав сплаті згідно графіку платежів до 05 числа кожного місяця та настав в березні на час звернення з позовом до суду 12 березня 2025 року, за мінусом сплаченої відповідачем суми 36900,81 грн., всього 170664,84 грн. (207565,65 грн. - 36900,81 грн.).
Зважаючи на зазначене, рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так, за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., а за подання апеляційної скарги - 3 633,60 грн.
За результатами перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу та позовну заяву АТ «А-Банк» було задоволено на 93,06%, отже, з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» підлягає стягненню судовий збір, пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 5635,71 грн.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити частково.
Заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07 липня 2025 скасувати та ухвалити нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Акцент-Банк» 170664,84 грн. заборгованості за кредитним договором №АВНОСТ155101622890902257 від 05 червня 2021 року за період з 05 липня 2021 року по 12 березня 2025 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Акцент-Банк» 5635,71 грн. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29 вересня 2025 року.
Судді Т.О. Янчук
Л.М. Грох
О.І. Ярмолюк