Справа № 452/3682/24 Головуючий у 1 інстанції: Казан І. С.
Провадження № 22-ц/811/3560/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
Провадження № 22-ц/811/3744/24
29 вересня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Цьони С.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Волкова Анатолія Володимировича на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22 жовтня 2024 року та на додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів, -
В липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про припинення стягнення із нього аліментів згідно судового наказу, виданого 12.08.2021р. суддею Самбірського міськрайонного суду Львівської області в користь відповідача на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , від котрого у них народилася дочка ОСОБА_3 ; відповідач звернулася до суду із заявою про стягнення із нього аліментів не маючи на те жодних підстав з огляду на те, що коли дитина проживала із матір'ю він один раз на місяць провідував її та у добровільному порядку сплачував 4000-5000грн на утримання дитини; після чергового візиту 10.07.2021 року він забрав дочку до м. Бровари Київської області з метою отримання консультацій від медичних фахівців щодо розладів в її психоемоційному стані. Від тоді малолітня ОСОБА_4 проживає разом з батьком, про що свідчать також звернення відповідача із позовними заявами до Броварського міськрайонного суду Київської області про визначення місця проживання дитини та про особисті зустрічі з дочкою, що у свою чергу також свідчить про безпідставність вимог про стягнення аліментів у користь ОСОБА_1 , котра проживає окремо від дитини. Тому позивач просить припинити стягнення із нього аліментів у користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_4 . Крім того на даний час на примусовому виконанні Броварського ВДВС у Броварському районі перебуває судовий наказ про стягнення із позивача аліментів та в результаті нарахованої заборгованості на рахунки позивача накладено арешт, що суперечить інтересам дитини, котра повністю перебуває на його утриманні, - а тому просить звільнити його від нарахованої заборгованості.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22 жовтня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Припинено стягнення аліментів із 16.07.2021 року по цивільній справі №452/2666/21 за судовим наказом, виданим 12.08.21р. Самбірським міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи із 16 липня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Визнано судовий наказ таким, що не підлягає виконанню із 16.07.21р. та звільнено від сплати заборгованості за аліментами, нарахованої Броварським ВДВС у Броварському районі Київської області у виконавчому провадженні №66554081 від 20.08.21 року, - після набрання судовим рішенням законної сили.
Додатковим рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 в користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_2 , - 1211,2гривень (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20коп) сплаченого судового збору та 12000грн (дванадцять тисяч гривень) витрат на правничу допомогу, - а РАЗОМ: 13211,2грн (тринадцять тисяч двісті одинадцять гривень 20коп).
Рішення суду та додаткове рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Волков Анатолій Володимирович, подавши апеляційну скаргу.
Вважає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення допустився суттєвих порушень норм процесуального та матеріального права. Суд не перевірив належним чином доводи сторони відповідача про недоведеність вимог позивача, зокрема щодо відсутності у матеріалах справи доказів фактичного утримання та проживання дитини з відповідачем за останні 3 роки, не звернуто уваги, що відповідачем не наведено істотних обставин у розумінні ч.2 ст.197 СК України, які б могли вплинути та пов'язувалися із самим фактом виникнення заборгованості щодо сплати аліментів, окрім того позивачем не представлено, а судом не встановлено - яка саме заборгованість по аліментам на час розгляду справу, з огляду на те, що у матеріалах справи міститься інформація про заборгованість станом лише на 30.06.2022 р., відтак вважає рішення суду першої інстанції незаконним, а висновки яких дійшов суд - непереконливими та передчасними.
Зазначає, що 10.07.2021р. відповідач ОСОБА_2 приїхав до м. Самбора під приводом побачитись з донькою. 10.07.2021 року ОСОБА_2 в обумовлений час дитину матері не повернув та вимкнув мобільний телефон. З огляду на таку ситуацію, виходячи з того, що може виникнути спір про місце проживання спільної доньки, ОСОБА_1 15.07.2021 р. звернулася до органу опіки та піклування Самбірської міської ради про визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Самбірської міської ради Львівської області № Л-2264/2-17 від 20 липня 2021 року орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити міце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до рішення № 231 виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 07.09.2021 р., затверджено висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 .
Отже, органом опіки та піклування з подальшим затвердженням органом влади - виконавчим комітетом було врегульовано питання визначення місця проживання дитини.
Крім того, згідно судового наказу, який видано 10 серпня 2021 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області у справі № 452/2666/21 суддею наказано стягувати з боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 аліменти на утримання малолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі однієї чверті всіх видів заробітку ( доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16.07.2021 р. і до досягнення дитиною повноліття. Наказ було пред'явлено до виконання до Броварського ВДВС у Броварському районі Київської області та відкрито виконавче провадження 20 серпня 2021 року №66554081
Також вважає, що суд першої інстанції, уточнивши на власний розсуд з якого дня припиняються аліменти, тобто з 16.07.2021 р. та на власний розсуд уточнивши судовий акт, ще й неправильно вказавши дату видачі судового наказу - фактично вийшов за межі позовних вимог позивача, чим порушив принцип змагальності та диспозитивності, хоча таких вимог про зміну розміру аліментів позивачем заявлено не було.
Апелянт звертає увагу, що звільнення від сплати заборгованості по аліментах на неповнолітню дитину повинно мати місце лише у виключних випадках. Тобто, в розумінні положень закону, підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами можуть бути лише ті істотні обставини, які вплинули та пов'язані із самим фактом виникнення такої заборгованості, що у даній справі встановлено не було.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В частині оскарження додаткового рішення суду вказує, що суд першої інстанції при ухваленні додаткового судового рішення допустився істотних порушень процесуального закону, не звернув увагу що позивачем при подачі первісного позову у справі №452/3682/24 не була заявлена вимога про розподіл судових витрат, крім того до моменту виходу суду у нарадчу кімнату стороною позивача не подавалася заява про намір стягувати додаткові витрати протягом 5 днів, та крім іншого судом проігноровано, що позивачем не надано жодного доказу реального понесення витрат ОСОБА_2 на правову допомогу.
Суду першої інстанції було звернуто увагу, шо відсутність у прохальній частині позову вимоги (прохання) про відшкодування судових витрат - позбавляє суд можливості ухвалювати у справі додаткове судове рішення, оскільки правова природа додаткового судового рішення полягає у вирішенні вимоги, яка з тих чи інших причин не була вирішена при ухваленні основного рішення, хоча була заявлена.
Просить скасувати додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2024 року у справі №452/3682/24 та ухвалити нове рішення (постанову) про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 поданої представником Косенко Іллею Андрійовичем про ухвалення додаткового рішення стосовно стягнення судових витрат у справі № 452/3682/24.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Встановивши, що неповнолітня дитина ОСОБА_4 не проживає з матір'ю, на користь якої були присуджені стягнуті аліменти з позивача - батька дитини, а проживає зі своїм батьком ОСОБА_2 та знаходиться на його утриманні суд вважав за необхідне захистити порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення на користь відповідача аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються на підставі судового наказу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Встановлено, що 10 серпня 2021 року суддею Самбірського міськрайонного суду видано судовий наказ, згідно якого із ОСОБА_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , проживаючої за адресою АДРЕСА_1 , присуджено стягнення аліменти на утримання малолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 16.07.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Державним виконавцем Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області 20 серпня 2021 року відкрито виконавче провадження згідно даного судового наказу №452/2666/21 від 12.08.2021р.
Із розрахунку заборгованості вбачається, що за ОСОБА_2 станом на 30.06.2022 року числиться заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 33309,36грн за період із липня 2021 року по червень 2022 року; крім того з інформації про виконавче провадження відомо, що 30.06.2022р. накладено арешт на все майно та кошти боржника.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Матеріалами справи підтверджено, що з позивача на користь відповідача стягуються аліменти на утримання дитини. Натомість наразі спільна дитина сторін проживає з позивачем.
Те, що малолітня ОСОБА_4 проживає із батьком за адресою АДРЕСА_2 та перебуває на його утриманні, підтверджується зокрема: копією карти профілактичних щеплень, з якої відомо, що ОСОБА_4 14.07.2021 року проведено щеплення у медичному закладі м. Бровари Київської області; випискою з медичної карти стоматологічного хворого про проведення лікування зубів ОСОБА_4 23.07.2021р.; протоколом бесіди із дитиною служби у справах дітей Броварської міської ради Київської області від 23.10.2021р.; довідкою №13 від 12.11.2021р. закладу дошкільної освіти Броварської міської ради про те, що ОСОБА_4 зарахована та відвідує заклад з 14.07.2021р.; свідоцтвом досягнень учениці 2-Б класу Броварського ліцею №7; характеристиками керівника студії малювання та творчості.
Також про наведений факт свідчить розгляд цивільної справи про визначення місця проживання дитини за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , що перебуває у провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області з 29 липня 2021 року; позивачем водночас представлено суду копії фіскальних чеків на придбання продуктів, засобів гігієни, інших товарів для забезпечення в тому числі потреб дитини за період з липня 2021 року по червень 2024 року.
У підпункті 1 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
За змістом частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, -і за її межами.
У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов'язок щодо сплати цих платежів.
Вирішуючи спір у цій справі колегія суддів доходить висновку, що наразі настали певні обставини, а саме фактичне проживання дитини з батьком, який зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання цієї ж дитини на користь відповідачки, з якою дитина проживала, і настання цих обставин впливає на припинення позивачем сплати періодичних платежів (аліментів) на утримання доньки.
Стягнення з позивача аліментів на утримання дитини за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні, суперечить положенням статті 181 СК України, за якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Що стосується витрат на правову допомогу, то слід вказати наступне.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції врахувавши суть спору та причини виникнення такого, а також подану представником відповідача заяву про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, виходячи із встановленої реальності участі адвоката та її необхідності, а також із урахуванням очевидної неспівмірності заявленого розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 12000грн відповідно, які необхідно присудити стягнути з відповідача на користь позивача. Такий розмір витрат на оплату послуг адвоката на думку суду першої інстанції відповідатиме критеріям, закріпленим ЦПК України.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Встановлено, що при зверненні з позовною заявою позивачем було заявлено попередній ( орієнтовний ) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи.
На підтвердження витрат на правничу допомогу суду першої інстанції було надано Договір про надання правової допомоги №03-09/24 від 9 вересня 2024 року; акт №1 від 22.10.2024р. про надання правової допомоги; рахунок-фактура №01-22/1024 від 22.10.2024р.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волкова Анатолія Володимировича - залишити без задоволення.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22 жовтня 2024 року та додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.