Дата документу 17.09.2025 Справа № 337/5991/24
Єдиний унікальний №337/5991/24 Головуючий у 1 інстанції Мурашова Н.А.
Провадження № 22-ц/807/1317/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
17 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Полякова О.З.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, зміну черговості отримання права на спадкування,-
У листопаді 2024 року позивачка ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Шкабуро О.В. звернулася до суду з им позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, зміну черговості отримання права на спадкування.
Мотивувала позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який за життя мешкав за адресою: АДРЕСА_1 . Вона мешкала разом з ОСОБА_3 з 16.02.2002 за цією ж адресою, що підтверджується актом, складеним 21.10.2024 мешканцями будинку. Вони шлюб не реєстрували, але мешкали однією сім'єю як чоловік та дружина з усіма обов'язками, притаманними подружжю, - вели спільне господарство, мали спільний бюджет, влаштовували свята, в побуті були пов'язані спільними обов'язками, разом відпочивали, відвідували родичів і друзів. Вона в іншому шлюбі не була, ОСОБА_3 попередній шлюбі розірвав 07.06.2005, який існував формально. Через хворобу ОСОБА_3 потребував догляду і вона опікувалась ним, дбала про нього. З квітня 2022 ОСОБА_3 був лежачим, тому вона постійно доглядала за ним. Саме вона здійснювала поховання ОСОБА_3 , що підтверджується відповідним договором. Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина у вигляді квартири за вищевказаною адресою, яка належала спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом 24.09.1999. Вона і надалі проживає у вказаній квартирі. З метою отримання спадщини вона звернулась до приватного нотаріуса Вовк І.І. із заявою про прийняття спадщини. Іншим спадкоємцем за законом першої черги є відповідач - син ОСОБА_2 , який з батьком не проживав і не надавав йому жодної допомоги, його життям взагалі не цікавився, з померлим батьком не спілкувався. Викладені обставини стали причиною звернення до суду з позовом про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, зміну черговості отримання права на спадкування.
Просила встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 07.06.2005 по ІНФОРМАЦІЯ_1 та змінити черговість одержання права на спадкування після його смерті, включивши її до кола спадкоємців першої черги.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги надані позивачкою докази та покази свідків, проігнорував твердження скаржниці про відсутність спілкування померлого з сином (відповідачем).
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходи з того, що позивачка ОСОБА_1 в установлений процесуальним законом спосіб не довела суду того, що проживала із спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 07.06.2005 і по день його смерті, тому відноситься до четвертої черги спадкоємців за законом, а також наявність юридичних фактів, передбачених ч.2 ст.1259 ЦК України, за яких можлива вона може одержати право на спадкування разом із відповідачем як спадкоємцем першої черги.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Запоріжжі помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який на момент смерті був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді вказаної квартири, яка належала спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 24.09.1999 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О.В., реєстровий №2193.
З заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 до нотаріуса 31.07.2024 звернувся ОСОБА_2 (син спадкодавця) - відповідач у цій справі.
31.07.2024 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. на підставі вказаної заяви зведена спадкова справа №147/2024, в Спадковому реєстрі №72778989, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спадкування здійснюється за законом, заповіт спадкодавцем не складався.
На час розгляду справи спадкова справа є чинною, свідоцтва про право на спадщину за законом не видавались.
Згідно з повними витягами з Державного реєстру актів цивільного стану від 31.07.2024, які містяться в матеріалах вказаної спадкової справи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 15.10.1976, шлюб розірвано 07.06.2005. Від цього шлюбу народилось двоє дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Згідно з інформацією Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 28.08.2024, наданої на запит нотаріуса, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 04.11.1999 по 07.05.2024 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Разом з ним на день смерті зареєстровані особи відсутні.
16.10.2024 із заявою про прийняття спадщина за законом після смерті ОСОБА_3 до нотаріуса звернулась ОСОБА_1 (позивачка у справі) як особа, яка проживала з спадкодавцем однією сім'єю.
Згідно з копією паспорта громадянина України позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 28.07.1996 по т.ч.
Відповідно до копії акту, складеного 21.10.2024 мешканцями будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_6 (кв. АДРЕСА_4 ), ОСОБА_7 (кв.38) та посвідченого головою правління ОСББ «Трансформаторщик-10» Антоненко Ліною Володимирівною, вказаними особами було зроблено обстеження квартири за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що в ній з 2002 проживає ОСОБА_1 . Зі слів останньої вона проживає за даною адресою з 16.02.2002 по теперішній час.
Згідно з договором на організацію та проведення поховання від 05.05.2024 ОСОБА_1 (замовник) замовила у ФОП ОСОБА_8 (виконавець) послуги з організації та проведення поховання ОСОБА_3 .
Згідно з рахунком-замовленням до цього договору вартість вказаних послуг та ритуальних предметів становить 37600,00грн.
Згідно з свідоцтвом про поховання №257619, виданим СКП «Запорізька ритуальна служба» ОСОБА_1 є користувачем одинарного місця поховання на кладовищі «Правобережне», де 08.05.2024 здійснено поховання ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до виписки від 28.11.2024 з амбулаторної карти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , спостерігався в КНП «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги №5» ЗМР згідно вільного вибору лікаря, мав укладену декларацію з лікарем загальної практики-сімейним лікарем ОСОБА_9 . З 2021 року спостерігався сімейним лікарем за діагнозом «Церебральний атеросклероз ІІ-ІІІст, прогресуюча дисциркуляторна енцефалопатія ІІст, гіпертонічна хвороба ІІст, гіперплазія передміхурової залози». Оглядався сімейним лікарем 16.11.2022 - захворювання судин мозку, простатит/сім'яний везикуліт, глухота, 30.04.2024 - церебральний атеросклероз ІІ-ІІІст, прогресуюча дисциркуляторна енцефалопатія ІІст, гіпертонічна хвороба ІІст, призначено лікування. 02.05.2024 госпіталізований в КПН «Міська лікарня №9» ЗМР. Крім того, оглядався спеціалістами КПН «Міська лікарня №9» ЗМР 18.11.2022 - хронічний простатит, гіперплазія передміхурової залози - уролог, 17.11.2022 - інша дорсалгія, шийно-грудний відділ, радикулопатія, попереково-крижовий відділ, інші уточнені цереброваскулярні хвороби - невролог, 17.11.2022 - сірчана пробка - отоларинголог.
Згідно з довідкою №761 від 07.05.2024 (до форми №106/о ) ОСОБА_3 ,1954р.н., помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті - двобічна пневмонія.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 заявила вимогу як про встановлення факту спільного проживання з померлим ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2005 по день його смерті, так і про зміну черговості спадкування та віднесення її до спадкоємців першої черги. Встановлення юридичного факту, про який заявлено позивачкою, необхідно для реалізації нею права на спадкування, зокрема, нарівні з відповідачем ОСОБА_2 як спадкоємцем першої черги, тобто цей факт породжує юридичні наслідки.
Щодо встановлення факту спільного проживання з померлим ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2005 по день його смерті колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з частинами 1,2 ст.54 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Згідно п.1 розділу VІІ Прикінцевих положень СК цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, які виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
До 2004 року діяв Кодекс про шлюб та сім'ю України (1970 року), який визнавав тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану ( ч.2 ст.6 цього Кодексу).
З наведеного вбачається, що можливість встановлення даного юридичного факту передбачена Цивільним Процесуальним Кодексом України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року. Положення ст. 273 ЦПК України 1963 року передбачали можливість встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті одного з подружжя. В інших випадках встановлення фактів проживання однією сім'ю у період до 01 січня 2004 року законодавством не передбачено.
Відповідно до п.5 ст.273 ЦПК України в редакції від 18 липня 1963 року, чинної на час виникнення правовідносин, суд розглядає справи про встановлення перебування у фактичних шлюбних відносинах у встановлених законом випадках, якщо шлюб в органах запису актів громадського стану не може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.11 Постанови від 31 березня 1995 року №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі п.5 ст.273 ЦПК може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.
Лише з набранням чинності 01 січня 2004 року Сімейним кодексом України, пунктом 2 статті 3 вказаного Кодексу було визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Пункт 4 даної статті зазначає, що сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Виходячи з аналізу вказаної норми СК України, сім'єю є соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей ( власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.
Відповідно п.21 постанови №7 від 30 травня 2008 року Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про спадкування" при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємця за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди повинні встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона несе ризик наслідків, пов'язаних із ненаданням доказів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
У постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача.
Ознайомившись з матеріалами справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачка ОСОБА_1 в порушення вимог ст.12,13,81 ЦПК України не довела суду факту її проживання однією сім'ї з померлим ОСОБА_3 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з 2005 по день смерті останнього.
Надані позивачкою письмові докази - акт про фактичне місце проживання від 21.10.2024, договір на організацію та проведення поховання ОСОБА_3 , рахунок-замовлення, свідоцтво про поховання, фотознімки, а також показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_10 в сукупності та окремо не містять достовірних відомостей про те, що протягом заявленого періоду, але в будь-якому випадку не менше п'яти років до дня смерті спадкодавця ОСОБА_3 , позивачка ОСОБА_1 проживала з ним однією сім'єю як чоловік та жінка за адресою: АДРЕСА_1 , що вони мали взаємні права та обов'язки, опікувались один одним, були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет та здійснювали спільні витрати.
Доданий до позовної заяви Акт про фактичне місце проживання від 21.10.2024 лише засвідчує факт проживання позивачки за адресою: АДРЕСА_1 на момент його складання.
Суд першої інстанції акцентував увагу, що відомості про те, що ОСОБА_1 проживає в зазначеній квартирі з 16.02.2002 по т.ч., зазначені в акті з її ж слів, тобто заінтересованої особи, і не підтверджені сукупністю інших належних та допустимих доказів.
Надані позивачкою договір на організацію поховання, рахунок-замовлення та свідоцтво про поховання фіксують лише факт проведення поховання ОСОБА_3 позивачкою, здійснення нею відповідних витрат та не доводять тривалості та усталеності сімейних відносин між позивачкою та померлим ОСОБА_3 до його смерті.
Доказів на підтвердження джерел формування спільного з померлим ОСОБА_3 бюджету та здійснення спільних витрат, зокрема, на утримання квартири, її ремонт, оплату житлово-комунальних витрат, придбання меблів, побутової техніки, предметів домашнього вжитку, здійснення витрат на лікування, відпочинок тощо позивачкою суду не надано.
Щодо зміни черговості спадкування та віднесення її до спадкоємців першої черги колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.
Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України): перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки; друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця; четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини; п'ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Згідно зі змістом указаної норми закону при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.
Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Зокрема, під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування необхідна наявність всіх п'яти зазначених вище обставин.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17-ц (провадження № 61-40302св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 552/8452/17 (провадження № 61-48561св18), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18), від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19 (провадження № 61-6789св20), від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16 (провадження № 61-1300св20), від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц (провадження № 61-23350св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц (провадження № 61-820св20), від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14 (провадження № 61-14159св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18 (провадження № 61-380св21).
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в цій частині ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_3 був у безпорадному стані, потребував стороннього догляду та допомоги, а вона піклувалася про нього та матеріально забезпечувала.
Цивільне судочинство відбувається на сторінках засад змагальності (частина 1 статті 12 ЦПК України).
Згідно до пункту 4 частини 2статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до частини 1статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Суд першої інстанції зазначав, що позивач надала медичні документи, з яких встановили, що померлий спостерігався сімейним лікарем з 2021 року за діагнозом «Церебральний атеросклероз ІІ-ІІІст, прогресуюча дисциркуляторна енцефалопатія ІІст, гіпертонічна хвороба ІІст, гіперплазія передміхурової залози». У зв'язку з цими захворюваннями він оглядався лікарями 16.11.2022, 17.11.2022, потім 30.04.2024, 02.05.2024 був госпіталізований до стаціонарного відділення міської лікарні №9, де помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Причина смерті, зазначена в довідці до лікарського свідоцтва про смерть, - двобічна пневмонія. Між тим, надані медичні документи не містять висновків про те, що ОСОБА_2 перебував у безпорадному стані.
Таким чином, доказів, які б достовірно доводили, що померлий ОСОБА_3 тривалий час через певну хворобу був позбавлений можливості самостійно забезпечити собі належний рівень життя і виконання щоденних побутових справ, потребував стороннього догляду, піклування, допомоги, а позивачка протягом тривалого часу надавала таку допомогу, опікуючись спадкодавцем та матеріально йому допомагаючи, останньою суду не надано.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висковком суду першої інстанції, що позивачка ОСОБА_1 в установлений процесуальним законом спосіб не довела суду того, що проживала із спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 07.06.2005 і по день його смерті, тому відноситься до четвертої черги спадкоємців за законом, а також наявність юридичних фактів, передбачених ч.2 ст.1259 ЦК України, за яких можлива вона може одержати право на спадкування разом із відповідачем як спадкоємцем першої черги.
Доводи апеляційної скарги щодо не прийняття до уваги судом першої інстанції Акту про фактичне місце проживання від 21.10.2024 року складеного мешканцями будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_6 (кв. АДРЕСА_4 ), ОСОБА_7 (кв. АДРЕСА_5 ) та посвідченого головою правління ОСББ «Трансформаторщик-10» Антоненко Ліною Володимирівною, якими було зроблено обстеження квартири за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, зі слів ОСОБА_1 , вона проживає за даною адресою з 16.02.2002 по теперішній час, не відповідають матеріалами справи, оскільки мотивувальна частина рішення містить оцінку зазначеного доказу та обґрунтування його неналежності для підтвердження факту саме проживання однією сім'єю позивачки та померлого.
Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги щодо підтвердження перебування ОСОБА_3 в безпорадному стані випискою з амбулаторної картки, наданої КНП «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги №5», оскільки зазначена виписка не містить запису про перебування померлого в безпорадному стані.
Доводи апеляційної скарги щодо не відвідування батька відповідачем в період до повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначене не стосується предмету доказування та не підтверджується жодними доказами.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, з якими погоджується суд апеляційної інстанції.
Враховуючи викладене, оцінивши зібрані у справі докази, як в цілому, так і окремо, колегія суддів, вважає не доведеним факт наявності у позивача поважних причин пропуску строку для звернення з заявою про прийняття спадщини, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують зазначене, зводяться до самостійного тлумачення норм чинного законодавства та незгоди скаржника з рішенням суду першої інстанції по суті спірних правовідносин.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2025 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 26 вересня 2025 року.
Головуючий
Судді: