29.09.2025
Справа №494/1282/25
Провадження №2/497/1116/25
29.09.2025 року м. Болград
Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Кодінцевої С.В.,
за участю секретаря судового засідання - Мунтянової В.Р.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» через систему «Електронний суд» звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики №3628307611-021356 від 01.05.2024 у розмірі 18 960.00 гривень, судові витрати в розмірі 2422,40 гривень, та витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що 01.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) було укладено Договір позики «Профі» №3628307611-021356 (надалі -Договір), відповідно до якого останній отримав у кредит грошові кошти у сумі 5000 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 зі строком повернення до 30.05.2024 року включно (п.2.1., п. 2.2.1. Договору).
Відповідач умови договору позики не виконав, грошові кошти в строк не повернув, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 18 960,00 грн., яка складається з: 5 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2030,00 грн. - борг відсотків за кредитом; 9950,00 грн. - борг пені; 1980,00 грн. - борг послуг.
З урахуванням викладеного, ТОВ «Фінансова компанія «Технофінанс» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики №3628307611-021356 від 01.05.2024 у розмірі 18960.00 грн.
Ухвалою судді від 22.07.2025 було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 10:30 годину 29.09.2025 року (а.с.49), про що повідомлено сторін по справі (а.с.50).
В судове зсідання 29.09.2025 року:
- представник позивача у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав згоду на розгляд справи у заочному порядку (а.с.5 зворотна сторінка) . Представник позивача долучив додаткові пояснення, якими просить врахувати, що договір позики з відповідачем було укладено 01.05.2024, тобто датою, з якою Перехідні положення ЦК України не поширюються, а нарахована пеня є законною і підлягає до стягнення в повному обсязі.
- відповідач також не прибув, про час та місце проведення судового розгляду повідомлявся згідно вимог чинного законодавства за адресою постійного місця реєстрації: АДРЕСА_1 (а.с.50). До суду повернувся поштовий рекомендований лист з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.51-53).
Згідно відповіді отриманої судом на запит з Єдиного державного демографічного реєстру від відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.48).
У випадку, якщо зазначено, що «Адресат відмовився» чи «Адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою.
Що відповідає висновку, який викладено в постанові КЦС ВС від 01.12.2023 № 591/4832/22 (61-10261св23): «Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутністю за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки».
Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач по справі повідомлений належним чином про час та місце розгляду даної справи. Будь-яких заяв, заперечень, відзиву щодо спростування доводів, викладених в позовній заяві, до суду наданих ним не було.
Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи.
Верховний Суд також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Зі згоди позивача, зазначеній у позовній заяві (а.с.5 зворотна сторінка), суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Розглянувши подані позивачем документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до норм пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Судом встановлено, що 01.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики «Профі» №3628307611-021356 відповідно до якого останній отримав у кредит грошові кошти у сумі 5000 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника НОМЕР_1 зі строком повернення до 30.05.2024 року включно (п.2.1., п. 2.2.1. Договору). Позика надається на споживчі цілі (2.8). (а.с. 11-23)
Договір укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» та підписаний шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а також підписано паспорт споживчого кредиту.
Згідно п. 2.3. Договору, За користування Позикою Позичальник сплачує проценти за користування коштами за фіксованою процентною ставкою. Розмір процентів за користування коштами складає 1.40% від Суми Позики, що за календарний рік становить 511% річних. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за позикою. Нарахування процентів здійснюється щоденно протягом строку кредитування. День надання Позики не враховується при нарахуванні процентів, день повернення Позики враховується при нарахуванні процентів.
Згідно п. 2.4. Позичальник сплачує наступні комісії, пов'язані з укладенням, обслуговуванням цього Договору: 2.4.1. Комісія за використання Позики, яка складає 0.1% від Суми позики та нараховується щоденно за супроводження договору, надання цілодобової підтримки Позичальнику з приводу виконання умов Договору, обслуговування заборгованості (за наявності). Нарахування і сплата комісії за використання проводиться на залишок заборгованості за Позикою. Нарахування комісії за використання здійснюється щоденно протягом дії цього Договору із розрахунку кількості календарних днів у році. Нарахування повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення Позики в повному обсязі. День надання Позики не враховується при нарахуванні комісії за використання, день повернення Позики враховується при нарахуванні комісії за використання.
2.4.2. Одноразову комісію за видачу Позики у розмірі 1.50% від Суми Позики, яка нараховується одноразово та підлягає сплаті в момент надання Позики шляхом її утримання Позикодавцем із Суми Позики.
2.5. Вартість вказаних у п.2.4. Договору комісій є фіксованою протягом строку кредитування. Комісії підлягають сплаті у строки, визначені Графіком платежів.
2.6. Орієнтовна загальна вартість позики складається із розміру Суми позики, тобто суми коштів, яка надана Позичальнику згідно з п.2.1. цього Договору та загальних сукупних витрат за Договором, тобто всіх витрат Позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням Позики, включаючи проценти за користування, комісії та супровідні послуги, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням Суми Позики, які сплачуються Позичальником за умовами цього Договору, та становить 7250.00 гривень
Відповідно до укладеного Договору Позики Відповідач повинен був сплачувати заборгованість за графіком (Додаток №1 до Договору позики) (а.с. 21).
Інформація стосовно розміру кредиту, строку його повернення, відсотків за користування кредитом, комісії та пені була доведена відповідачу у паспорті споживчого кредиту.
Згідно платіжного доручення від 01.05.2024 на рахунок ОСОБА_1 позивачем було перераховано 5000 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» виконало умови договору та зарахувало кошти на платіжну картку № НОМЕР_1 .
Таким чином, факт отримання відповідачем коштів у ТОВ «Фінансова компанія «Технофінанс» суд вважає доведеним та підтвердженим матеріалами справи.
Сума заборгованості відповідача становить 18 960,00 грн., яка складається з: 5000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2030,00 грн. - борг відсотків за кредитом; 9950,00 грн. - борг пені; 1980,00 грн. - борг послуг. що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.26-27)
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом п. 4 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, нормами Закону України «Про споживче кредитування» кредитору надано право встановлювати в договорі умову щодо комісії пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, а також відносити плату за такі послуги до загальних витрат за споживчим кредитом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 статті 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, з яким погоджується суд, відповідач внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов'язань має заборгованість за договором позики №3628307611-021356 від 01.05.2024 в сумі 9010.00 грн., яка складається з: 5000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2030,00 грн. - борг відсотків за кредитом; 1980,00 грн. - борг послуг, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Разом з тим, суд не погоджується із нарахованою сумою пені в розмірі 9950,00 грн. з огляду на таке.
Пунктом 18 розділу Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто, в даному випадку законодавством звільнено позичальника від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення своїх кредитних (боргових) зобов'язань.
У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22 суд виснував щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Оскільки, нормами закону заборонено здійснювати нарахування штрафу (пені), то позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 9950,00 грн. задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн., суд зазначає наступне.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ТОВ «ФК «Технофінанс» надало суду лише договір № 03/01 про надання правової допомоги від 03.01.2024, укладений між адвокатом Кшуташвілі В.О. та ТОВ «ФК «Технофінанс» (а.с.18 зворотна сторінка-20), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.13).
Відповідно до ч.1, 2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, і що витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справ разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини 1-3 статті 137 ЦПК України).
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені (частини 1 та 3 статті 133 ЦПК України).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Вищезгадані докази повинні надаватися суду до ухвалення рішення по суті спору (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 462/6095/15-ц).
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18).
Згідно договору № 03/01 про надання правової допомоги від 03.01.2024, укладеного між адвокатом Кшуташвілі В.О. та ТОВ «ФК «Ткхнофінанс», оплата послуг адвоката здійснюється на підставі наданих актів виконаних робіт (п.4.1). Отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару (п. 4.2).
Однак, позивачем згідно п.4.1 та п.4.2 договору № 03/01 про надання правової допомоги від 03.01.2024 не надано суду докази про те, що ТОВ «ФК «Технофінанс» було понесено 5000 грн. витрат на правову допомогу на підставі актів виконаних робіт.
Оскільки позивачем до позовної заяви та в ході розгляду справи не було надано документів, що свідчать про оплату вищевказаного гонорару адвокату, акту виконаних робіт, розрахунку витрат, тому суд дійшов до висновку, що позивачем та його представником не обґрунтовано належними доказами заявлену суму витрат, а тому суд приходить до висновку про відмову у стягненні вказаних витрат.
Таким чином, оцінивши у сукупності докази по справі, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо судового збору:
Відповідно до 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову, покладаються на відповідача.
Як встановлено судом, при зверненні до суду позивачем було сплачено 2422,40 грн. судового збору (а.с.1).
Проте, оскільки позов задоволено то судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме; у сумі 1151.15 гривень виходячи з наступного: розмір заявлених вимог - 18960.00 гривень (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 9010.00 гривень, розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 2422.40 гривень (2422.40 грн х 9010.00 грн : 18960.00 = 1151.15 грн).
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати в розмірі 1151.15 гривень судового збору.
Керуючись ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» заборгованість за договором позики №3628307611-021356 від 01.05.2024 в сумі 9 010,00 гривень (дев'ять тисяч десять гривень), яка складається з:
-5000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту;
-2030,00 грн. - борг відсотків за кредитом;
-1980,00 грн. - борг послуг
та судові витрати в розмірі 1151.15 гривень (одна тисяча сто п'ятдесят одна гривня 15 копійок) судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В.Кодінцева
Позивач ТОВ "Фінансова компанія "ТЕХНОФІНАНС": 49005, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Глобинська, будинок 2, офіс 207/2, тел.: +38(0800)301301, ел. пошта: fc.technofinance@gmail.com
Представник позивача Коваль Аліса Володимирівна: 49005, місто Дніпро, вул. Глобинська, будинок 2, офіс 207/2, ел.пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел. НОМЕР_3
Відповідач ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , тел.: НОМЕР_4