29 вересня 2025 р. Справа № 480/2818/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2025, головуючий суддя І інстанції: В.О. Павлічек, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 27.05.25 по справі № 480/2818/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 , звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якій просила:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 01.04.2025 року за №184250007612 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 (зі зниженням пенсійного віку), яке прийняте з посиланням на норми статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - та скасувати його;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах (список №2), у відповідності до п. "б" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з часу звернення за її призначенням, тобто з 24.03.2025 року, провести нарахування та виплату призначеної пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 24.03.2025 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, зі зниженням пенсійного віку. Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 01.04.2025 року за №184250007612 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, з посиланням на п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та досягнення пенсійного віку 55 років. Позивач не погоджується з даним рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що порушує її права, оскільки на її думку, вона має необхідний загальний і пільговий стаж та набула відповідного пенсійного віку для призначенням пенсії за віком згідно із п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 01.04.2025 року за №184250007612 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 з 24.03.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області суму судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 коп.).
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що після набрання чинності Законом №2148 пенсії за віком на пільгових умовах за Списками № 1та № 2 призначаються виключно згідно з ст. 114 Закону 1058.
Відповідач вважає, що в діях органу Пенсійного фонду України не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача. Головним управлінням проведено розрахунок стажу позивачу згідно вимог чинного законодавства.
Отже, на думку відповідача, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки відсутній пільговий стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах та особа не досягла пенсійного віку - 55 років.
Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5), 24.03.2025 звернулась до органу пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 (а.с. 6).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
Рішенням від 01.04.2025 року за №184250007612 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області було відмовлено позивачу у призначенні пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та досягнення пенсійного віку 55 років. При цьому в даному рішенні зазначено, що вік заявниці 53 роки. Страховий стаж особи становить 30 років 07 днів. Пільговий стаж за Списком № 2 особи становить 06 років 11 місяців 10 днів. За доданими документами до пільгового стажу зараховано всі періоди роботи (а.с. 7).
Водночас в оскаржуваному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.11.2008 по 31.12.2009, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про сплату внесків.
Судом встановлено, що фактично позивачу було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах, з посиланням на п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю пільгового стажу та не досягненням віку 55 років. При цьому, позивачем в даній позовній заяві не заявлено вимоги щодо зарахування відповідачем до її страхового стажу періодів роботи з 01.11.2008 по 31.12.2009 року.
Не погодившись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії, позивач звернулася з даною позовною заявою до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» із зменшенням віку, з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.
У зв'язку з чим, суд вважав за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 01.04.2025 за №184250007612 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити позивачу з 24.03.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити позивачу призначену пенсію, суд не знайшов підстав для їх задоволення, адже вказані вимоги є передчасними.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за № 1788-XII (далі за текстом - Закон № 1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
За приписами статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом б статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 за № 213-VІІІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Отже, у статті 13 Закону №1788-XII до внесення змін Законом №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті б, зокрема, для жінок - 50 років. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, зокрема, жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що "пенсія за віком" - це свого роду "державний депозит" (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Колегія суддів вважає, що вищенаведений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на "пенсії за віком на пільгових умовах".
Законом від 02.03.2015 за № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" статтю 13 Закону №1788-XII викладено в новій редакції, пунктом б якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року;
Отже, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VІІІ від 2 березня 2015 року (далі - Закон № 213-VІІІ), який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зокрема, жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
З 01.01.2004 набув чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон №1058-IV), який відповідно до його преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 16 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV (в редакції до внесення змін Законом України №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV (в редакції до внесення змін Законом №2148-VIII) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону №1058-IV правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались п. б статті 13 Закону №1788-XII.
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом №2148-VIII (до 11.10.2017), яким текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
За змістом п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: ст.13 Закону №1788-XII в редакції Закону №213-VIII та ч.2 ст.114 Закону №1058-IV.
Положення згаданих законів щодо підстав призначення пенсій на пільгових умовах за Списками були повністю ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII.
Відповідно до п.2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 за №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Також у пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, зокрема, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин мала місце колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, та Законом № 1058-ІV в частині досягнення віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав пенсійний вік для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 - 50 років, а інший - 55 років.
Норми названих законів регулюють одне і те ж коло правовідносин, однак явно суперечать одна одній. Таке правове регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
З матеріалів справи встановлено, а саме з копії трудової книжки НОМЕР_1 та довідки про підтвердження наявного пільгового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 18.03.2025 року № 25/21, виданої Відкритим акціонерним товариством Акціонерна компанія "Свема", суд вбачає, що позивач працювала на посадах визначених у нормах статті 13 Закону №1788-XII до 1 квітня 2015 року, а саме: з 29.04.1993 по 31.12.1996 та з 01.01.1997 по 30.06.2004 (а.с. 8-11, 12).
При цьому у довідці про підтвердження наявного пільгового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 18.03.2025 року № 25/21, виданої Відкритим акціонерним товариством Акціонерна компанія "Свема" зазначено, що пільговий стаж становить за період з 29.04.1993 по 31.12.1996 - 3 роки 08 місяців 02 дні, а за період з 01.01.1997 по 30.06.2004 - 3 роки 03 місяці 08 днів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
А отже в даному випадку до позивача підлягають застосуванню положення ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII та, відповідно, застосуванню не підлягають положення ст. 114 Закону №1058-ІV.
При цьому з аналізу ст. 12-13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, суд вбачає, що особа (жінка) при стажі роботи не менше 20 років і не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку (55 років) на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Зі спірного рішення вбачається, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії, вік позивача - 53 роки. Страховий стаж особи 30 років 7 днів (який є більше обов'язкових 20 років). Пільговий стаж за Списком № 2 особи становить 6 років 11 місяців 10 днів (що є більше половини необхідних 10 років) (а.с. 7). До пільгового стажу зараховані всі періоди.
Отже в даному випадку у позивача наявні 6 повних років спеціального стажу (список №2), який з урахуванням приписів статті 12 Закону №1788-ХІІ відповідає значенню 3 роки (6 років / 2 = 3 роки), що слід враховувати при зменшенні пенсійного віку позивача від 55 років.
Відтак, зважаючи на правове врегулювання спірних правовідносин, яке визначено рішенням Конституційного Суду України № 1 -р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020, позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах з 52 років.
Водночас п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до копії паспорту серії НОМЕР_2 дату народження позивача зазначено 29.01.1972, отже позивач досягла 52-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому із заявою про призначення пенсії звернулася до пенсійного органу 24.03.2025 року, тобто поза межами трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, а отже, пенсію за віком позивачу слід призначити з 24.03.2025 року, з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» із зменшенням віку, з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.
Аргумент відповідача, що позивач не досягла пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд відхиляє, оскільки з 23 січня 2020 року в Україні одночасно існують два Закони, котрі регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт б частини першої статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції Закону, яка діяла до 01 квітня 2015 року (до набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року №213-VIII ) та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII. Тому враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що застосуванню підлягає закон, який є найбільш сприятливим для позивача щодо встановлення пенсійного віку на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Висновки суду у цій справі відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним в рішенні від 21 квітня 2021 року у зразковій справі №360/3611/20 з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року.
Отже, така підстава для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах (за Списком №2) як недосягнення позивачем пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, не ґрунтується на законі.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області № 184250007612 від 01.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо правомірності обраного судом першої інстанції способу захисту слід зазначити наступне.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії
Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на те, що станом на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 досягла 53 років, має загальний страховий стаж 30 років 00 місяців 07 днів, в тому числі стаж роботи за Списком № 2, який становить 06 років 11 місяців 10 днів, що дає право на пільгове призначення пенсії, колегія суддів дійшла висновку про дотримання позивачем при зверненні до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії всіх визначених законодавством умов для такого призначення.
Відтак, враховуючи, що підстав для відмови в призначенні позивачу пенсії у спірних правовідносинах не було, існує лише один вид правомірної поведінки Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області - призначити позивачу таку пенсію.
Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 з 24.03.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 по справі № 480/2818/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк