Головуючий І інстанції: А.О. Чеснокова
29 вересня 2025 р. Справа № 440/3353/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2025, по справі № 440/3353/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції у Полтавської області
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яка полягає у не проведенні виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 02.03.2023 по 27.02.2025;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції з 02.03.2023 по 27.02.2025, з урахуванням норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, що регулюється редакцією статті 117 КЗпП України за шість місяців та постанови Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, виходячи з розрахунку середньоденного грошового забезпечення в сумі 187066,26 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2023 по 27.02.2025.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 187066,26 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору судом першої інстанції, зокрема апелянт вказував на невірний розрахунок суми середнього заробітку внаслідок неповного застосування принципу співмірності та пропорційності, неврахування істотності частки невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за затримку розрахунку при звільненні, що призвело до завищення остаточного розміру спірної суми середнього заробітку.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судовим розглядом, позивач по 01.03.2023 проходила службу в Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 у справі № 440/14498/23 зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 13 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби (24 роки) за 2021 рік; 30 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік та 15 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби (25 роки) за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 із служби в поліції.
27.02.2025 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 у справі № 440/14498/23 відповідачем виплачено на користь позивача суми грошового забезпечення у розмірі 47174,36 грн.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо нездійснення остаточного розрахунку при звільненні, зазначаючи про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернулась до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача 01.03.2023 відповідачем не було виплачено у повному обсязі грошове забезпечення.
Спірна сума у загальному розмірі 47174,36 грн. виплачена відповідачем 27.02.2025.
Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення ст. 117 КЗпП України, затримка розрахунку при звільненні становить період з 02.03.2023 по 26.02.2025.
При цьому, враховуючи положення ст. 117 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, здійснюється в межах шести місяців та без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Так, кількість днів затримки розрахунку при звільненні за шість місяців складає 183 календарні дні.
Відповідно до довідки Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 05.03.2025 №43/41-2025 середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 на дату звільнення становило 1022,22 грн.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Згідно з абз. 1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 1022,22 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 183 (кількість днів затримки розрахунку) = 187066,26 грн.
При цьому, стосовно доводів відповідача щодо застосування принципу співмірності та зменшення розміру середнього заробітку, зокрема, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц, колегія суддів зазначає наступне.
Так, у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 Верховний Суд, проаналізувавши попередні висновки судів касаційної інстанції, дійшов наступних висновків.
Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, наведений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Така позиція була обумовлена також тим, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Крім того, враховано, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.
Отже, саме з урахуванням того, що ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах підлягали застосуванню критерії зменшення розміру середнього заробітку за час
У той же час, із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності, та одночасно шляхом внесення змін до ст. 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями, усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку.
Таким чином, у спорах щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить враховувати норми ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Стосовно періоду з 19.07.2022 слід також враховувати положення чинної редакції ст. 117 Кодексу законів про працю України, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Таким чином, колегія суддів зазначає про помилковості доводів відповідача щодо застосування принципу співмірності у спірних правовідносинах.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого обґрунтованого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, з наведених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Полтавської області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 по справі № 440/3353/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло