23 вересня 2025 р.Справа № 524/9942/17
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 р. (постановлену суддею Бойко С.С.) в справі № 524/9942/17 за заявою ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в справі № 524/9942/17
за позовом Депутата Кременчуцької міської ради Полтавської області Гордєєвої Валентини Яківни
до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області,
третя особа Комунальне підприємство "Теплоенерго", Департамент житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради
про визнання рішення не чинним,
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 р. в справі № 524/9942/17, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 р., позов депутата Кременчуцької міської ради Полтавської області Гордєєвої В.Я. задоволено частково, а саме: визнано протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 10.10.2017 р. №1093 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством "Теплоенегро" м. Кременчук"; визнано протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 06.10.2017 р. №1066 "Про затвердження Порядку проведення громадських слухань проведення відкритих слухань проектів рішень виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області з питань встановлення цін/тарифів на послуги постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення та/або погодження Інвестиційних програм суб'єктів господарювання та затвердження складу комісії з питань розгляду заяв (зауважень, пропозицій), які надійшли під час відкритих слухань, і Положення про комісії"; визнано протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 13.02.2018 р. №153 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством "Теплоенегро" м. Кременчук"; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
24.04.2025 р. до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 524/9942/17, в якій просила зобов'язати Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області подати звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 р. в справі №524/9942/17 та зобов'язати відповідача опублікувати резолютивну частину рішення у виданні в якому були опубліковані спірні рішення. В обґрунтування зазначає, що відповідач не виконав рішення оскільки не зробив перерахунок коштів по наданим послугам на виконання судового рішення від 03.10.2018 р.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 р. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 524/9942/17.
Позивачка, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 р. та прийняти рішення яким задовольнити заяву про встановлення судового контроля за виконанням судового рішення у справі № 524/9942/17.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Конституцію України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Апелянтка вважає, що відповідач не виконав рішення суду і не зробив її перерахунок коштів по надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 р.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги.
Третя особа, Комунальне підприємство "Теплоенерго", подало до суду додаткові пояснення в яких зазначено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 р. в справі № 524/9942/17 не встановлено вимоги щодо здійснення перерахунку ОСОБА_1 по наданим послугам з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а тому вважає необґрунтованим заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 524/9942/17. Вважає, що заявниця самостійно дійшла висновку, без будь-яких законодавчо встановлених або вставлених рішенням суду обов'язків, що їй учасники вищезазначеної судової справи повинні здійснити перерахунок по наданим комунальним послугам.
Позивачка в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції, та задовольнити її заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 524/9942/17.
Згідно із ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд, заслухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки суд не ухвалював рішення зобов'язального характеру, підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі відсутні.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Згідно зі ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб'єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов'язковості судового рішення.
В той же час, такі повноваження суду повинні бути реалізовані з урахуванням ст. 129-1 Конституції України, і ці повноваження надані суду з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві.
Отже, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з'ясувати, чи виконано судове рішення, причини, які призвели до невиконання такого рішення та чи є вони об'єктивними, а також оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.
В обґрунтування апеляційної скарги позивачка зазначила, що судове рішення у даній справі набрало законної сили, проте, відповідач не виконав рішення суду і не робив її перерахунок коштів по надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 р.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачений ст. 382 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу зазначеної норми законодавства слідує, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Отже, законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб'єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.
Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб'єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.02.2020 р. в справі №640/10843/19.
Таким чином, застосування судом до суб'єкта владних повноважень - відповідача у справі приписів ст. 382 КАС України можливе лише в разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 р. в справі № 524/9942/17, яке постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 р. залишено без змін, позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 10.10.2017 р. №1093 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством "Теплоенегро" м. Кременчук"; визнано протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 06.10.2017 р. №1066 "Про затвердження Порядку проведення громадських слухань проведення відкритих слухань проектів рішень виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області з питань встановлення цін/тарифів на послуги постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення та/або погодження Інвестиційних програм суб'єктів господарювання та затвердження складу комісії з питань розгляду заяв (зауважень, пропозицій), які надійшли під час відкритих слухань, і Положення про комісії"; визнано протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 13.02.2018 р. №153 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством "Теплоенегро" м. Кременчук"; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючі адміністративний позов депутата Кременчуцької міської ради Полтавської області Гордєєвої В.Я. в частині визнання протиправними та нечинними рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 10.10.2017 р. №1093, від 06.10.2017 р. №1066, від 13.02.2018 р. №153, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав відповідних доказів дотримання процедури прийняття регуляторного акта, а рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 06.10.2017 р. №1066 прийнято не у спосіб встановлений законодавством.
Розглянувши аргументи ОСОБА_1 щодо невиконання відповідачем судового рішення у справі №524/9942/17, встановлено, що відповідач не провів перерахунок вартості наданих їй послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, як того вимагає рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 р. Однак, суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 р. в справі №524/9942/17 не покладався обов'язок на відповідача проводити вищезазначені перерахунки вартості наданих їй послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції не ухвалював рішення зобов'язального характеру, підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі відсутні.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 р. по справі № 524/9942/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін В.А. Калиновський
Повний текст постанови складено 29.09.2025 р.