29 вересня 2025 р. Справа № 520/12415/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 16.06.25 по справі № 520/12415/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (- далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила суд (- далі відповідач):
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо розрахунку довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 в розмірі 54 відсотків від суддівської винагороди судді, якій працює на відповідній посаді;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період роботи, вимога щодо якої була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити розрахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 30.04.2025 у розмірі 60 відсотків від суддівської винагороди судді, якій працює на відповідній посаді, з виплатою недоотриманих сум щомісячного грошового утримання.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо розрахунку довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 в розмірі 54 відсотків від суддівської винагороди судді, якій працює на відповідній посаді.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії -задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 в розмірі 54 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період роботи, вимога щодо якої була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити розрахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 30.04.2025 у розмірі 60 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з виплатою недоотриманих сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовити в повному обсязі.
Апелянт також зазначив, що відповідно до частини 3 статті 142 Закону № 1402 при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачу має враховуватись стаж його роботи на посаді судді - 22 роки 10 днів, а, відповідно, відсоткове значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, становить 54%, відтак на підставі викладеного розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача відповідачем розраховано та призначено вірно згідно вимог чинного законодавства.
Позивач не реалізував своє процесуальне право на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства (- далі КАС України), відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Судом встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 29.04.2025 №878/0/15-25 позивача звільнено з посади судді Другого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Згідно рішення Вищої ради правосуддя від 29.04.2025 №878/0/15-25 загальний стаж роботи судді, який дає право на отримання щомісячного грошового утримання позивача складає 25 років 8 днів, а саме стаж роботи на посаді судді - 22 роки 8 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, - 3 роки.
Згідно протоколу зі справи позивача пенсійним органом було враховано страховий стаж судді 22 роки 10 днів, внаслідок чого визначено загальний процент розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від заробітку 54 відсотка.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не зарахував до стажу роботи позивача на посаді судді стаж робот, - 3 роки.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII).
Питання отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці регламентовані статтею 142 Закону № 1402-VIII.
Згідно з ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці у розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною четвертою та п'ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Абзацом 4 п. 34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 29.04.2025 №878/0/15-25, загальний стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді , який дає право на отримання щомісячного грошового утримання позивача складає 25 років 8 днів, а саме стаж роботи на посаді судді - 22 роки 8 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) - 3 роки.
Частиною 2 ст. 137 Закону № 1402-VIII встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми в її взаємозв'язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд", яким внесено зміни до статті 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Саме така правова позиція покладена в основу рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2018 року, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18.
Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Частиною 1 ст. 7 Закону України № 2862-XII "Про статус суддів" (у редакцій, чинній на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді) передбачено, що суддею міг бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше як 3 роки.
Таким чином, до стажу роботи на посаді судді, що дає ОСОБА_1 право на отримання щомісячного грошового утримання позивача підлягають зарахуванню 3 роки роботи в галузі права, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для призначення на посаду судді.
Відтак, загальний стаж судді ОСОБА_1 , який дає право на відставку (станом на дату ухвалення Вищою радою правосуддя відповідного рішення), становить 25 років 8 днів, з яких: стаж роботи на посаді судді 22 роки 8 днів; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді 3 роки.
При цьому колегія суддів акцентує увагу відповідача на тому, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/17, від 17.10.2018 року у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 справі № 686/10100/15-а, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 29.04.2025 № 878/0/15/25 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Другого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку, загальний стаж роботи, що дає позивачу право на отримання щомісячного довічного грошового утримання - 25 років 8 днів.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
З огляду на викладене, конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
За встановлених судом обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем протиправно не враховано стаж 25 років 8 днів, а саме стаж роботи на посаді судді - 22 роки 8 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді - 3 роки, що дає ОСОБА_1 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 60 відсотків суддівської винагороди.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача про правомірність дій щодо встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 60% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та щодо не зарахування до стажу роботи спірних періодів, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій (рішень), які є предметом оскарження позивачем.
Колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
З огляду на викладене, розглянувши рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 25 років 8 днів, а саме: стаж роботи на посаді судді 22 роки 8 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді - 3 роки та зобов'язати відповідача здійснити розрахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 30.04.2025 у розмірі 60 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з виплатою недоотриманих сум щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 по справі № 520/12415/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова