29 вересня 2025 р. Справа № 520/16219/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 (суддя Григоров Д.В.; м. Харків) по справі № 520/16219/25
за позовом ОСОБА_1
до Салтівського районного суду міста Харкова, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Салтівського районного суду міста Харкова, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Салтівського районного суду м. Харкова № 02-03/94 від 11.06.2025 «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 », яким встановлено секретарю судового засідання Салтівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 з 04.06.2025 надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 % посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої станом на 04.06.2025 становить 23 рік 3 місяців 22 днів;
- зобов'язати Салтівський районний суд міста Харкова встановити ОСОБА_1 з 04.06.2025 надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» в першій редакції від 10.12.2015, а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 04.06.2024 надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» в першій редакції від 10.12.2015, а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.
Разом з позовною заявою позивач подала заяву про забезпечення позову в якій просила суд застосувати захід забезпечення позову у вигляді зупинення дії наказу керівника апарату Салтівського районного суду м. Харкова «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 » № 02-03/94 від 11.06.2025, яким встановлено секретарю судового засідання Салтівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 з 04.06.2025 надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 % посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої станом на 04.06.2025 становить 23 роки 3 місяці 22 дні, до набрання законної сили рішенням у справі.
Ухвалою від 23 червня 2026 року Харківський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Відмовляючи в задоволенні заяви позивача суд першої інстанції виходив з того, що наведені заявником обставини не є обґрунтованими та достатніми для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначеним позивачем шляхом, оскільки матеріали даної справи не містять об'єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів. Очевидної протиправності оскаржуваного наказу суд на стадії вирішення питання забезпечення позову також не вбачає.
За висновком суду, та обставина, що органами виконавчої служби здійснюється примусове виконання судового рішення за аналогічними правовідносинами, не впливає на можливість та доцільність вжиття заходів забезпечення позову за правовідносинами в цій справі, а зупинення оскаржуваного наказу, що є предметом судового розгляду, може фактично призвести до наслідку вирішення адміністративної справи без проведення належного судового розгляду, що є неприпустимим.
Позивач не погодилась з ухвалою суд першої інстанції та подала апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі № 520/16219/25 та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Застосувати захід забезпечення позову у вигляді зупинення дії наказу керівника апарату Салтівського районного суду м. Харкова «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 » № 02-03/94 від 11.06.2025, яким встановлено секретарю судового засідання Салтівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 з 04.06.2025 надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 % посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої станом на 04.06.2025 становить 23 роки 3 місяці 22 дні, до набрання законної сили рішенням у справі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на помилковість висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для забезпечення позову. Вважає, що якщо не зупинити дію оскаржуваного наказу, то це неминуче призведе до зменшення заробітної плати позивача (вже призвело), а отримання недонарахованої заробітної плати, у разі ухвалення рішення у справі на користь позивача, буде неможливе з огляду на свідоме ухилення ТУ ДСА в Харківській області від виконання судових рішень щодо нарахування та виплати недонарахованої заробітної плати.
Крім того, позивач зазначає, що вимога про забезпечення позову полягає лише у зупиненні дії оскаржуваного наказу, що не призводить до його скасування та встановлення надбавки на підставі попереднього закону. З огляду на викладене така вимога за змістом не є ухваленням рішення без розгляду справи по суті. Це лише призупинення правових наслідків дії оскаржуваного наказу на період розгляду справи щодо його правомірності, самому наказу в такому випадку не надається жодна правова оцінка та не застосовуються незворотні заходи, такі як скасування оскаржуваного наказу.
На переконання позивача, очевидність протиправності оскаржуваного наказу полягає в тому, що надбавка за стаж позивачу в розмірі 50% встановлена рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2024 у справі № 520/11114/24, а тому для встановлення надбавки в іншому розмірі відповідач повинен здійснити поворот виконання рішення суду, якщо на те є законні підстави, що відповідачем зроблено не було. Таким чином, вказаний наказ порушує конституційну засаду обов'язковості судових рішень, яка також охоплюється поняттям права на суд, закріпленим статтею 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, що є очевидним.
Відповідачі не реалізували своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до приписів ст. 311, 312 КАС України, розгляд справи здійснюється за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Питання застосування статей 150 - 154 КАС України було предметом неодноразового розгляду Верховний Судом (зокрема, але не виключно постанови від 09 квітня 2025 року у справі № 160/26885/24, від 02 квітня 2025 оку у справі № 160/28383/24, від 20 березня 2025 року у справі № 460/179/24).
Верховний Суд зазначав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Суд також повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
При цьому варто також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
У постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 440/9568/22 Верховний Суд сформулював такий висновок. Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі від 24 січня 2024 року у справі №140/1568/23 Об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.
Враховуючи викладене, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів зазначає, що предметом оскарження у цій справі є наказ керівника апарату Салтівського районного суду м. Харкова № 02-03/94 від 11.06.2025 «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 », яким встановлено секретарю судового засідання Салтівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 з 04.06.2025 надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 % посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої станом на 04.06.2025 становить 23 рік 3 місяців 22 днів.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову позивач посилалася на те, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки звужує гарантовані Конституцією України права позивача порівняно з попереднім правовим регулюванням. Заявниця також указувала на те, що невжиття заходів забезпечення позову, на її думку, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких вона звернулась та зазначила, що вже зверталася до суду з аналогічним позовом про скасування аналогічного наказу відповідача та зобов'язання встановити надбавку за стаж в розмірі 50 відсотків від посадового окладу та перерахувати і виплатити всю недонараховану заробітну плату. За результатами розгляду позову ухвалено рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2024 у справі № 520/11114/24, яким зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.02.2024 надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум. Заявниця зазначає, що незважаючи на те, що вказане рішення суду набрало законної сили 09.08.2024, вимога про перерахунок і виплату заробітної плати досі не виконана, попри відкрите виконавче провадження № 77353263.
Вищевказані доводи повністю узгоджуються з доводами апеляційної скарги.
Однак, колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи заявника не вказують на безумовну можливість виникнення конкретних та реальних обставин, за яких невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, в межах заявлених позовних вимог у випадку прийняття рішення на користь позивача. Заявником не подано жодних доказів і того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав позивача. Разом з цим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що та обставина, що органами виконавчої служби здійснюється примусове виконання судового рішення за подібними правовідносинами, не впливає на можливість та доцільність вжиття заходів забезпечення позову за правовідносинами в цій справі.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі №826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі №640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача, оскільки ознаки протиправності оскаржуваного наказу відповідача не є очевидними, а фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини саме під час розгляду справи по суті.
Також необхідно зазначити, що сам по собі факт прийняття відповідачем оскаржуваного наказу, який стосується прав та інтересів позивача не може автоматично свідчити про те, що такий акт індивідуальної дії є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що запропоновані позивачем заходи забезпечення не відповідають меті застосування правового інституту забезпечення позову, оскільки фактично свідчитимуть про задоволення адміністративного позову без розгляду справи по суті про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.
З урахуванням зазначеного, у суду першої інстанції були відсутні підстави стверджувати про очевидну протиправність акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, а також про наявність підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання, що лежать в основі питання щодо вжиття заходів забезпечення позову по справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення питання, відповідає нормам процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у оскарженому судовому рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 по справі № 520/16219/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко