29 вересня 2025 р.Справа № 520/1193/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Ігнатенко Ольги Олександрівни про зупинення провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 року по справі № 520/1193/25
за позовом ОСОБА_1
до Вищого антикорупційного суду
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд:
визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) суддівської винагороди з усіма доплатами з 01 серпня 2024 року по 16 січня 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн;
стягнути на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» з Вищого антикорупційного суду (проспект Берестейський, 41, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 42836259) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) невиплачену суддівську винагороду у розмірі 455669,03 грн (чотириста п'ятдесят п'ять тисяч шістсот шістдесят дев'ять гривень 03 копійки ) за період з 01 серпня 2024 року по 16 січня 2025 року, з утриманням усіх передбачених законодавством України податків та зборів при її виплаті.
В обґрунтування вказаних позовних вимог зазначено, що відповідачем при нарахуванні суддівської винагороди з 01 серпня 2024 року по 16 січня 2025 року було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні, замість базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на: 01 січня 2024 року - 3028 грн, 01 січня 2025 року - 3028 грн, що спричинило недоотримання ним сум суддівської винагороди за спірний період.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Вищого антикорупційного суду (вул. Берестейський, буд. 41, м. Київ, 03057 ЄДРПОУ 42836529) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовлено.
На зазначене рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 по справі № 520/1193/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Також із суду першої інстанції витребувано матеріали адміністративної справи.
Матеріали справи № 520/1193/25 надійшли до Другого апеляційного адміністративного суду 17.09.2025 р.
При цьому, 16.09.2025 р. від представника позивача до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому заявник просить зупинити провадження у справі № 520/1193/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 по справі № 520/1193/25 до винесення Конституційним Судом України рішення за результатами розгляду поданням Пленуму Верховного Суду.
Перевіривши матеріали справи, дослідивши доводи клопотання, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
В обґрунтування заявленого клопотання представник позивача зазначив, що йому стало відомо, що 12 вересня 2025 року Пленум Верховного Суду звернувся до Конституційного Суду України стосовно конституційності абз. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким для розрахунку посадового окладу судді установлено розмір прожиткового мінімуму у 2102 гривні. Вважає, що це подання Пленуму Верховного Суду до Конституційного Суду України має ключове значення для забезпечення справедливого розгляду цієї справи, оскільки висновки Конституційного Суду України можуть безпосередньо вплинути на правову оцінку та вирішення спірних правовідносин. Вказує, що до переліку подань Пленуму Верховного Суду увійшло й звернення до Конституційного Суду України щодо конституційності абз. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким установлено розмір прожиткового мінімуму 2102 грн для цілей визначення посадового окладу судді. При цьому, на переконання заявника, формування відповідних позицій Конституційним Судом може вплинути на наслідки розгляду цієї справи, оскільки в даній справі спірним, зокрема, є визнання протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди з усіма доплатами з 01 серпня 2024 року по 16 січня 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
Надаючи оцінку доводам заявника, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження в адміністративній справі з мотивів наявності іншої справи, яка розглядається в порядку конституційного провадження, цивільного, кримінального, господарського чи адміністративного судочинства, може мати місце тільки тоді, коли у цій, іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених в адміністративній справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
Об'єктивна неможливість розгляду справи полягає у взаємозв'язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.
Обставини неможливості розгляду справи судом встановлюються у кожному конкретному випадку залежно від змісту справи.
Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 23.02.2022 у справі № 300/2016/19.
Колегія суддів звертає увагу, що КАС України закріплює два види зупинення провадження у справі: (1) обов'язковий, за наявності якого суд зобов'язаний зупинити провадження у справі та (2) необов'язковий (факультативний), коли зупинення провадження у справі є правом суду та вирішується судом з урахуванням обставин кожної конкретної справи. При цьому, судом має бути встановлено дійсно об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи.
Крім того, передумовою прийняття рішення про зупинення провадження у справі також має мати місце та обставина, що справа (провадження), до якої(го) заявник просить про зупинення провадження у конкретній справі, має перебувати на розгляді у відповідному судовому органі.
Обставини неможливості розгляду справи судом встановлюються у кожному конкретному випадку залежно від предмета справи.
Колегія суддів зазначає, що підстави для зупинення провадження у справі мають бути не лише законними, але й достатніми, з тим, щоб сам факт зупинення провадження у справі не міг бути інтерпретований як зволікання із розглядом справи та, відповідно, не давав приводів вважати, що під загрозу поставлене саме право на справедливий суд (пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), яке включає, зокрема, право на остаточне рішення протягом розумного строку.
Зі змісту заявленого клопотання про зупинення провадження у справі вбачається, що фактично єдиною обставиною, з якою заявник пов'язує наявність підстав для зупинення провадження у справі № 520/11293/25 є те, що 12 вересня 2025 року Пленум Верховного Суду звернувся до Конституційного Суду України стосовно конституційності абз. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким для розрахунку посадового окладу судді установлено розмір прожиткового мінімуму у 2102 гривні.
Колегія суддів зазначає, що у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 826/25204/15 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду узагальнив основні підходи, які мають застосовуватися судами при вирішенні питання про зупинення провадження в адміністративній справі на підставі пункту 3 частини першої статті 236 КАС України у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження.
У цій постанові Об'єднана палата наголосила, що в основу підходу до оцінки підстав для зупинення провадження в адміністративній справі покладено визначення взаємозв'язку між обставинами справи та законодавчою нормою, щодо якої вирішується питання про її конституційність, а також належного обґрунтування такого взаємозв'язку, що вимагає принаймні (1) визначення конкретної норми закону (іншого правового акта), на підставі якого ухвалений індивідуальний акт, (2) співставлення цієї норми з об'єктом судового конституційного контролю, (3) встановлення тієї обставини, що і підставою для видавання оскарженого індивідуального акта (вчинення дій, допущення бездіяльності), і об'єктом перевірки щодо її відповідності конституції (конституційності) є одна й та сама норма права.
Об'єднана палата вказала, що під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
За приписами частин 1, 2 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення.
Як зазначено в ухвалі Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 400/3003/21, відповідно до частини першої статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року у справі № 1-31/2000 роз'яснив, що положення щодо виконання рішень Конституційного Суду України необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 зазначено, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Таким чином, у разі прийняття Конституційним Судом України рішення у справі щодо неконституційності наведених вище положень законодавства, на яку посилається заявник у клопотанні про зупинення провадження у справі, такі положення втратять чинність лише з моменту ухвалення відповідного рішення, тобто, на майбутнє, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Крім того, заявником не надано доказів відкриття конституційного провадження у справі за поданням Пленуму Верховного Суду стосовно конституційності абз. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для зупинення провадження у цій адміністративній справі відсутні.
Керуючись статтями 236, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Ігнатенко Ольги Олександрівни про зупинення провадження у справі № 520/1193/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя (підпис)Чалий І.С.
Судді(підпис) (підпис) Катунов В.В. Ральченко І.М.