29 вересня 2025 р. Справа № 480/8420/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 року (ухвалене суддею Є.Д. Кравченко) в справі № 480/8420/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про нарахування та виплату щорічної грошової допомоги за 2023 рік, передбаченої ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і Законом України "Про жертви нацистських переслідувань", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, установленої згідно ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману щорічну грошову допомогу за 2023 рік, виходячи з розміру 5 мінімальних пенсій за віком, згідно з ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 р. відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що відповідачем виплачено разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі меншому, ніж це передбачено у ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 4).
Відповідно до довідки про розмір фактично виплаченої у 2023 році разової грошової виплати до Дня незалежності від 17.08.2023 р. № 1800-0401-16/44, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, у серпні 2023 позивач отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік в розмірі 1000,00 грн. (а.с. 14).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги до Дня Незалежності України в 2023 році у розмірі, передбаченому статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не був позбавлений права на щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік та отримав її у розмірі 1000 грн., що відповідає сумі, встановленій пунктом 3 Порядку здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 р. № 754.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни, як особливої окремої категорії громадян, врегульовані приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ (в подальшому - Закон №3551-ХІІ).
Відповідно до приписів ст. 4 Закону № 3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Перелік пільг особам з інвалідністю внаслідок війни передбачений статтею 12 Закону № 3551-XII (пункти 1-22), зокрема, частиною 5 статтею 12 Закону №3551-XII передбачено виплату учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, щорічної разової грошової допомоги.
Така грошова допомога була запроваджена ще з 01.01.1999 р. шляхом внесення змін до Закону №3551-ХІІ Законом від 25.12.1998 року №367-XIV та доповненням ст. 12 Закону №3551-ХІІ частиною 4 наступного змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
У подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
Так, зокрема, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. №107-VІ були внесені зміни до ч. 5 ст. 12 Закону №3551-XII виклавши норму в наступній редакції «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.».
Однак, вказані вище зміни були визнані неконституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008 р.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 р. №79-VІІІ (набрав чинності 01.01.2015 року) розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007, зокрема, статтю 29 розділу IV Закону № 489-V визнано такою, що не відповідає Конституції України з тих мотивів, що Верховна Рада України не є повноважною під час прийняття закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або у будь-який спосіб змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин та не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
Законом України від 28.12.2007 р. № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Закон № 107-VI) положення статті 12 Закону № 3551-ХІІ щодо грошової допомоги учасникам бойових дій викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. У цьому ж Рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26, яке визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У лютому 2020 року, після ухвалення Конституційним Судом України від 27.02.2020 р. №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) частина 5 ст.12 Закону №3551-XII діяла у своїй первісній редакції.
Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" від 20.03.2023 року №2983-IX внесено зміни до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закону). Статтю 17-1 Закону про виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня виключено. Частину 5 статті 12 викладено в новій редакції: "Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
21.07.2023 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань».
Цією постановою, зокрема, затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (в подальшому - Порядок № 754).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 754 здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" Про жертви нацистських переслідувань", затвердженого Постановою № 754, грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 р. в такому розмірі: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції гідності та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків в розмірі 1000 грн.
Суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14.05.2025 р. в справі №440/14216/23 за результатами перегляду рішення Верховного Суду у зразковій справі, яка є типовою до цієї справи, предметом спору в якій було питання правомірності виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік особам з інвалідністю внаслідок війни (що регулюється статтею 13 Закону №3551-XII, аналогічні правовідносини врегульовані статтею 12 щодо учасників бойових дій) у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України, а не у розмірі, обчисленому виходячи з мінімальних пенсій за віком згідно з попередніми редакціями Закону № 3551-XII.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, відповідаючи на питання щодо можливості Держави України в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема, шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України, дійшла, серед іншого, виснувала про таке.
Приурочення зазначеної виплати до іншої дати з мотивів проведення декомунізації, про що чітко викладено в пояснювальній записці, не змінює і не може змінювати її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни [категорія осіб, які так само як і учасники бойових дій мають право на грошову допомогу до Дня Незалежності], оскільки мета виплати такої соціальної допомоги не змінилася надання матеріальної підтримки особам з інвалідністю внаслідок війни, вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві.
Оскільки фрагмент цієї статті «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новелою у механізмі правового регулювання застосування згаданої виплати для ветеранів війни, тому є підстави для висновку, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України не є зміненою (за умовами та підставами виплати) щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня. Такий правовий результат досягнуто шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, а не через внесення змін у бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
Проаналізувавши висновки, сформульовані Конституційним Судом України в рішеннях від 25.01.2012 № 3-рп/2012, від 22.05.2018 № 5-р/2018, від 01.06.2016 № 2-рп/2016, від 08.10.2008 № 20-рп/2008, від 26.12.2011 № 20-рп/2011та від 25.01.2012 № 3-рп/2012, Велика Палата Верховного Суду узагальнила, що держава, базуючись на існуючих фінансово-економічних можливостях, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тож в разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте, держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, що відповідають людській гідності. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються передусім внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішні та внутрішні економічні й політичні чинники.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У статті 46 Конституції України соціальний захист пов'язано, зокрема, «з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім'ї» (абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2009 № 9-рп/2009).
До того ж, Конституційний Суд України звертав увагу, що право громадян на соціальний захист є комплексним, його зміст визначають як Конституція, так і закони України; згідно із частиною першою статті 46 Конституції України складовими права громадян на соціальний захист є право на забезпечення їх у разі: 1) повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; 2) втрати годувальника; 3) безробіття з незалежних від них обставин; 4) старості; 5) в інших випадках, передбачених законом; складові конституційного права громадян на соціальний захист, зазначені у пунктах 14 цього абзацу, не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, тому вона може змінити, скасувати або поновити їх під час формування соціальної політики держави за умови дотримання конституційних норм та принципів (абзаци другий, четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.11.2018 № 9-р/2018).
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Данна норма викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки.
Винятково законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Верховна Рада України під час формування соціальної політики держави відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України у законах самостійно визначає, зокрема, основи соціального захисту, та може збільшувати, зменшувати або перерозподіляти соціальні виплати й допомогу з урахуванням принципів пропорційності та соціальної справедливості.
На виконання конституційного обов'язку, приписів ч. 5 ст. 17 Конституції України Верховна Рада України в Законі № 3551-ХІІ визначила правовий статус учасників бойових дій як особливої окремої категорії громадян, обсяг їх соціального захисту та гарантій, зокрема передбачила пільги учасникам бойових дій (стаття 12).
20.03.2023 р. Верховна Рада України прийняла Закон № 2983-IX (набрав чинності 15.04.2023), яким ч. 5 ст. 12 Закону № 3551-XII викладено в такій редакції: «Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Вирішуючи питання, чи може Держава Україна в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема, шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого.
Відповідно до ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються статтею 46 Конституції України, що не передбачена частиною другою статті 64 Конституції України.
Відповідно право соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Окремі особливості тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у зв'язку з введенням воєнного стану визначені статтею 6 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», пунктом 5 частини 1 якої передбачено, що в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», пунктом 3 якого визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 3034, 38, 39, 4144, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що потрібні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону № 389-VIII.
Отже, Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» не передбачено обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначених статтею 46 Конституції України, яка включає право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, та яка застосовується у поєднанні із статтею 17 Конституції України, якою визначаються гарантії соціального захисту для особливої категорії осіб, які захищали та захищають Батьківщину.
Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини 1 статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Передбачена частиною 5 статті 13 (це ж стосується і частини 5 статті 12) Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 14 частини 1 статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена частиною 5 статті 13 (це ж стосується і частини 5 статті 12) Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
Крім того Велика Палата Верховного Суду під час апеляційного перегляду зразкової справи № 440/14216/23 визначилась стосовно того, чи відповідали внесені законодавцем зміни до Закону № 3551-XII принципу домірності (пропорційності), базуючи свої висновки на встановлених Європейським судом з прав людини критеріях щодо втручання у право на мирне володіння майном.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, в цій справі не встановлено підстав вважати, що дії держави щодо зменшення розміру додаткових гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII, призвели до позбавлення таких осіб свого майна в розумінні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд апеляційної інстанції вважає, що обставини справи №440/14216/23 є подібними до обставин справи, що розглядається, оскільки питання щодо виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, регулюється одним розділом Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме: Розділом III Пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, правові висновки Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі мають враховуватися судами під час ухвалення рішення в типовій справі, яка відповідає ознакам та обставинам, викладеним у постанові.
Судовим розглядом встановлено, що відповідач, виплачуючи позивачу, як учаснику бойових дій, грошову допомогу до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі встановленому Кабінетом Міністрів України, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Отже, враховуючи наведені норми діючого законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду, які є обов'язковими до врахування судами під час вирішення спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції робить висновок, що дії Головного управління ПФУ в Сумській області щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі 1000 грн., відповідно до положень Постанови № 754 є правомірними, а доводи позовної заяви безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 в справі № 480/8420/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін