23 вересня 2025 р.Справа № 440/10243/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Бегунца А.О. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 (головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко) по справі № 440/10243/25
за позовом ОСОБА_1
до Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття арешту з майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Автозаводський відділ державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , який накладено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА № 237857 від 28.09.2005, реєстраційний номер обтяження № 2463573 від 06.10.2005.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.
Позивач , не погодившись з ухвалою суду, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що спір у цій справі стосується бездіяльності державного виконавця щодо не зняття арешту з її майна після закінчення виконавчого провадження, а отже в даному випадку відсутній цивільно-правовий спір.
Звертає увагу, що саме до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних осіб з органами державної влади, зокрема, органами державної виконавчої служби з приводу їх протиправної бездіяльності при здійсненні владних управлінських функцій.
Автозаводський відділ державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач) не надав відзив на апеляційну скаргу.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, позивач просив розгляд справи проводити за відсутності його представника.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на примусовому виконанні у Автозаводському відділі виконавчої служби Кременчуцького МУЮ перебував виконавчий лист від 21.12.2004 № 2-3634, виданий Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь КФ ВАТ "Полтаваобленерго" боргу в сумі 813,04 грн.
28.09.2005 постановою державного виконавеця Автозаводського ВДВС Кременчуцького МУЮ накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , а саме: цілу квартиру АДРЕСА_1 ; заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 (а.с. 19).
08.07.2025 позивач звернулась до Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області із заявою про зняття арешту з нерухомого майна (квартира АДРЕСА_1 ), що перебуває у власності ОСОБА_1 , накладеного постановою від 28.09.2005 серії АА№237857 (а.с. 20).
15.07.2025 відповідач листом повідомив позивача, що відповідно до перевірки Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено відсутність в системі виконавчих проваджень виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 , як боржника для забезпечення виконання якого було накладено арешт постановою АА № 237857 від 28.09.2005. Враховуючи відсутність виконавчого провадження, як в паперовому так і в електронному вигляді роз'яснив про можливість звернутися до суду з даного питання у відповідності до ч. 5 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с. 16).
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо не зняття арешту з майна, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору є бездіяльність державного виконавця під час примусового виконання рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука, постановленого у порядку цивільного судочинства, а тому справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 та абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно зі ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Тобто, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - № 1404-VIII) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги стосуються невжиття заходів відповідачем щодо знаття арешту з майна боржника - позивачки при відсутності виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа від 21.12.2004 № 2-3634, виданого Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області у цивільній справі про стягнення з ОСОБА_1 на користь КФ ВАТ "Полтаваобленерго" боргу в сумі 813,04 грн.
Суд першої інстанції визнав необхідним відмовити у відкритті провадження у цій справі в порядку адміністративного судочинства, оскільки бездіяльність державного виконавця вчинена в ході примусового виконання виконавчого листа у цивільній справі, а тому цей спір підлягає розгляду за правилами ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Отже, припис вказаної статті КАС України застосовується лише у випадку, якщо інший нормативно-правовий акт не визначає інший порядок оскарження дій і бездіяльності державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Як вже зазначалось, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1ст. 74 Закону № 1404-VIII).
За приписами ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Таким чином, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій/бездіяльності державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, оскільки позивачка була відповідачем у цивільній справі та боржником у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області, то справа щодо оскарження нею невжиття заходів відповідачем щодо знаття арешту з її майна за відсутності виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа від 21.12.2004 № 2-3634, виданого Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області у цивільній справі про стягнення з ОСОБА_1 на користь КФ ВАТ "Полтаваобленерго" боргу в сумі 813,04 грн у цивільній справі, підлягає розгляду в порядку ЦПК.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.12.2022 у справі № № 160/12964/21
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а отже наявні підстави для відмови у відкритті провадження з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України та роз'яснення, що вирішення цього спору віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 по справі № 440/10243/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді А.О. Бегунц В.А. Калиновський
Повний текст постанови складено 29.09.2025 року