29 вересня 2025 року м.Чернігів Справа № 620/7621/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Клопота С.Л.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить наступне.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі № 620/16204/24, за весь час затримки виплати - за період з 05.12.2022 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 210321 грн. 14 коп.
Ухвалою судді від 18.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.
Відповідачем подано відзив на позов, у якому останній позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд враховує таке.
ОСОБА_1 (надалі також - Позивач) з 05.12.2022 по 17.11.2023 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 (надалі - Відповідач).
Згідно з Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2023 № 336, майора за призовом під час мобілізації, ОСОБА_1 , заступника командира військової частини НОМЕР_1 , звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - за станом здоров'я.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 620/16204/24 від 07.02.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено, зокрема - зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05.12.2022 по 19.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Військовою частиною НОМЕР_1 , на підставі рішення суду, зроблено перерахунок грошового забезпечення, яке не було виплачено за час служби, зокрема було нараховано 144 708, 50 грн.
При цьому позивачу не було виплачено компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Не погодившись з цим, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013, Суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Також, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
При цьому, зі змісту статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-111 (далі - Закон №2050-ІІІ) вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття доходи для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як розтлумачив Верховний Суд у постанові від 18.12.2018 року № 816/301/16, використане у статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2025 року у справі № 420/1581/24 розглядаючи справу нарахування та виплати позивачу компенсацію втрати частини доходу індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 08 січня 2019 року, у зв'язку з порушенням строків її виплати наголосив:
«52. Разом із тим, колегія суддів зазначає, що у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17, від 29 жовтня 2020 року у справі №280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 29 березня 2023 року у справі №120/9475/21-а, від 20 грудня 2024 року у справі №440/6875/24 тощо сформулював правову позицію, яка є усталеною та відповідно до якої право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги».
Правові висновки щодо того, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені, викладені в постановах Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі №280/788/19; від 30 вересня 2020 року у справі №280/676/19; від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 (індексація грошового забезпечення), від 29 жовтня 2020 року у справі №280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 (індексація грошового забезпечення), 21 березня 2023 року у справі №620/7687/21 (індексація грошового забезпечення), від 29 березня 2023 року у справі №120/9475/21-а (індексація грошового забезпечення), від 20 грудня 2024 року у справі №440/6875/24 (індексація грошового забезпечення).
Тож, вимоги щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму не виплаченого грошового забезпечення (індексації) відповідно до положень Закону №2050-111 та усталеної практики Верховного Суду не є передчасними та підлягають задоволенню одночасно з іншими вимогами.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (звільненні) в порядку ст. 117 КЗпП України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч. ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяці.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Не проведення, з вини власника або уповноваженого ним орган,у розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тож, у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У свою чергу, сталою та послідовною є практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, що встановлено статтею 116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (несвоєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, постанови Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20, від 09.02.2023 у справі № 620/2338/20, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19).
Крім того, Верховний Суд уже наголошував у постановах від 21.03.2023 у справі №640/11699/21, від 26.09.2023 у справі №640/2534/21, від 28.09.2023 у справі №640/36441/21 на помилковості висновків судів попередніх інстанцій про передчасність позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України, у випадку коли вона заявлена одночасно з вимогою про стягнення на користь позивача сум, які належали останньому при звільненні.
Тож, якщо грошове забезпечення позивачу виплачувалось у невірному розмірі, під час проходження служби та не було виплачено у належному розмірі після звільнення, (у зв'язку з чим й виник спір), при задоволенні позовних вимог про нарахування грошового забезпечення у належному розмірі, наявні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування грошового забезпечення.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX внесено зміни, у тому числі до статті 117 КЗпП України та викладено її у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Верховний Суд, у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 застосовуючи положенням ч. 2 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону від 01.07.2022 №2352-IX), наголосив:
«1) норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, належить застосовувати із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає установленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;
2) чинну редакцію статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями, слід застосовувати без урахування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові».
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі №380/13241/22, від 27 березня 2025 року у справі №560/5923/24, від 06 березня 2025 року у справі №160/14479/24, від 26 грудня 2024 року у справі № 560/9343/23.
Тож, якщо грошове забезпечення позивачу виплачувалось у невірному розмірі, під час проходження служби та не було виплачено у належному розмірі після звільнення, яке відбулося після 19 липня 2022 року (набрання чинності Закону від 01.07.2022 №2352-IX) стягнення середнього заробітку за весь час затримки відповідно до ст. 117 КЗпП України повинно здійснюватися у розмірі середнього заробітку за час затримки але не більше 6 місяців без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/ годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 р. № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (в подальшому - Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Згідно з довідкою про грошове забезпечення Позивача, грошове забезпечення за останні два календарні місяці служби у Військовій частині НОМЕР_1 , що передують місяцю, в якому Позивача виключено з особового складу складає:
- у вересні 2023 року 35 637, 75 грн ;
- у жовтні 2023 року 35 637, 75 грн ;
Враховуючи приписи Порядку № 100, середньоденна заробітна плата 1168, 45 грн ((35 637, 75 грн + 35 637, 75 грн)/61).
Кількість днів затримки розрахунку при виключенні зі штату за період з 17.11.2023 до дня звернення до суду, з урахуванням обмежень, встановлених ст. 117 КЗпП, становить 180 днів.
З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена в повному обсязі за 180 днів, складає 210 321, 14 грн (180 х 1168, 45грн).
Вказану суму необхідно стягнути на користь позивача.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.
Підстави для повернення судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, - задовольнити у повному обсязі.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі № 620/16204/24, за весь час затримки виплати - за період з 05.12.2022 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 210321 грн. 14 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 29 вересня 2025 року.
Суддя Сергій КЛОПОТ