26 вересня 2025 року Чернігів Справа № 620/8823/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 та притягнення його до адміністративної відповідальності;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені статтями 210 та 210- 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , як такого, що вчинив адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач протиправно вніс до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) дані про порушення військового обліку щодо нього, оскільки він не притягався до адміністративної відповідальності, тому відомості до Реєстру внесені безпідставно.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в електронній формі. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі та зазначає, що позивача 04.06.2025 повісткою, яка була направлена йому засобами поштового зв'язку АТ «УКРПОШТА» рекомендованим листом з повідомленням про вручення, було викликано для уточнення даних. Позивач у визначені дату та час не прибув до ТЦК та СП, про причини поважності неявки не повідомив, у зв'язку із чим 1 відділом ІНФОРМАЦІЯ_4 надіслано повідомлення до правоохоронних органів з проханням сприяти у доставці позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі ТЦК та СП) для складення протоколу про адміністративне правопорушення. Позивачу шляхом направлення рекомендованим листом засобами поштового зв'язку через УкрПошта було направлено повістку №3598282 від 25.05.2025 про явку до ТЦК та СП на 04.06.2025 о 09 годині 00 хвилин для уточнення даних, повістка була направлена засобами поштового зв'язку АТ «УКРПОШТА» рекомендованим листом з повідомленням про вручення, але у встановлений строк Позивач не прибув до ТЦК та СП. 11.06.2025 року згідно повідомлення поштового оператора повістка відправлена рекомендованим листом з повідомленням повернулася до відправника, у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою та за закінченням терміну зберігання. Також відповідач вказує, що інформація про «розшук» є виключно системним повідомленням у мобільному застосунку «Резерв+», яке вказує на наявність у особи порушення військового обов'язку та ніяким чином не пов'язане з поняттям розшук, яке існує в системі нормативно-правових актів (у тому числі і кримінально-процесуального законодавства). Вказане системне повідомлення з'являється лише у випадку, коли уповноваженими особами відповідного ТЦК та СП було виявлено допущення особою відповідного правопорушення передбаченого ст. 210 та 210 КУпАП та було сформоване звернення до органів Національної поліції України про доставлення до таких територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 .
За даними копії військово-облікового документу, виготовленого з мобільного додатку “Резерв+» сформованого 12.07.2025, дійсного до 12.07.2026 встановлено, що у ньому наявна графа “порушення військового обліку». Також відповідно до копії військово-облікового документа позивача сформованого у мобільному застосунку “Резерв+» встановлено, що у ньому наявна графа “Вас розшукує ТЦК від 14.06.2025».
На адвокатський запит від 21.07.2025, відповідач листом від 30.07.2025 № 1в/6317 повідомив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ,28 квітня 2025 року був переведений з військового обліку призовників на військовий облік військовозобов'язаних (резервістів) ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на 30.07.2025 до адміністративної відповідальності не притягувався. В реєстрі військовозобов'язаних, ОСОБА_1 , перебуває в розшуку через не прибуття за повісткою №3598282 сформованою ЄДРПВР та надісланою через АТ «Укрпошта» за адресою проживання АДРЕСА_1 .
Також судом встановлено, що відповідачем на адресу позивача ( АДРЕСА_2 ) направлялась повістка від 25.05.2025 № 3598282 про виклик до відповідача на 04.06.2025, проте рекомендований лист, у якому надсилалась ця повістка була повернута АТ “Укрпошта» з відміткою працівника поштового зв'язку “адресат відсутній за вказаною адресою».
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон №3543-XII.
Відповідно до статті 1 Закону № 3543-ХІІ мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Абзацом 5 статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII “Про оборону України» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 22 Закону №3543-ХІІ встановлено, що громадяни (військовослужбовці) мають обов'язок з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, зокрема, для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 №2232-XII Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Частиною п'ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ).
На виконання частини п'ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 30.12.2022 № 1487 затвердив Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16.03.2017 №1951-VIII Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Таким чином, із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію бази даних, які до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Згідно із пунктом 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який є Додаток 2 до Порядку №1487 до правил військового обліку віднесено, зокрема, прибуття військовозобов'язаного за викликом ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У свою чергу, статтею 210 КУпАП України саме за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 235 КУпАП України територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Так, відповідно до положень пункту 56 Порядку №1487 передбачено, що Національна поліція, за зверненням районних (міських) РТЦК та СП, здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Таким чином, суд дійшов висновку, що до повноважень відповідача належить притягнення військовозобов'язаного до відповідальності за порушення правил військового обліку з прийняттям відповідної постанови у спосіб та порядку, що наведений вище, а також і внесення відповідачем до Реєстру таких даних про притягнення військовозобов'язаного до адміністративної відповідальності та даних про порушення ним правил військового обліку.
Тому, саме посадові особи відповідача наділені повноваженнями вносити наведені вище дані до Реєстру, які у подальшому відображаються у мобільному додатку військовозобов'язаного, тому доводи відповідача про внесення таких даних в автоматичному режимі, є необґрунтованими.
Підставою для внесення даних про порушення правил військового обліку щодо позивача є неприбуття його за повісткою.
З матеріалів справи встановлено, що 1 відділом ІНФОРМАЦІЯ_5 направлено позивачу повістку від 25.05.2025 № 3598282 про виклик до територіального центру на 04.06.2025.
Повістка направлена на актуальну адресу проживання, зазначену у військово-обліковому документі позивача.
Разом з тим, конверт повернувся до відправника з відміткою відділу поштового зв'язку “адресат відсутній за вказаною адресою».
З цього приводу суд зазначає, що, згідно з пунктом 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: - 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Відповідно до пункту 82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 05.03.2009 № 270, листи з позначкою Повістка ТЦК під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК.
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК, працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку адресат відсутній за зазначеною адресою, яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів щодо підтвердження факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку.
Таким чином, із аналізу встановлених вище обставин та приписів чинного законодавства у їх сукупності, суд дійшов висновку, що дії посадових осіб відповідача, які полягають у внесенні відомостей до Реєстру про порушення позивачем правил військового обліку, які у подальшому були відображені у графі “Порушення військового обліку» у військово - обліковому документі позивача у застосунку “Резерв+», без притягнення відповідачем позивача до адміністративної відповідальності у встановленому законодавством порядку, були вчинені всупереч вищенаведених положень законодавства, а відтак, такі дії відповідача підлягають визнанню судом протиправними.
За приписами частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина друга статті 77 наведеного Кодексу, визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, у ході судового розгляду справи правомірність дій відповідача щодо внесення даних в Реєстрі про порушення позивачем правил військового обліку, з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу чинного законодавства, що наведений вище, жодними належними, достатніми та допустимими доказами не доведена відповідачем.
Посилання відповідача на те, що відмітка у електронному військово-обліковому документі позивача у графі “Порушення правил військового обліку» формується в автоматичному режимі є необґрунтованими, оскільки таке автоматичне формування, без внесення відповідних відомостей посадовою особою відповідача, чинним законодавством не передбачено.
При цьому, судом враховується і те, що жодних належних доказів на підтвердження наведених обставин, відповідачем суду не надано всупереч вимогам частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням вищенаведеного, перевіривши правомірність вчинення відповідачем дій щодо внесення даних в Реєстрі про порушення позивачем правил військового обліку, як суб'єктом владних повноважень, без притягнення позивача до адміністративної відповідальності у встановленому законодавством порядку, суд дійшов висновку, що відповідач, вчиняючи такі дії, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), тому права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання таких дій відповідача протиправними.
Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача виключити з Реєстру дані щодо наявності порушень правил військового обліку позивачем, то в цій частині позовні вимоги позивача також підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.
У відповідності до вимог частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняті рішення про, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів - стаття 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення “Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, щодо того, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах Закону, зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб'єкта владних повноважень.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача, яка полягає у внесенні даних до Реєстру про порушення позивачем правил військового обліку без притягнення позивача до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень та/або вчинення дій.
Отже, за викладених обставин, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання відповідача виключити з Реєстру дані щодо наявності порушень правил військового обліку позивачем , що є, на переконання суду, найбільш ефективних способом захисту, який призведе до відновлення порушеного права позивача у даних правовідносинах з урахуванням приписів статті 13 Конвенції.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , як такого, що вчинив адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП, то останні також підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.
Так, згідно частин першої, другої статті 25 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII “Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) поліція здійснює інформаційно-аналітичну діяльність виключно для реалізації своїх повноважень, визначених законом. Поліція в рамках інформаційно-аналітичної діяльності: 1) формує реєстри та бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України; 2) користується реєстрами та базами (банками) даних Міністерства внутрішніх справ України та інших органів державної влади; 3) здійснює інформаційно-пошукову та інформаційно-аналітичну роботу; 4) здійснює інформаційну взаємодію з іншими органами державної влади України, органами правопорядку іноземних держав та міжнародними організаціями; 5) надає до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів в електронній формі та в обсягах даних, зазначених у статтях 7, 14 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», відомості, необхідні для забезпечення ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Частиною третьою статті 25 Закону №580-VIII поліція може створювати власні реєстри та бази даних, необхідні для забезпечення щоденної діяльності органів (закладів, установ) поліції у сфері трудових, фінансових, управлінських відносин, відносин документообігу, а також бази даних, що формуються в процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності відповідно до закону, та інформаційно-аналітичні системи (у тому числі міжвідомчі), необхідні для виконання покладених на неї повноважень.
Згідно пункту 8 частини першої статті 26 Закону №580-VI поліція засобами інформаційно-комунікаційної системи наповнює та підтримує в актуальному стані реєстри та бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, стосовно осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, провадження у справах за якими здійснюється поліцією або територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
В силу вимог частин третьої статті 38 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» органи Національної поліції України у встановленому законом порядку зобов'язані за зверненнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України доставити до таких територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 08.02.2019 № 100, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.03.2019 за № 223/33194, джерелом інформації про кримінальні правопорушення та інші події, зокрема, є: заяви (повідомлення) осіб, які надходять до органу (підрозділу) поліції, особи, уповноваженої на здійснення досудового розслідування, або службової особи, уповноваженої на прийняття та реєстрацію заяв (повідомлень).
Порядок формування та ведення інформаційної підсистеми “Єдиний облік» (далі - ІП “ЄО») інформаційно-комунікаційної системи “Інформаційний портал Національної поліції України» (далі - система “ІПНП»), призначеної для обробки відомостей під час прийняття та реєстрації заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події визначає Інструкція з формування та ведення інформаційної підсистеми “Єдиний облік» інформаційно-комунікаційної системи “Інформаційний портал Національної поліції України», затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 14.06.02019 № 508, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.07.2019 за № 739/33710 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Інструкції в ІП “ЄО» обліку підлягають відомості щодо заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події фізичних або юридичних осіб, рапорти поліцейських про самостійно виявлені обставини, що свідчать про кримінальні правопорушення.
Згідно пункту 3 розділу ІІ Інструкції унесення інформації до ІП “ЄО» здійснюється невідкладно після її отримання працівниками чергової служби (уповноваженими посадовими особами) органів (підрозділів) поліції.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, у позивача наявний матеріально-правовий інтерес в тому, щоб дані інформаційної підсистеми “Єдиний облік» правильно відображали фактичні дані щодо відсутності обставин порушення позивачем правил військового обліку.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 як такого, що вчинив адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (28.04.2000, АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Повне судове рішення складено 26.09.2025.
Суддя Оксана ТИХОНЕНКО