29 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 640/10119/21
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про стягнення грошових коштів, не виплачених при звільненні,-
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким:
- стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 30794,79 грн;
- стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 15.03.2021 р. по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 1579,22 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що відповідно до наказу керівника Київської міської прокуратури від 04.03.2021 р. №368к позивача звільнено з посади першого заступника керівника Київської міської прокуратури, однак під час звільнення не здійснено виплату суми вихідної допомоги, чим порушено вимоги ст. 44 КЗпП України. Крім того, позивач вказує, у зв'язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. У відзиві відповідач зазначив, що позивача було звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку із неуспішним проходженням атестації. При цьому, норми чинного законодавства не передбачають виплату вихідної допомоги при звільненні з вказаних підстав. З вказаних підстав, відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог. У додаткових поясненнях відповідач повідомив, що відповідно до рішення суду по справі №640/1192/21 наказ керівника Київської міської прокуратури від 04.03.2021 р. №368к скасовано, а позивача поновлено на посаді першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рух справи у суді
У провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва знаходилась адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про стягнення грошових коштів, не виплачених при звільненні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 року відкрито провадження по справі та визначено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Враховуючи викладене, дана справа була передана на розгляд та вирішення Чернівецькому окружному адміністративному суду, до якого вона надійшла 07 березня 2025 року. Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями Чернівецького окружного адміністративного суду справу №640/10119/21 передано на розгляд головуючому судді Брезіній Т.М.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 р. прийнято адміністративну справу до свого провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно наказу Київської міської прокуратури від 04.03.2021 р. позивача звільнено з посади першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №10 міста Київ та органів прокуратури, у зв'язку із неуспішним проходженням атестації, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021 року. (а.с. 28).
Згідно листа Київської міської прокуратури від 22.03.2021 р. повідомлено позивача про відсутність підстав для виплати вихідної допомоги у разі звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». (а.с. 31-32).
Матеріали справи містять розрахунковий лист за 2021 р. та довідку про середньомісячну заробітну плату позивача від 22.03.2021 року. (а.с. 33-34).
Також матеріали справи містять наказ Київської міської прокуратури від 15.09.2022 р. №1620к про поновлення позивача на посаді першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №10 міста Києва з 15.03.2021 року.
Мотивувальна частина
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені статтею 51 Закону України «Про прокуратуру».
Пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» установлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
За приписами статті 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлені випадки виплати вихідної допомоги у разі припинення трудового договору, зокрема, з підстав, зазначених у пункті 6 частини першої статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 частини першої статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу. Саме у цих випадках працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Частиною 5 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною п.5 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми Кодексу законів про працю України. Разом з тим, у цей перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а тому приписи статті 44 Кодексу законів про працю України при вирішенні спірних правовідносин не мають особливостей щодо їхнього застосування.
Метою запровадження законодавцем такої виплати, як вихідна допомога, є захист працівника (службовця) у разі втрати ним роботи не за власним бажанням та не у зв'язку з неналежним її виконанням (дисциплінарним проступком). Однією з підстав надання такого захисту є невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації.
Водночас, метою запровадження Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» інституту атестації, було саме підтвердження здатності прокурорами виконувати повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
У постанові від 22 серпня 2023 року у справі № 420/25920/21 Верховний Суд зробив висновок, що пункт 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» і пункт 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України передбачають однакові за своїм змістом підстави звільнення - невідповідність займаній посаді, що свідчить про застосовність приписів статті 44 Кодексу законів про працю України до правовідносин щодо виплати вихідної допомоги прокурору звільненому у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації.
Крім того, Верховним Судом зауважено, що зміни, внесені до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Законом № 1554-IX від 15 червня 2021 року, виключили з пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» вказівку, що звільнення відбувається «на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»». Проте така зміна нормативного акту в частині виключення посилання на правову підставу звільнення не змінила її фактичної підстави, якою є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
За урахуванням правової позиції, викладеної у постанові від 22 серпня 2023 року у справі №420/25920/21, суд доходить висновку що і за підстави звільнення за підпунктом 2 пункт 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», прокурор набуває право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України.
А відтак суд погоджується з доводами позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача в частині ненарахування та невиплати йому вихідної допомоги при звільненні.
Відповідно абзацу 4 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середня заробітна плата для обчислення вихідної допомоги здійснюється виходячи виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно довідки про середньомісячну заробітну плату від 22.03.2021 р. №21/127 середньомісячна заробітна плата позивача складає 30794,79 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.
Щодо доводів відповідача про те, що відповідно до рішення суду по справі №640/1192/21 наказ керівника Київської міської прокуратури від 04.03.2021 р. №368к скасовано, а позивача поновлено на посаді першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Суд зауважує, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Тобто право на вихідну допомогу, у визначених законодавством випадках, виникає у працівника в день його звільнення.
У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги.
З огляду на викладене суд констатує, що факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
Варто зауважити, що та обставина, що станом на час розгляду справи позивач поновлений на посаді, з якої його було звільнено, не впливає на наявність у нього права на отримання вихідної допомоги, адже ця гарантія передбачає обов'язок роботодавця виплатити вихідну допомогу працівникові саме на момент звільнення його з посади.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 29 вересня 2022 року у справі №260/188/21, від 8 лютого 2024 року у справі №520/4500/21, а також у постанові від 13.06.2024 р. по справі №280/974/23.
Щодо позовних вимог про стягнення з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 15.03.2021 р. по день ухвалення судового рішення, суд зазначає наступне.
Виходячи із системного аналізу наведених вище положень ст. 4, ч. 5 ст. 51 Закону №1687 та ч.4 ст.40 Кодексу законів про працю, убачається, що виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми Кодексу законів про працю України не містить обмежень і щодо застосування норм ст.116 та 117 Кодексу законів про працю, які стосуються виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що вихідну допомогу позивачу мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв'язку з чим і виник спір), а тому наявні підстави для стягнення/нарахування цієї допомоги.
З урахуванням викладеного наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
За результатами розгляду справи встановлено, що вихідна допомога, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 30794,79 гривень.
Згідно довідки про середньомісячну заробітну плату від 22.03.2021 р. №21/127 розмір середньоденної заробітної плати становить 1579,22 гривень.
Затримка розрахунку при звільненні за період з 15.03.2021 р. до дня винесення рішення по справі становить 1126 робочих днів.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
У низці постанов Верховного Суду викладено висновок щодо необхідності проведення умовного поділу періоду за який особа має право на виплату середнього заробітку на 2 частини: до набрання чинності змін до КЗпП України, тобто до 19.07.2022 і після цього.
Такий висновок, зокрема викладено у постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, а також в постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.
Відтак, у період з 15.03.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
При цьому, як зазначено Верховним Судом до цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отже, визначаючись щодо суми середнього заробітку за період з 15.03.2021 по 18.07.2022, суд виходить з наступного.
Як було визначено судом, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням, становить 1579,22 гривень.
Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2021 по 18.07.2022 (336 робочих днів) становить 530617,92 грн (1579,22 грн х 336 робочих днів).
При цьому підлягають застосуванню критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,06 (30794,79 грн - сума вихідної допомоги / 530617,92 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку).
Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 15.03.2021 по 18.07.2022 та з врахуванням принципу співмірності становить 31837,07 грн (1579,22 грн х 336 робочих дні х 0,06).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 слід зазначити, що у даному випадку, враховуючи нову редакцію ст. 117 КЗпП України, підлягає обрахунку середній заробіток лише за шість місяців (по 18.01.2023), що становить 126 робочих дні.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 198981,72 грн (1579,22 грн х 126 робочих дні).
Також суд звертає увагу, що у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, вказано, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період після 19.07.2022 не може бути зменшений з огляду на його неспівмірність із недоплаченою сумою та підлягає стягненню у повному розмірі, проте не більш як за шість місяців.
Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 230818,79 гривень.
Аналогічний правовий висновок щодо обрахунку середнього заробітку за весь час затримки виплати працівнику прокуратури вихідної допомоги при звільненні застосовано Верховним Судом у постанові від 03.07.2025 р. по справі №480/1194/23.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено суду правомірність бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні, у зв'язку із чим позов в цій частині підлягає задоволенню. Крім того, суд дійшов висновку, що також наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який становить 230818,79 гривень.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Судові витрати
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, а тому не вирішує питання відшкодування на його користь судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 139, 241, 250, 257 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 30794,79 гривень.
3. Стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні в сумі 230 818,79 гривень.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду"" рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 );
Відповідач - Київська міська прокуратура (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 02910019).
Суддя Т.М. Брезіна