Справа № 638/15769/25
Провадження № 3/638/4669/25
29 вересня 2025 року м. Харкова
Суддя Шевченківського районного суду м. Харкова Штих Т.В., за участі секретаря судового засідання Ковальчук А.П., захисника- адвоката Бабаскіна К.С., розглянувши адміністративні матеріали, що надійшли від заступника начальника департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції в Харківській області:
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 українця, громадянина України, уродженця м. Куп'янськ Харківської області, розлученого, мешкає та зареєстрований як АДРЕСА_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.4 ст. 130 КУпАП,
встановив:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 414908 07 серпня 2025 року о 01.51 годині у місті Харків проспект Перемоги 78, ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Ніссан» державний номер НОМЕР_1 та після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, вживав алкоголь, а саме пиво, до проведення уповноваженою особою огляду з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора із залученням відеофіксації на нагрудні камери, чим порушив п. 2.10.є ПДР-вживання водієм транспортного засобу після ДТП за його участі алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 130 КпАП України.
У судовому засіданні ОСОБА_1 повідомив, що він учасником ДТП не був, і працівники поліції вимог щодо його зупинки не оголошували. Він 07 серпня 2025 року під'їхав до свого будинку, припаркував автомобіль, а після цього до нього під'їхали працівники поліції та почали спочатку пропонувати пройти тест на стан алкогольного сп'яніння, а потім, коли перший поліцейський пішов складати протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП, він підійшов до під'їзду, сів на лавці та почав пити пиво до нього прийшов інший поліцейський і почав пропонувати пройти тест на сп'яніння, а потім сказав, що сенсу не має проходити тест на сп'яніння. ОСОБА_1 наполягав, що він не був зупинений працівниками поліції, не був учасником ДТП, тому вважав, що не має підстав проходити тест на алкоголь, йому роз'яснили його права, повідомили, що протокол по ч.1 ст. 130 КУпАП буде направлений до Шевченківського районного суду міста Харкова. Протокол складали за його відсутності, до автомобілю не запрошували, документи у нього не брали, він сидів тривалий час на лавці, поки не вийшла його колишня дружина і не покликала його додому. Протокол йому не надавався, він не запрошувався на його підписання, також його не запрошували до поліції. У судовому засіданні ОСОБА_1 не зміг пояснити, чому стосовно нього складено протокол за ч.4 ст. 130 КУпАП. ОСОБА_1 зазначив, що він був впевнений, що стосовно нього складають протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Захисник - адвокат Бабаскін К.С., у судовому засіданні надав пояснення у справі про адміністративне правопорушення, в яких просив провадження у справі закрити за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 130 КУпАП. Зазначив, що між працівниками поліції виникла плутанина, один поліцейський не розумів, що інший вже складає протокол. Окремо зазначив, що протокол виготовлений з використанням планшету, де можна внести та легко змінити дані про склад правопорушення, на відміну від протоколів, виготовлений типографським способом, які були суворої звітності, і почавши писати протокол, в нього неможливо внести зміни. Надав письмові ґрунтовні пояснення щодо ситуації, вказав, можливо інший склад правопорушення в діях ОСОБА_1 і має місце, проте складу правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 130 КУпАП в діях ОСОБА_1 не має.
Відповідно до пункту 27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого законом порядку, якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності факт вчинення правопорушення заперечувала з підстав, викладених у письмових поясненнях, вважає, що факт скоєння адміністративного правопорушення належними та допустимими доказами не доведений.
Суду зазначає, що всупереч вимогам законодавства у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 керував, тобто привів автомобіль в рух та почав рух/рухався, в стані алкогольного сп'яніння 07 серпня 2025 року в стані алкогольного сп'яніння .
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, також доходить таких висновків.
Частиною першою статті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Обов'язковими елементами складу адміністративного правопорушення в даному випадку є об'єкт правопорушення суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а також безпеки на річковому транспорті та маломірних суднах; об'єктивна сторона правопорушення перебування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння особи, яка керує транспортним засобом; суб'єкт адміністративного правопорушення - спеціальний, тобто водії транспортних засобів, інші особи, що керували транспортними засобами.
Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора - водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Пункт 1.10 ПДР України містить визначення водія, відповідно до якого водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що відповідальність за статтею 130КпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Порядок огляду на стан алкогольного сп'яніння встановлений статтею 266 КУпАП України, якою передбачено, що особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Таким чином, обов'язок проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння стосується тільки водія, тобто особи, яка здійснює управління транспортним засобом.
Положеннями статті 251КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, іншими документами тощо.
Відповідно до вимог статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Із протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 414908 від 07 серпня 2025 складеному 07 серпня 2025 року о 02.20 годині, що складений відносно ОСОБА_1 за ч.4 ст. 130 КУпАП вбачається, що після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу працівника поліції, ОСОБА_1 вживав алкоголь.
Але, в матеріалах справи, зокрема, і на відеозаписах із нагрудних бодікамер поліціянтів, не зафіксовано того, що вони вимагали зупинки автомобіля, та що зупинка автомобіля ОСОБА_1 відбулася саме на таку вимогу.
Відповідальність за ч. 4 ст. 130 КУпАП передбачена зокрема після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліціянта. Положеннями п. 8.9. ПДР України встановлено, що вимога про зупинку транспортного засобу подається поліцейським за допомогою: а) сигнального диска з червоним сигналом чи світлоповертачем або руки, що вказує на відповідний транспортний засіб та подальше місце його зупинки; б) увімкненого проблискового маячка синього і червоного або лише червоного кольору та (або) спеціального звукового сигналу; в) гучномовного пристрою; г) спеціального табло, на якому зазначається вимога про зупинку транспортного засобу.
Суд зауважує, що поліціянти не зупиняли у належний спосіб транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 .
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вини ОСОБА_1 , а саме: наявності законної вимоги щодо зупинки транспортного засобу відповідно до вищевказаних вимог ПДР України, а тому у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки поліціянти не зупиняли транспортний засіб.
В свою чергу ОСОБА_1 пояснює, що автомобіль був припаркований ним самостійно біля під'їзду, а не на вимогу працівників поліції. Підтвердження зупинки автомобіля поліцейськими не зафіксовано. Крім того, на відеозаписах ОСОБА_1 сидить біля під'їзду, де він живе.
З досліджених доказів вбачається, що ОСОБА_2 не був учасником ДТП та не був зупинений на вимогу поліціянта, що виключає наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до диспозиції ч.4 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо - транспортної пригоди за її участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду.
Відповідно до відеозаписів з нагрудних камер поліціянтом було фактично прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 від огляду на стан алкогольного сп'яніння ще до вжиття ним пива з пляшки біля під'їзду свого будинку, а отже, за дії ОСОБА_1 не може наступати відповідальність за ч.4 ст. 130 КУпАП.
Від самого початку відтворення відеозаписів з нагрудних бодікамер (перші дві хвилини відтворення відео), що містяться в матеріалах справи, до ОСОБА_1 підходить поліціянт і говорить: " ОСОБА_3 , ви ж відстороненні від права керування. Відчуваю у Вас ознаки сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння будете проходити на даний час?", на що відразу ж, стоячий поряд із поліціянтом ОСОБА_1 , повідомляє про відмову.
Далі, на 1 хв. 20 секунді від початку відтворення відеозаписів той самий поліціянт повідомляє ОСОБА_1 , що стосовно нього буде складено протокол за порушення пункту 2.5 ПДР України за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння за частиною 1 статті 130 КУпАП.
І після цього, відразу ж зачитує ОСОБА_1 його права за ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, як особі, яка притягається до адміністративної відповідальності та повідомляє, що він йде складати матеріал.
Тож, все це свідчить про те, що відмова від проходження огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 та повідомлення поліціянтом про складення протоколу за ч.1 ст. 130 КУпАП із роз'ясненням прав особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, є фактично прийнятим рішенням поліціянтом про притягнення до відповідальності та вже фактичне звільнення ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп'яніння.
І лише після того, як поліціянт повідомив ОСОБА_1 про те, що він буде складати протокол за ч.1 ст.130 КУпАП і оголосив йому права, ОСОБА_1 сів на лавку біля під'їзду, відкрив пляшку пива та почав пити.
Тобто пиво він випив вже після того, як відмовився від огляду на стан сп'яніння і після того, як поліціянт вже фактично прийняв рішення про звільнення ОСОБА_4 від проходження огляду на стан сп'яніння, зазначивши про порушення ОСОБА_1 пункту правил 2.5. ПДР України.
Тож, в діях ОСОБА_4 не має такого порушення як вжиття алкоголю після зупинки і до проведення огляду на стан сп'яніння, оскільки він відразу від такого огляду відмовився, а поліціянт повідомив про складення протоколу і такого порушення із формулюванням "до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду" також в діях ОСОБА_4 не виникає, бо його від такого огляду було звільнено самими поліціянтом.
Крім того пунктом 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026 встановлено, що включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026встановлено, що включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліційної операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.
Судом досліджено відеозапис, який переривався, проте навіть на вказаних відеофайлах вбачається, що ОСОБА_1 не був учасником ДТП, не був зупинений працівниками поліції, вживав пиво біля під'їзду будинку, де він мешкає, що спростовує кваліфікацію працівників поліції про відмову ОСОБА_1 за ч.4 ст. 130 КУпАП.
Свідки при складанні протоколу чи при проведенні дій, працівниками поліції не залучалися. Безперервна фіксація не здійснювалася.
18 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 216/5226/16-а дійшов висновку, що якщо із відеозапису з нагрудної камери (відеореєстратора) працівників патрульної поліції, що здійснюють оформлення адміністративного правопорушення, вбачається, що він не є безперервним та постійно переривається, то його не можна вважати належним та допустимим доказом по справі.
Таким чином, фактичних обставин того, що особа, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення 07.08.2025 о 01 годині 51 хвилин керував автомобілем судом не встановлено.
Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду визначена Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858.
Пунктом 2 розділу ІІ Інструкції передбачено, що огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Пунктом 3 розділу ІІ Інструкції встановлений вичерпний перелік ознак алкогольного сп'яніння, а саме:
запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Дослідивши надані суду докази, суд приходить до висновку, що переконливі та беззаперечні докази на підтвердження вчинення поза розумним сумнівом ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 130 КУпАП, в матеріалах справи відсутні.
Як роз'яснив Верховний Суд в правовій позиції, що викладена в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 536/1703/17, адміністративне провадження №К/9901/3 839/17, при розгляді справ про вчинення адміністративних правопорушень необхідно врахувати, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний єдиним та беззаперечним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути доведені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності у їх сукупності, та не викликали сумніви.
Окремо суд зазначає, що в адміністративному матеріалі містяться акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів без дати і направлення на огляд від 07.08.2025 року.
Вказані документи не можуть слугувати доказами за ч.4 ст. 130 КУпАп, так як сам поліціянт сказав, і на відео вказане зафіксовано, що не має потреби проходити огляд на алкогольне сп'яніння. Суду не зрозуміло навіщо було виготовляти та залучати вказані документи до матеріалів справи, так як вказані докази можуть мати значення при доведені винуватості за іншим складом адміністративного правопорушення, проте не за ч.4 ст. 130 КУпАП.
Встановлені вище факти відповідно до статті 62 Конституції України повинні тлумачитись судом на користь ОСОБА_1 , які не дають суду достатніх підстав дійти висновку про те, що дії останнього містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 130 КУпАП.
Так, у своїй Постанові від 08 липня 2020 року Верховний Суд у справі 463/1352/16-а вказав, що процесуальний обов?язок щодо доказування правомірності складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення покладено на суб?єкта владних повноважень.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов?язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (пункт 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, пункт 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Згідно з вимогами частини другої статті 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У справах «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» (рішення від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08) Європейський суд з прав людини, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення прав захисту (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має право захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Європейський суд з прав людини зазначає, що рівень певності, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання. Таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу осіб, що притягується до відповідальності є ключовими поняттями для демократичної концепції судового розгляду.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв?язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії, а згідно з частиною другою статті 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи.
Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується і з прецедентною практикою ЄСПЛ, відповідно до якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (рішення від 14 лютого 2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), пункт 43 (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно з правовою позицією ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Спираючись на положення частини першої статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії»(рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії»(заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) суд, виходить з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв?язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Водночас, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними статтею 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також статтею 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно з якими, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об?єктивне з?ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об?єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Склад правопорушення це наявність об?єктивних та суб?єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу загалом.
На підставі вищевикладеного, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними статтею 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також статтею 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно з якими, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, всебічно, повно і об?єктивно дослідивши наявні в матеріалах адміністративної справи докази у їх сукупності, враховуючи, що обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , допустимими та достатніми доказами не підтверджені.
Пунктом 1 статті 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі статтею 284 КУпАП при наявності обставин, передбачених статтею 247 КУпАП виноситься постанова про закриття справи.
За таких обставин суд доходить висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 130 КУпАП, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв?язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись пунктом 1 статті 247, статей 249, 251, 252, 283, 284 КУпАП, суд -
Провадження в справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 за ч.4 ст.130 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга подаються до апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2025 року.
Суддя: Т. В. Штих