612/30/25
2/612/51/25
іменем України
29 вересня 2025 року селище Близнюки
Близнюківський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді Лобановської С.М.,
за участі секретаря судових засідань Шевченко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Близнюки цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_1 до Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області, ОСОБА_2 та Лозівської районної державної адміністрації Харківської області про зобов'язання вчинити дію,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області, ОСОБА_2 та Лозівської РДА Харківської області про зобов'язання вчинити дію, в якій, з урахуванням заяви від 24.09.2025, просить зобов'язати Близнюківську селищну раду Лозівського району Харківської області розглянути заяву позивача від 11.06.2024 щодо виділення йому в натурі (на місцевості) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель колективної власності колишнього КСП «Ленінський шлях» Олексіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області, з числа невитребуваних (нерозподілених) земельних ділянок площею 6,36 умовних одиниць та прийняти відповідне рішення.
В обґрунтування позову зазначає, що рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 24.05.2023 по справі №612/18/23, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 27.09.2023, визнано за позивачем право на земельну частку (пай) сільськогосподарського призначення розміром 6,36 умовних кадастрових гектарів, яка знаходилась в колективній власності КСП «Ленінський шлях», яке було розташоване в с. Олексіївка Близнюківського району Харківської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .
Після набуття чинності вищевказаного судового рішення, він 11.06.2024 звернувся до Близнюківського селищного голови з проханням виконати судове рішення та передати йому право власності на невитребувану земельну ділянку кадастровий № 6320686300:02:001:0368, площею 5,3281 га, або будь-яку іншу невитребувану/нерозподілену земельну ділянку площею до 6,36 га, з земельних ділянок, переданих у колективну власність колишнього КСП «Ленінський шлях», Близнюківського району Харківської області, однак рішення на його звернення протягом одного місяця від дня його надходження так і не отримав. До цього часу рішення суду не виконано, в зв'язку з чим він змушений звернутися до суду.
Посилаючись на вказані обставини, просить позов задовольнити.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, надали заяву, в якій просили справу розглянути без їх участі, підтримали позовні вимоги, з урахуванням заяви від 24.09.2025, та просили суд задовольнити їх.
Представник відповідача Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення судового засідання не надавав.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, у вирішенні питання поклалась на розсуд суду.
Представник відповідача Лозівської районної державної адміністрації Харківської області будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення судового засідання не надавав.
У зв'язку з неявкою в судове засідання усіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд розглянув цивільну справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.
Дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог, дійшов наступних висновків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 24.05.2023 по справі № 612/18/23, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 27.09.2023, визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) сільськогосподарського призначення розміром 6,36 умовних кадастрових гектарів, яка знаходилась в колективній власності КСП «Ленінський шлях», яке було розташоване в с. Олексіївка Близнюківського району Харківської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 . Рішення набрало законної сили 27.09.2023.
11.06.2024 звернувся до Близнюківського селищного голови з проханням виконати судове рішення та передати йому право власності на невитребувану земельну ділянку кадастровий № 6320686300:02:001:0368, площею 5,3281 га, або будь-яку іншу невитребувану/нерозподілену земельну ділянку площею до 6,36 га, із земельних ділянок, переданих у колективну власність колишнього КСП «Ленінський шлях», Близнюківського району Харківської області. Вказану заяву отримано 11.06.2024 ОСОБА_4 , однак рішення на вказане звернення протягом одного місяця від дня його надходження так і не отримав.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 14 Конституції України - Земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади або органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної або комунальної власності.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці сформулювала позицію, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Однак, якщо ж в результаті прийняття рішення суб'єкта владних повноважень особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору (зокрема, постанова від 6 лютого 2019 року у справі № 488/3005/17, постанова від 6 червня 2018 року у справі № 308/6914/16-ц, постанова від 22 серпня 2018 року у справі № 539/3192/16-ц, постанова від 28 серпня 2018 року у справі № 522/18500/13.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 3 Земельного Кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 81 Земельного Кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
а) придбання за договором купівлі - продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно- правовими угодами;
б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
г) прийняття спадщини;
ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відтак громадяни України набувають права власності на земельні ділянки в т.ч. шляхом безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності та/або приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування, зокрема за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень визначених цим Кодексом.
Згідно статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
Відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу X Земельного кодексу У країни у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан, безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Вищезазначене не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом (підпункт 5 пункту 27 розділу X із змінами, внесеними згідно із Законом № 2698-ІХ від 19.10.2022).
За змістом ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Згідно з ч. 11 статті 79-1 ЗК України, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність, або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку (ч.12 даної статті).
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки, подає клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, яке (клопотання) відповідний орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання, зобов'язаний розглянути та прийняти рішення про передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову, яке може бути оскаржене до суду.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до частини 5 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Частиною 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Отже, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать питання затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до Земельного кодексу України.
Зміст норм Земельного кодексу України свідчить про те, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян.
Згідно змісту частини 11 статті 118 Земельного кодексу України, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду, внаслідок чого, спір вирішується в судовому порядку.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи те, що заява ОСОБА_1 від 11.06.2024 не була розглянута Близнюківською селищною радою Лозівського району Харківської області в у встановленому законом порядку з прийняттям відповідного рішення, що порушує права позивача, суд вважає позовні обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись, ст. 10, 12, 76-81, 247, 259, 263-265 ЦПК України, ст. 15, 16, 21, 373 ЦК України, ст. 22, 79-1, 81, 116, 118, 122 ЗК України, статті 50 Закону України "Про землеустрій" суд
Уточнений позов ОСОБА_1 до Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області, ОСОБА_2 та Лозівської районної державної адміністрації Харківської області про зобов'язання вчинити дію - задовольнити.
Зобов'язати Близнюківську селищну раду Лозівського району Харківської області розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 11.06.2024 щодо виділення йому в натурі (на місцевості) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель колективної власності колишнього КСП «Ленінський шлях» Олексіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області, з числа невитребуваних (нерозподілених) земельних ділянок площею 6,36 умовних одиниць, та прийняти відповідне рішення.
Рішення може бути оскаржене повністю або частково в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Близнюківський районний суд Харківської області в тридцятиденний строк з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник позивача.
Здєльник Сергій Іванович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1501 від 12.12.2007, адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач-1.
Близнюківська селищна рада Лозівського району Харківської області, юридична адреса: Харківська область, селище Близнюки, вул. Незалежності, буд. 39, код ЄДРПОУ 04400021.
Відповідачка-2.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач-3.
Лозівська районна державна адміністрація Харківської області, юридична адреса: Харківська область, м. Лозова, вул. Куцина Олега, 10а, код ЄДРПОУ 04058746.
Суддя С.М. Лобановська