Справа № 347/2465/24
Провадження № 2/347/114/25
(Заочне)
18 вересня 2025 року м. Косів
Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Кіцули Ю. С.,
за участю:
секретаря с/з Сумарука І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Косівський відділ Державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, управління соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації про припинення стягнення аліментів, та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, -
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
14.10.2024 року позивач звернулася в суд із наведеним позовом до ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Косівський відділ Державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, управління соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації, мотивуючи його тим, що 08 жовтня 2001 року між ОСОБА_8 (до шлюбу ОСОБА_9 , після шлюбу ОСОБА_10 був укладений шлюб із ОСОБА_5 у виконкомі Брусторівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, актовий запис № 7.
У шлюбі у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які у цій справі є третіми особами без самостійних вимог.
Шлюб між сторонами був розірваний рішенням Косівського районного суду від 30 листопада 2009 року (справа №2-1231), а неповнолітніх дітей залишено на проживання з батьком, ОСОБА_5 .
У 2010 році ОСОБА_5 подав до ОСОБА_1 позовну заяву про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Заочним рішенням Косівського районного суду від 29 квітня 2010 року у справі № 2-509 позовні вимоги були задоволені та було ухвалено стягувати з ОСОБА_13 , 1984 року народження, на користь позивача, аліменти у твердій грошовій сумі по 300 грн. щомісячно на утримання неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.
29 квітня 2010 року, на підставі вищевказаного рішення, був виданий виконавчий лист, який пред'явлений до виконання згідно з заявою від 31.05.2010 року до РВ ДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції.
04 червня 2010 року старший державний виконавець РВ ДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції Тафіїв В.Ф. відкрив виконавче провадження ВП № 19580126, стягнення за яким розпочато з 23.03.2010 року.
29 травня 2018 року головним державним виконавцем Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Білейчук О.П. у виконавчому провадженні ВП № 19580126 було винесено постанову про передачу виконавчого провадження до Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.
В цій Постанові встановлено такі обставини: при неодноразових виходах державного виконавця за місцем проживання боржниці, зазначеним у виконавчому листі (с. Мишин, Коломийського району), встановити особу або її місце проживання не вдалося, оскільки дана особа на території с. Мишин не проживає, не була зареєстрована. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 02.03.2018 р. боржницю було оголошено в розшук. Згідно з відповіддю ВОМІРМП УДМС в Івано-Франківській області, боржниця ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народилася у с. Прокурава Косівського району, її місце реєстрації з 21.12.2016 р. - АДРЕСА_1 . Боржниця на території м. Коломия та Коломийського району не проживає, незареєстрована, не працює і не володіє майном. Заборгованість по аліментах станом на 01.05.2018 р. становить 58 374,00 грн.
11 червня 2018 року головним державним виконавцем Косівського РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Сіреджуком П.П. винесено постанову ВП № 19580126 про прийняття виконавчого провадження на тій підставі, що боржниця ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народилася у с. Прокурава Косівського району, а її місце реєстрації з 21.12.2016 р. - АДРЕСА_1 .
В межах виконавчого провадження було винесено ряд постанов Коломийським міськрайонним ВДВС ГТУЮ та Косівським РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області.
Позивач не погоджується зі стягненням з неї аліментів з огляду на наступне.
Коли ОСОБА_5 подав до суду позовну заяву про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 погодилася з цим, так як на той час уже жила у цивільному ому шлюбі з ОСОБА_14 .
У сторін на той час було нажите спільне майно. За усною домовленістю з ОСОБА_5 позивач у цій справі не ставила майнових питань, а відповідач не повинен був ставити питання стягнення аліментів. Тому ОСОБА_1 не зрозуміло, чому ОСОБА_5 подав позовну заяву про стягнення аліментів. Більше того, судячи з інформації про виконавче провадження, він за 14 років не звертався до ДВС з проханням вирішити питання стягнення цих боргів.
Окрім того, ОСОБА_5 не дозволяв зустрічатися ОСОБА_1 з дітьми, попри те, що бабуся (мама позивачки) протягом усіх цих років матеріально допомагала внукам.
Це означає, що ОСОБА_5 не сам ніс всі витрати по утриманню дітей. Він також знав або міг знати на момент пред'явлення виконавчого листа до Коломийської ДВС, що його колишня дружина вагітна, а у жовтні 2010 року народила сина.
Позивач ОСОБА_1 ніколи не жила в с. Мишин, Коломийського району, Івано-Франківської області.
Окрім того, рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2016 року у справі №347/415/16 шлюб між ОСОБА_14 та ОСОБА_15 було розірвано.
З того часу позивач разом з дитиною ОСОБА_16 проживала орендованій квартирі в АДРЕСА_2 до 21.11.2016 року.
З 21 грудня 2016 року вона переїхала за адресою АДРЕСА_1 , де проживає до дня подання позовної заяви з теперішнім чоловіком ОСОБА_17 , з яким укладено шлюб 21 грудня 2022 року. Крім сина ОСОБА_18 , Позивач має від шлюбу з ОСОБА_17 ще двоє дітей.
На переконання позивача, ці факти вказують про те, що вона навіть якщо б знала про існування заочного рішення Косівського районного суду від 29 квітня 2010 року у справі № 2-509 та виданого на цій основі виконавчого листа від 30 квітня 2010 року, то не могла б його виконувати. 30 квітня 2010 року вона була вже вагітна майбутнім сином ОСОБА_19 . Її життєві обставини зумовили б те, що вона не могла б платити аліменти відповідачу на двох дітей, які залишились проживати з ним. Окрім того, ОСОБА_5 ніколи не телефонував їй щодо сплати аліментів і не цікавився ходом виконання рішення суду щодо стягнення аліментів.
Окрім того, ОСОБА_1 стверджує, що якби стягувач діяв активно, наприклад, надсилав запити чи цікавився ходом провадження, це могло б забезпечити ефективність виконання рішення суду. Враховуючи, що стягувач протягом тривалого періоду не вживав жодних заходів для реалізації своїх прав, це є підставою для визнання його вимог необґрунтованими.
Також позивач не погоджується з розрахунком із сплати аліментів, виданого Косівським ВДВС в Косівському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, який станом на 20.08.2024 року складає 196 095,00 грн, зазначаючи, що ця сума є сумою не сплачених аліментів, а сумою, яка підлягає стягненню.
Окремо у позовній заяві ОСОБА_1 вказала, що якщо навіть не брати під сумнів суми коштів, яка підлягає стягненню на 20.08.2024 року, то все одно зазначена заборгованість утворилася внаслідок бездіяльності державної виконавчої служби, як Коломийського, так і Косівського району, та Косівського районного суду, який виносив заочне рішення.
Так, у виконавчому листі Косівського районного суду від 30 квітня 2010 року вказано, що боржник проживає в с. Мишин, Коломийського району, Івано-Франківської області. Суд, не маючи жодних доказів того, що відповідач проживає чи зареєстрований в с. Мишин, не вчинив процедури розшуку відповідача при умові відсутності інформації про його місце перебування.
У свою чпргу, державні виконавці не виконали ряд обов'язкових дій: не встановили місце проживання боржника, не здійснили перевірки його адреси, не оголосили боржника у розшук та не звернулися до суду з клопотанням про зупинення виконавчого провадження до моменту встановлення місця проживання боржника.
Окрім того, ОСОБА_1 стверджує, що враховуючи, що бездіяльність державних виконавців протягом більше 14 років не привела до успішного стягнення аліментів з боржника, відповідач ОСОБА_5 отримував тимчасову державну допомогу на дітей.
Отже, у зв'язку з отриманням допомоги відповідачем ОСОБА_5 , у позивача ОСОБА_1 виникає обов'язок відшкодувати отримані кошти державі.
На переконання позивача, це є підставою для визнання виконавчого листа № 2-509 від 30.04.2010 року, виданого Косівським районним судом, таким, що не підлягає виконанню.
Датково зазначено, ОСОБА_11 16.06.2022 року став повнолітнім, а ІНФОРМАЦІЯ_4 стала повнолітньою ОСОБА_12 .
У зв'язку з вищенаведеним, ОСОБА_1 просить суд припинити обов'язок щодо утримання сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 16.06.2022 року у вигляді щомісячної сплати на користь ОСОБА_5 аліментів у розмірі 300 грн до повноліття дитини, припинити обов'язок щодо утримання дочки ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 з 12.03.2024 року у вигляді щомісячної сплати на користь відповідача аліментів у розмірі 300 грн до повноліття дитини, визнати виконавчий лист № 2-509 виданий Косівським районним судом від 30 квітня 2010 року таким, що не підлягає виконанню та стягнути з відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору.
Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано.
Заяви, та клопотання учасників справи.
Позивач в судове засідання не з'явилась, проте від неї надійшла заява про розгляд справи проводити без її участі та участі її представника (а.с. 160).
Відповідач в судові засідання не з'являвся, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином (а.с.110, 124, 139, 156, 168). На адресу суду поверталися поштові конверти з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Верховний Суд у постанові №755/17944/18 (61-185св23) від 10.05.2023 вказав, що довідка поштового відділення із позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду.
Судом також розміщувалось оголошення на сайті про виклик відповідача в судове засідання.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 08.11.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовчого засідання.
Ухвалою від 19.02.2025 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду.
Враховуючи те, що відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив, жодних заяв від нього не надходило, та у строк встановлений судом відповідач відзив на позов не подав, будь-яких інших клопотань та заяв від відповідача подано до суду не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Відповідно до копії паспорту громадянина України у вигляді айді-картки, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 у с. Прокурава Косівського району Івано-Франківської області (а.с.47-48).
Рішенням Косівського районного суду від 30 листопада 2009 року (справа №2-1231) шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_13 розірвано, неповнолітніх дітей залишено на проживання з батьком, ОСОБА_5 (а.с.50-51), що також підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.52).
Рішенням Косівського районного суду від 29 квітня 2010 року у справі № 2-509 ухвалено стягувати з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_5 аліменти у твердій грошовій сумі по 300 грн. щомісячно на утримання неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття (а.с.53-54).
29 квітня 2010 року Косівським районним судом виданий виконавчий лист (а.с.55-56).
04 червня 2010 року старший державний виконавець РВ ДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції Тафіїв В.Ф. відкрив виконавче провадження ВП № 19580126, стягнення за яким розпочато з 23.03.2010 року (а.с.57).
В матеріалах справи міститься копія паспорту громадянина України ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження с. Прокурава Косівського району Івано-Франківської області (а.с.58-59).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_15 є матір'ю ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.60).
Рішенням Косівського районного суду від 08 квітня 2016 року у справі № 347/415/16, шлюб між ОСОБА_15 та ОСОБА_14 розірвано (а.с.61-62).
Згідно копії довідки Косівського районного суду від 12.01.2023 року, ОСОБА_1 з 2011 року по 2023 рік не зверталася з позовом до ОСОБА_14 про стягнення аліментів (а.с.63).
Відповідно до копії акту обстеження умов проживання від 16.08.2023 року, за адресою АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_17 (чоловік), ОСОБА_20 (син), ОСОБА_21 (дочка), ОСОБА_22 (син) (а.с.65-66).
21 грудня 2022 року ОСОБА_15 та ОСОБА_17 зареєстрували шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_8 (а.с.68).
Згідно копій свідоцтв про народження, ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с.70, 72).
Інформація про місце проживання ОСОБА_1 та її дітей - ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 підтверджується витягами з реєстру Кутської територіальної громади (а.с. 67, 69, 71, 73).
29 травня 2018 року головним державним виконавцем Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Білейчук О.П. у виконавчому провадженні ВП № 19580126 було винесено постанову про передачу виконавчого провадження до Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з обгрунтуванням обставин передачі (а.с. 32-40).
11 червня 2018 року головним державним виконавцем Косівського РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Сіреджуком П.П. винесено постанову ВП № 19580126 про прийняття виконавчого провадження на тій підставі, що боржниця ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народилася у с. Прокурава Косівського району, а її місце реєстрації з 21.12.2016 р. - АДРЕСА_1 (а.с.40).
Косівським РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області в межах виконавчого провадження винесені наступні постанови: 10.09.2018 року - Загальна постанова без затвердження (нарахування штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості 60774,00 грн. що складає 30387,00 грн); 07.02.2020 року - Постанова про арешт коштів боржника; 07.02.2020 року - Постанова про арешт коштів боржника; 04.02.2022 року - Постанова про арешт коштів боржника (а.с.41-46).
Зміст правовідносин що виникли між сторонами.
Правовідносини між сторонами виникли з приводу незгоди позивача з нарахованим розміром заборгованості по аліментах, та бездіяльністю державного виконавця щодо невчинення всіх дій з примусового виконання рішення суду.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Щодо вимоги про припинення стягнення аліментів та строку припинення стягнення аліментів.
До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Конституції України, Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III (далі Закон № 2402-III) та Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Так, утримання дітей до досягнення ними повноліття є обов'язком батьків (стаття 51 Конституції України).
Положеннями ст. 180 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.
Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч.1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
Відповідно до ч.4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов'язок щодо сплати цих платежів.
Відповідно до положень статті 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Сімейне законодавство України не містить підстав для припинення стягнення аліментів, за рішенням суду, яке набрало законної сили, однак за аналогією права для врегулювання такого роду правовідносин можуть бути застосовані норми частини четвертої статті 273 ЦПК України.
Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч.2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.
У підпункті 1 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" судам роз'яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ч.1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267 - 271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Як встановлено судом, на підставі зачного рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від29.04.2010 року у справі №2-509 ухвалено стягувати з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_5 , аліменти в твердій грошовій сумі по 300 грн. щомісячно на утримання ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_6 та по 300 грн. щомісячно на утримання ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_5 , до досягнення ними повноліття.
В позовній заяві представник позивача ОСОБА_23 , просив припинити стягнення аліментів з позивача ОСОБА_1 щодо утримання сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 16.06.2022 року, а щодо утримання дочки ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_6 з 12.03.2024 року.
Однак, суд зазначає, що відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року стягнення та виплата аліментів в новому розмірі, а так само припинення їх стягнення, здійснюється виключно з дня набрання законної сили рішенням суду.
Отже у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити та звернути увагу представника позивача, що припинення стягнення аліментів починається з дня набрання рішенням законної сили.
В той же час, дата яку визначив представник позивача адвокат Боднарчук А.М. є фактично датою, коли діти позивача досягнули повноліття, а відтак згідно приписів ст. 180 СК України, такі фактично припиняються в силу вимог закону.
Суд констатує той факт, що станом на дату пред'явлення позову (14.10.2024 року) стягнення аліментів на неповнолітніх дітей припинилося в силу вимог закону.
В той же час, зі змісту позовної заяви, судом встановлено, що фактично позивач ОСОБА_1 не погоджується з нарахованою державним виконавцем сумою заборгованості, та покликаючись на життєві обставини, вважає, що її слід звільнити від сплати заборгованості по аліментах.
При цьому суд зауважує, що в прохальній частині позовної заяви, представник позивача ставив вимоги лише про припинення стягнення аліментів з позивача з часу досягнення дітьми повноліття. Хоча такий обов'язок припиняється в силу вимог закону.
Жодної вимоги про звільнення від сплати заборгованості позивач не вказувала, хоча в змісті позовної заяви покликалась на ч.1 ст.192 СК України та ст. 273 ЦПК України саме щодо звільнення від сплати аліментів.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Судом враховано, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом припинення стягнення з нього аліментів на користь відповідача не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача.
Тоді як обрання стороною неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові адже суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який позивач не просить застосувати. Спосіб захисту, який може застосувати суд, вирішуючи спір, завжди обирає позивач.
Виходячи з принципу диспозитивності, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13 ЦПК України).
За наведених обставин суд позбавлений можливості самостійно змінити вимоги позивача та не знаходить підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, визначений позивачем, оскільки припинення стягнення аліментів не обов'язково має бути пов'язане із звільненням від такого стягнення повністю.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Щодо вимоги позивача про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
За змістом частини 1 і 2 статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема, видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, за змістом статті 432 ЦПК України не є вичерпним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року в справі № 2-4671/11, які апеляційний суд враховує на підставі частини 4 статті 263 ЦПК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справа № 487/4219/20 (провадження № 61-18539св20) зазначено, що у частинах першій, третій та восьмій статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" закріплено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. У статті 195 СК України встановлено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу). Згідно із частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 2-751/2007 (провадження № 61-15422св20) зазначено, що: "оскільки заявник звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачений розділом VII ЦПК України. До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц, провадження № 14-192цс18; від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, провадження № 14-496цс19.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18, провадження № 61-18142св19. Тобто, у вказаній категорії справ стягувач аліментів вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред'являти позов на загальних підставах". У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року в справі № 125/2525/18 (провадження № 61-13525св20) зроблено висновок, що "спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи.
У п.26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що розмір заборгованості за виконавчим документом про стягнення аліментів державний виконавець повинен визначати, керуючись вимогами статті 74 Закону про виконавче провадження, відповідними нормами сімейного законодавства, а також постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 (з наступними змінами) "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб". При цьому він не може вирішувати питання про повне або часткове звільнення від сплати заборгованості.
Залежно від предмета та суті вимог така заява може розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, або у позовному провадженні.
Таким чином, позивач, як боржник, вправі звернутись до суду зі скаргою щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів у порядку виконання судового рішення. Проте наявність такого права не позбавляє його можливості подати до суду позов до стягувача про визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів у порядку позовного провадження.
Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Відповідно до вимог статті 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
За змістом наведених норм цивільного процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.
Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Таким чином, пред'явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб'єктного складу його учасників.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов'язки, а також встановлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов'язки цих третіх осіб.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі в цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Як встановлено судом, позов поданий позивачем ОСОБА_1 у порядку позовного провадження та її вимоги спрямовані до порушення її прав саме зі сторони Косівського відділу ДВС у Косівському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, який при визначенні розміру заборгованості по аліментах, та при примусовому виконанні заочного рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29.04.2010 року у справі №2-509, не здійснив своєчасно всіх дій щодо виконання рішення суду.
При цьому в якості відповідача, позивачем зазначено лише стягувача ОСОБА_5 . В той же час Косівський відділ ДВС у Косівському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції позивач зазначив як третю особу без самостійних вимог предмета спору, хоча саме на думку позивача Косівським ВДВС порушено права позивача щодо визначення розміру заборгованості по аліментах, механізму обчислення виплат, та зміни розміру аліментів без звернення до суду.
Розгляд справи за позовом ОСОБА_1 було ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження. Однак ні під час підготовчого засідання, ні за весь час перебування справи в провадженні суду, ні позивач, ні її представник не заявляли клопотання про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення в вповному обсязі.
Розподіл судових витрат між сторонами.
У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України у зв'язку із відмовою у позові понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 5-8, 10,11, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 259, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Косівський відділ Державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, управління соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації про припинення стягнення аліментів, та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте Косівським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до Косівського районного суду Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Позивач може оскаржити рішення суду безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 29 вересня 2025 року.
Суддя Ю. С. Кіцула