29 вересня 2025 року справа № 580/8035/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю “СБМ-3» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
встановив:
Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - ЧОВ ФСЗОІ, позивач) подало позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “СБМ-3» (далі - ТОВ “СБМ-3», відповідач) в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 42425,64 грн адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2024 році та 1845,27 грн пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій на рахунок позивача за наступними реквізитами: р/р UA808999980313181230000023759, одержувач платежу: ГУК у Черк.обл./тг м. Черкаси/50070000 код ЄДРПОУ 37930566, МФО 899998.
В обґрунтування позовних вимог представниця позивача зазначила, що відповідач не сплатив вказану у розрахунку суму адміністративно-господарського штрафу за незайняті робочі місця особами з інвалідністю, що є підставою для його стягнення разом з пенею в судовому порядку.
Ухвалою від 29 липня 2025 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
22.08.2025 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши зокрема, що до 03 квітня 2024 року у відповідача була працевлаштована особа з інвалідністю, яка із вказаної дати звільнилась. Відповідач 16.05.2024 подав звіт № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу» з відміткою про необхідність працевлаштування осіб з інвалідністю - 1. Тобто, відповідач в повній мірі виконав обов'язок щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю та власне самостійно працевлаштував таку особу. Крім того вказав, що факт дотримання чи недотримання відповідачем визначених нормативів у порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством, не встановлено, що свідчить про недотримання позивачем частини восьмої статті 19 Закону № 875-ХІІ та пунктів 2, 9, 16, 17 Порядку проведення перевірки.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 42425,64 грн та 1845,27 грн пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до абз. 2 ст. 19 Конституції України державні органи, органи місцевого самоврядування та їх службові і посадові особи зобов'язані діяти виключно в межах та спосіб, визначені законом.
Положення про Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 № 129, передбачає, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ).
Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено ч. ч. 1-3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
У відповідності до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Суд звертає увагу, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, не несуть відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо вони розробили необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створили робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформували відповідні установи, але фактично не працевлаштували особу з інвалідністю з причин незалежних від них: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування, наявність протипоказань за станом здоров'я особи для роботи на відповідній посаді.
Наведене вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.04.2020 у справі № 824/643/18-а та від 21.05.2020 у справі № 520/3919/19.
Слід також зазначити, що в силу вимог п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI “Про зайнятість населення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).
Наказом Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року № 827-22 затверджений Порядок подання форми звітності № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Порядок № 827-22 у редакції, чинній станом на 2024 рік).
Згідно з пунктами 1.4, 1.5 Порядку № 827-22 форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами-підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).
Відповідно до п.п. 1.7, 1.8 Порядку № 827-22 актуальність зазначеної(их) у поданій формі № 3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв'язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця.
Роботодавець може самостійно повідомити центр зайнятості про закриття вакансії(й) шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним або фіксованим зв'язком, надсилання повідомлення електронною поштою, а також під час особистої зустрічі з фахівцем центру зайнятості.
Отже, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067-VI та Наказом № 827-22; у разі невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Аналіз порядку № 827-22 вказує на те, що подання форми № 3-ПН пов'язується виключно із відкриттям у роботодавця вакансії, актуальність якої уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць а також перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця. Про закриття вакансії роботодавець може самостійно повідомити центр зайнятості.
Під час дослідження обставини дотримання відповідачем вимог законодавства щодо створення належної кількості робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та відповідного звітування, суд зазначає таке.
Суд встановив, що з 01.01.2024 до 03.04.2024 відповідач працевлаштував особу з інвалідністю, що підтверджується наказом № 5-к від 11.10.2021, № 5-К-0000000005 від 03.04.2024 та довідкою до Акту огляду МСЕУ серії 10 ААА № 243546.
Суд врахував, що листом від 22.04.2025 № 14.3-14/181 Звенигородська філія Черкаського обласного центру зайнятості повідомила Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про те, що 14 січня 2024 року ТОВ “СБМ-3» (ЄДРПОУ 44503958) подало звіт № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу» з відміткою про необхідність працевлаштування осіб з інвалідністю. Актуальність вакансії перевіряється та підтверджується роботодавцем під час робочих зустрічей та в телефонному режимі. Фактичних відмов роботодавця у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не було.
Встановлені обставини вказують, що у 2024 році відповідач створив одне робоче місце для особи з інвалідністю, що відповідає законодавчо встановленому нормативу та протягом І кварталу 2024 року працевлаштував особу з інвалідністю. У подальшому, інформував центр зайнятості про актуальність вакансії, але фактично не працевлаштував особу з інвалідністю протягом іншої частини періоду 2024 року з причин незалежних від нього.
З урахуванням зазначеного суд вважає відсутнім зміст порушення, за яке відповідачу нараховано адміністративно-господарські санкції та пеню, та як наслідок відсутність підстав для їх стягнення.
Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (18002, Черкаська обл., Черкаський р-н, м. Черкаси, вул. Благовісна, 269/105, код ЄДРПОУ 21368023);
2) відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “СБМ-3» (20202, Черкаська обл., Звенигородський р-н, м. Звенигородка, вул. Григорія Сковороди, 2, код ЄДРПОУ 44503958).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 29.09.2025.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК