26 вересня 2025 року справа № 580/925/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Орленко В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
28.01.2025 позивач звернувся з позовною заявою до Черкаського окружного адміністративного суду, в якій просить просить (в редакції від 20.02.2025) :
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова забена НОМЕР_1 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого заком України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом ого 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожитковий мінімуму для працездатних осіб, встановленого закувом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 12.05.2023 з врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 та щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 45 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 та 15 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, грошової компенсації за невикористані 140 календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2024 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 27 років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 12.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 45 календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та 15 календарних дні щорічної основної відпустки за 2023 рік, грошової компенсації за невикористані 140 календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015-2024 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 31 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо застосування червня 2015 року, як місяця, за якими починається обчислення індексу споживчих цін (базовий місяць) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 28.02.2018;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003№1078 з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 03.02.2025 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків. 20.02.2025 ппреддствник позивача надала до суду позовну заяву в новій редакції. Крім того надала заяву, де просить заяву про усунення недоліків від 17.02.2025 клопотання про роз'єднання позовних вимог від 17.02.2025 залишено без розгляду.
Ухвалою суду відкрите провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що внаслідок протиправного обчислення відповідачем посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивачу у 2020-2023 роках з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2018 рік станом на 01.01.2018, а не Законом України на відповідний бюджетний рік, що призвело в цілому до помилкового розрахунку та виплати грошового забезпечення - щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення. Крім того зазначає, щодо не нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за спірний період.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб щодо визначення суми грошового забезпечення позивачу, визначений Законом України "Про державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 №2246-VIII на 01.01.2018, він діяв правомірно. Крім того у відзиві зазначає, що січень 2008 не є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 та зазначає про відсутність підстав для нарахуування позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 31.12.2022.
Відповідач, серед іншого посилається на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3757/20-а та на той факт, що чинна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - постанова № 704) передбачає саме суму 1762 гривні, у зв'язку з тим, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає, що відповідно до пункту 122 розділу VI «Перехідні положення» Положення №1845/0/15-21 до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.
Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу VII Формування і оформлення судових справ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485) у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).
Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість розгляду справи у змішаній формі (паперовій та електронній) та прийняття рішення про такий розгляд суддею, у провадженні якого перебуває судова справа.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.
Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановив, що ОСОБА_1 (позивач) проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 779-ОС-ос від 13.08.2024, ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення, звільнено з військової служби у відставку за станом здоров'я. Остаточна дата закінчення проходження військової служби - 14 серпня 2024 року.
При звільнені зі служби позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 27 (двадцять сім) копійок, повних календарних років служби в сумі 584023 грн (п'ятсот вісімдесят чотири тисячі двадцять три ) 50 коп. Компенсацію за неотримане речове майно в сумі 71732 (сімдесят одна тисяча сімсот тридцять дві) грн 30 коп, утримати за недоношене речове майно 695 (шістсот дев'яносто п'ять) гривень.
Відповідно до частини 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 45 календарних днів у розмірі 64891 (шістдесят чотири тисячі вісімсот девєяносто одна) грн 50 коп, за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік за 15 календарних днів у розмірі 21630 (двадцять одна тисяча шістсот тридцять) гривень 50 копійок та за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік за 35 календарних днів у розмірі 50471 (п'ятдесят тисяч чотириста сімдесят одна) гривня 17 копійок.
Грошова компенсація за невикористані в 2015 - 2024 роках 140 календарних днів додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у сумі 201884 (двісті одна тисяча вісімсот вісімдесят чотири) грн 67 коп.
29.11.2024 представником позивача направлено запит про надання розрахунку індексації грошового забезпечення (виплаченої/невиплаченої) ОСОБА_1 за період проходження ним служби по день звільнення 14.08.2024, щодо застосування базового місяця при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за вказаний період, що виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 протягом 2020 -2023 років, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за 2022 -2023 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідач надав відповідь від 30.12.2024 за вих.№ 09/14628-24 від 18.12.2024, де зазначив, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 2020 року по 2023 рік виплачено згідно постанови КМУ від 30 серпня 2024 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Додатком до листа надав розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з липня 2015 року по серпень 2024 року.
У позовній заяві позивач стверджує, що відповідач протиправно не здійснив перерахунок грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 по 12.05.2023, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2020-2023 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 27 років, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року. Також відповідачем не вірно було застосовано місяць для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) при нарахуванні йому індексації грошового забезпечення на відповідний тарифний коефіцієнт, тому звернувся до суду з даним позовом.
Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких мотивів.
Положеннями статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Відтак, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Правовий висновок щодо застосування норм пункт 4 постанови № 704 у редакції змін згідно із пунктом 6 постанови № 103, який є релевантним до спірних правових відносин, зроблено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 (справа № 440/6017/21).
У вказаній постанові Суд касаційної інстанції сформував таку правову позицію:... зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-XII.
Однак Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили".
При цьому колегія суддів Верховного Суду зазначила, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року (що узгоджувалося із нормою пункт 4 постанови № 704 у редакції змін згідно із пунктом 6 постанови № 103).
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 294-IX) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять (як і не містить таких застережень Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік").
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд дійшов висновку, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік (2020, 2021), у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням (та похідних від них розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік згідно Законів України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік).
Відповідач не заперечує, що в спірний період продовжував нараховувати позивачу грошове забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року 2102 грн.
Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року 2270 грн.
Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року 2481 грн.
Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року 2684 грн.
Отже, щороку протягом спірного періоду прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.
Застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року (як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані), який є нижчим від вказаних прожиткових мінімумів, не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення.
Щодо грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки.
Відповідно до п. 1 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей військовослужбовцям", крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з п. 8 ст. 101 вказаного Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством (п. 1 ст. 4 Закону).
Абзацом 3 п. 14 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім того, відповідно до п. 3 розд. XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної та додаткової відпустки.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки позивачу за спірний період виплачена шляхом обчислення грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року, який є нижчим від прожиткового мінімуму, що був встановлений на відповідні роки (2020-2023). Тобто, відповідачем не було застосовано пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, яка діяла з 29.01.2023 року.
Враховуючи наведене суд доходить переконання, що дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за весь спірний період, а також грошової компенсації за невикористані дні додаткової та щорічної оплачуваної відпустк, розрахованих виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, є протиправними.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до ч.1 п.10 постанови Кабінету Міністрів України Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей від 17 липня 1992 р. №393 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служб.
Відповідно до п.5 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою; які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв'язку зі скороченням штатних посад) - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою на день звільнення з військової служби з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення; яких відсторонено від посад відповідно до Кримінального процесуального кодексу України або яких відсторонено від виконання службових повноважень у зв'язку зі складанням щодо них протоколу про адміністративне корупційне правопорушення,- щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород), на які мали право військовослужбовці за останньою займаною посадою на день відсторонення від посад (відсторонення від виконання службових повноважень) з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення.
З огляду на викладене, враховуючи позицію Верховного Суду в постанові від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а, у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21, у постанові від 13 грудня 2022 року по справі №240/12647/21, у постанові від 06.02.2023 по справі №160/2775/22 та у постанові від 04.04.2023 року по справі № 120/5264/22, одноразова грошова допомога при звільненні має обчислюватися з розміру місячного грошового забезпечення з врахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислюються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, розрахунок допомоги при звільненні при виключені зі списків особового складу здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, які військовослужбовець отримував за останньою займаною посадою.
Що стосується позовних вимог в частині грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2024 роки, суд зазначає наступне.
Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.
З аналізу даних правових норм слідує, що право військовослужбовця на отримання ним компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ, виникає з моменту його звільнення з військової служби.
Таким чином, враховуючи, що позивач був звільнений з військової служби, він набув право на отримання вказаної компенсації, яка має розраховуватися виходячи з грошового забезпечення, яке він отримував на день звільнення.
З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Щодо нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 28.02.2018 із врахуванням базового місяця січень 2008 та індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, суд зазначає таке.
Виходячи з відомостей, які були додані до матеріалів справи, а саме довідки щодо нарахованої та виплаченої індексації за період з 01.07.2015-14.08.2024, було з'ясовано, що відповідач при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення:
- у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 не враховував січень 2008 року як місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць);
- у період з 01.03.2018 по 31.12.2022, в порушення вимог абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, не нараховував та виплатив індексацію-різницю грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон №1282-XII) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №1282-XII індексація доходів громадян повинна проводитися за місцем їх одержання. Так як виплату заробітної плати (грошового забезпечення) здійснюють роботодавці, то і нараховувати індексацію за цим видом доходу також повинні усі без виключення роботодавці.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19 виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ (в редакції, яка діє з 01 січня 2015 року, а щодо відсоткового значення порогу індексації - з 01 січня 2016 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсоток (з 01 січня 2016 року - 103 відсотка, що передбачено Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Щодо визначення базового місяця для індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 (в редакції до 01 грудня 2015 року) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
ндексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06 лютого 2003 року №491-IV.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
За змістом абзацу 2 пункту 1-1 Порядку №1078 (в редакції до 01 грудня 2015 року) індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Пунктом 2 Порядку №1078 цієї редакції встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
За змістом абзацу 1 пункту 5 Порядку №1078 (в редакції до 01 грудня 2015 року) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Отже, Порядок №1078 (в редакції до 01 грудня 2015 року) містив поняття «базовий місяць».
При цьому, базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.
Приписами абзацу 3 пункт 10-1 Порядку №1078 (редакція до 01 грудня 2015 року) передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
При цьому, пункт 10-2 Порядку №1078 (у зазначеній редакції) передбачав, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Отже, до 01 грудня 2015 року новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2024 року у справі №380/2263/22.
Суд зазначає, що відповідно до Порядку № 1078 в редакції, що діяла до грудня 2015 року, базовим вважався місяць підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій або зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів. Таким чином, базовий місяць для обрахунку індексації не був прив'язаний до події зростання виключно тарифних окладів працівника.
З огляду на наведене, твердження позивача щодо визначення січня 2008 базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2015 року по 30 листопада 2015 року суд оцінює критично, а тому дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог за цей період належеть відмовити.
Щодо застосування базового місяця січень 2008 року за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року.
Постановою №1013 були внесені зміни до Порядку №1078.
З 01 грудня 2015 року редакція пункту 5 Порядку №1078 передбачає, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Внаслідок цих змін Порядок №1078 (у редакції з 01 грудня 2015 року) не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати.
Для проведення індексації з 01 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.
Системне тлумачення пункту 5 Порядку №1078 (у редакції з 01 грудня 2015 року) свідчить про те, що місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, з 01 грудня 2015 року для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за займаною посадою.
Вказана правова позиція відповідає висновку, який викладено в постановах Верховного Суду від 15 квітня 2024 року у справі №№380/2263/22 та від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, на яку посилається відповідач в касаційній скарзі, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження у цій справі.
За таких обставин, порівняльний аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення: до 01 грудня 2015 року був місяць прийняття працівника на роботу та місяць збільшення заробітної плати, а після 01 грудня 2015 року - місяць збільшення тарифної ставки (окладу).
Станом на грудень 2015 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №1294), яка була чинною з 01 січня 2008 року по 01 березня 2018 року, тобто до набрання чинності Постановою №704, якою затверджено, зокрема, нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
При цьому, від січня 2008 року посадові оклади військовослужбовців не змінювалися до березня 2018 року, зазначене відбулося на підставі Постанови №704, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині щодо нарахування та виплати індексації з урахуванням січня 2008 року у якості базового місяця (місяця підвищення доходу) за період за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року належать до задоволення.
Стосовно позовної вимоги про нарахування та виплату у повному розмірі індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, то суд зазначає таке.
Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлені нові схеми тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, такі й дотепер не змінювалися.
Судом також встановлено, що індексація грошового забезпечення за період з березня 2018 року по листопад 2018 року позивачу не нараховувалась.
Згідно із абзацом другим пункту п'ятого Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Водночас, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по жовтень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%. При цьому, індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, а тому право на проведення індексації грошових доходів у позивача з урахуванням базового місяця березень 2018 року виникло лише в грудні 2018 року.
З огляду на наведене, відповідач не мав передбачених Законом № 1282-XII підстав для проведення індексації грошового забезпечення позивача за період з березня 2018 року по листопад 2018 року включно.
Разом з тим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку № 1078.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 в редакціях, які застосовувались з 15.03.2018, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу ) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково вказує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Відтак, проаналізувавши вищезазначені норми, суд вважає, що нарахування й виплата суми індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковою для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
У зв'язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі.
Аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21, які суд враховує при вирішенні цієї справи відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Натомість, відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу індексації за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 не врахував положення абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 і не навів належних розрахунків та, як наслідок, не підтвердив правомірності дій щодо правильного обрахунку індексації грошового забезпечення позивача за вказаний період з урахуванням означених абзаців пункту 5 Порядку № 1078.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 та від 15.06.2023 у справі № 120/6277/22.
Отже, аналізуючи наведене, суд дійшов висновку, що неврахування відповідачем вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу в період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 є протиправним, а тому для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача належить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Суд зазначає, що непроведення та невиплата індексації грошового забезпечення у відповідних розмірах є протиправним обмеженням конституційних прав позивача та порушенням вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку №1078.
Водночас, суд зазначає, що повноваження відповідача стосовно визначення базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки, у даному випадку є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може. У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Відтак, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Зазначені висновки Суд виклав у постановах від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи частково не довів правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах. Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, знайшли часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не застосування з 29.01.2020 по 12.05.2023, при обчисленні грошового забезпечення ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2024 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 27 календарних років служби, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2022-2023 роки, грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2024 роки, одноразову грошову допомогу при звільненні за 27 календарних років служби, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, із застосуванням базового місяця січень 2008 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, із застосуванням базового місяця січень 2008 року, з урахуванням раніше проведених виплат індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Судові витрати не розподіляються.
Рішеня набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».
Копію рішення направити сторонам справи.
Рішення складене та підписане 26.09.2025.
Суддя Валентина ОРЛЕНКО