26 вересня 2025 року справа № 580/6211/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Орленко В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
02.06.2025 позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлено протоколом №15 від 8 травня 2025 року, в частині відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з тим, що останній має утриманні трьох неповнолітніх дітей та зобов'язати Комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації прийняти рішення про надання відстрочки від призову під відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з тим, що останній має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, з урахуванням періоду військового стану, який буде діяти на момент повторного розгляду заяви;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі другого відділу оформити та видати довідку про надання відстрочки від призову під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі п.3. ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку з тим, що останній має на утриманні трьох неповнолітніх дітей.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 06.05.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, як особі, на утриманні якої перебуває троє неповнолітніх дітей, проте відповідачем прийняте рішення про відмову у наданні відстрочки, яке оформлене протоколом від 08.05.2025 №15 у звязку з не наданням письмового договору, про те з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні.
Позивач з вказаним рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Ухвалою суду відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 надав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив, що що відповідний ТЦК та СП не наділений повноваженнями щодо прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а лише оформляє документи щодо відстрочки від призову під час мобілізації лише після і на підставі прийнятого Комісією відповідного рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши доводи позивача на підтримку заявлених вимог, суд встановив таке.
Згідно з довідкою від 11.07.2024 №7108-7002070654 позивач взятий на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до військово-облікового документу №110720248857448900019 позивач 11.07.2024 взятий на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 . Також ВЛК позивач визнаний придатним до військової служби, довідка №85/25.
Позивач має трьох неповнолітніх дітей, що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження. Згідно з цими документами:
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є донькою від першого шлюбу ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_3 (мати) (серія НОМЕР_1 );
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є донькою ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_5 (мати) (серія НОМЕР_2 );
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є донькою ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_7 (мати) (серія НОМЕР_3 );
Згідно витягу з Державног реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо піжтвердження дошлюбного прізвища, рішенням Нижньосірогозького районного суду Херсонської області, справа №659/112/14-ц від 20.03.2014 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір про сплату аліментів на дитину від 28.04.2025, яким встановлено порядок утримання (сплати аліментів) щодо малолітньої доньки ОСОБА_2 .
Відповідно до інформації відділу примусового виконання рішень управлніння забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області від 14.04.2025 №9660 надана на заяву ОСОБА_1 : громадянина ОСОБА_1 у відділі не перебуває відкритих або закритих будь-яких виконавчих проваджень, тому видатки довідку про заборгованість по аліментам не можливо.
ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 03.04.2025 позивачу видана довідка про надання відстрочки відпризову по мобілізації на особливий період на підставі п.3 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну пеідготовку та мобілізацію", виховує та утримує 3 дітей віком до 18 років, на строк до 11.08.2024, враховуючи рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 у справі №580/7454/24.
06.05.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, як особі, на утриманні якої перебуває троє неповнолітніх дітей.
20.05.2025 представником позивача на адвокатський запит отримано відповідь №1365, де повідомлено, що за результатом розгляду заяви комісією ухвалено рішення про відмову у наданні відстрочки, яке оформлено протоколом від 08.05.2025 №15. Відмова мотивована тим, що не надано заявником письмового договору про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків їх вихованні. Додатком до листа додано витяг з протоколу від 08.05.2025 №15.
Позивач з вказаним рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Оцінюючи спірні правовідносини та встановлені обставини справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно із приписами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Частинами першою, другою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, що неодноразово продовжувався.
Строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України і діє, зокрема, на момент розгляду цієї справи.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі Закон № 3543-XII).
Водночас підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені статтею 23 Законом № 3543-XII.
Так, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
За змістом положень ч.ч. 7, 8 ст. 23 Закону № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з абз. 9 п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки регламентовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі Порядок № 560 у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. п. 56, 57 вказаного Порядку відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Так, Додаток 5 цього Порядку визначає, що документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Відповідно до п. 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7.
Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для відмови у наданні позивачу відстрочки як батьку трьох малолітніх дітей стала відсутність, на думку відповідача, письмового договору між батьками про те з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні.
В контексті наведеного суд враховує, що Додаток 5 до Постанови № 560 передбачає альтернативний перелік документів в цілях перевірки наявності підстав для оформлення відстрочки за пунктом 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, однак визначальним є підтвердження наданими документами факту перебування на утриманні військовозобов'язаного трьох і більше дітей віком до 18 років.
Як видно з матеріалів справи, до своєї заяви про надання відстрочки позивач додав: копію паспорта ОСОБА_1 ; копію РНОКПП ОСОБА_1 ; копію військово-облікового документа Пашка Едуарда №110720248857448900019 від 12.07.2024 року; військово-обліколий документ ОСОБА_1 з додатку Резерв +; копію Витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного №00050738696 від 18.04.2025 року (містить інформацію про укладе розірвання шлюбу з ОСОБА_8 ); копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 серія НОМЕР_4 від 24.04.2012 року; копію договору про сплату аліментів на дитину, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 від 04.07.2024; довідку АТ КБ «Приватбанк» від 17.04.2025 року з додатком №1 на підтвердження здійснення платежів зі сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 з ОСОБА_10 серія НОМЕР_5 від 04.08.2018 року; копію паспорта ОСОБА_7 ; копію РНОКПП ОСОБА_7 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 серія НОМЕР_1 від 30.11.2016 року; копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 серія НОМЕР_3 від 24.10.2018 року; нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_7 про спільне проживання з дітьми та батьком дітей ОСОБА_1 , утриманням та вихованням останнім спільїшх двох дітей, від 10.04.2025 року; інформацію з відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Північного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) №9660 від 14.04.2025 року про відсутність виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 ; копію рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 року у справі №580/7454/24; копію довідки ІНФОРМАЦІЯ_8 №601 від 03.04.2025 про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на мобілізацію на особливий період па підставі п.3 ч. 1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В силу приписів ч. 2 ст. 51 Конституції України та ч. 1 ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Частинами першою, другою статті 181 Сімейного кодексу України визначено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Водночас частиною п'ятою статті 183 Сімейного кодексу України унормовано, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Позивач зазначає, що виконує свій обов'язок щодо утримання дітей відповідно до вимог законодавства.
Станом на 14.04.2025 у позивача відсутня заборгованість зі сплати аліментів, що підтверджується інформацією, наданою органом державної виконавчої служби. Це означає, що позивач належно виконує покладений на нього обов'язок щодо фінансового забезпечення доньки.
Окрім цього, позивач також забезпечує належне утримання двох інших своїх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , які постійно проживають разом із ним та їхньою матір'ю ОСОБА_7 , це підтверджується відповідною заявою ОСОБА_7 від 29.04.2025, а також свідоцтвами про народження, що засвідчують його батьківство.
Відтак суд приходить до висновку, що сукупність наданих позивачем документів відповідає вимогам до переліку документів, які згідно з Додатком 5 до Порядку № 560 є необхідними та достатніми для підтвердження права на відстрочку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII.
З огляду на викладене позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення відповідача, оформленого протоколом № 15 від 08.05.2025, підлягають задоволенню.
Згідно з пп. 5.1. п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у ч. 3 ст. 129 цієї Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, як наголосив Конституційний Суд України в абзаці 1 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, п. 25, суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент в цілях виконання зобов'язання за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
За результатами розгляду справи, в межах предмету позову та на основі наявних у справі доказів суд доходить висновку, що відповідач неналежно розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняв передчасне і протиправне рішення, яким відмовив позивачу у реалізації такого права.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивачки, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, у зв'язку із скасуванням оскаржуваного рішення, процедура розгляду питання про надання позивачу відстрочки вважається незакінченою і відповідач, реалізуючи свої повноваження на підставі законодавства, повинен повторно розглянути заяву позивача та прийняти обґрунтоване рішення по суті питання з урахуванням висновків суду.
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень ст.ст. 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Крім того, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до переконання, що адміністративний позов слід задовольнити частково, обравши належний спосіб захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах, з урахуванням встановлених у справі обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн стягуються на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Водночас суд вважає, що позивач має право на відшкодування всієї суми судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, тоді як прийняття судом рішення про часткове задоволення позову пов'язується виключно зі способом захисту порушених прав позивача.
Крім того, у даному випадку розмір компенсації судових витрат необхідно визначати виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог немайнового характеру. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 620/1116/20.
Керуючись ст.ст. 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №15 від 08.05.2025 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Зобов'язати комісію з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з урахуванням правової оцінки, наданої судом за результатами розгляду цієї справи.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».
Копію рішення направити сторонам справи.
Рішення складене та підписане 26.09.2025.
Суддя Валентина ОРЛЕНКО