Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
29 вересня 2025 р. № 520/4772/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПАРТНЕР ПЛЮС" (61098, м. Харків, вул. Барикадна, 53, код ЄДРПОУ 41185028) до Львівської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (79000, м. Львів, вул. Т.Костюшка, буд. 1, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100009/1 від 13.01.2025;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2025/000080 від 13.01.2025.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.
Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що митним декларантом ТОВ «ДМ-АДВАНС» для митного оформлення було подано митну декларацію № 25UA209230002339U0 від 13.01.2025 з метою ввезення Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна Компанія «Партнер Плюс» в Україну молочних продуктів. Вартість товару була визначена за ціною договору (контракту) № UM/23/001600 від 21.12.2023) у розмірі 97 287,33 Євро (4 309 178,66 грн.)
Разом із митною декларацією декларантом надано документи для підтвердження митної вартості товару, а саме: Пакувальний лист (Packing list) № PL/000437228/25/0011 від 09.01.2025; Рахунок- проформу (Proforma invoice) № UA-01/2025 від 07.01.2025; Рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice) № PL/000437228/25/0011 від 09.01.2025; Автотранспортну накладну (Road consignment note) № 703109 від 09.01.2025; Міжнародний ветеринарний сертифікат (Veterinary certificate) 2002/00010/25/04/UA від 09.01.2025; Сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 (Movement Certificate EUR.1) № PL/MF/AU 0206840 від 09.01.2025; Платіжне доручення № 93 від 08.01.2025; Рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг на оплату № 1 від 09.01.2025; Довідку про транспортні витрати № 1 від 09.01.2025; Прейскурант (прайс-лист) виробника товару № б/н від 07.01.2025; Зовнішньоекономічний договір (контракт) № UM/23/001600 від 21.12.2023; Додаткову угоду № 1 від 15.08.2024 до контракту № UM/23/001600 від 21.12.2023 Специфікацію № UA-01/2025 від 07.01.2025; Специфікацію № UA-01/2025 від 09.01.2025; Договір про надання послуг митного брокера № Б-0701/20 від 01.07.2020; Договір-заявку на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 07/01/25 від 07.01.2025; Заяву декларанта або уповноваженої ним особи, у вигляді внесення коду до митної декларації, про те, що товари не є генетично модифікованим організмом або продукцією, виробленою із застосуванням генетично-модифікованих організмів б/н від 13.01.2025; Інформацію про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації (в якості відомостей про документ зазначається ідентифікатор справи, згенерований інформаційною системою та переданий декларанту в автоматичному режимі) № 12358710 від 13.01.2025; Заяву декларанта або уповноваженої ним особи, в вигляді внесення коду до митної декларації, про те, що товари, які декларуються не належать до товарів, що підлягають державному експортному контролю б/н від 13.01.2025; Копію митної декларація країни відправлення № 25PL31101000081SB4 від 09.01.2025.
Відповідачем після отримання документів було розпочато процедуру консультацій із Декларантом шляхом формування електронного повідомлення № df2bc58e-2538-4072-8cbc-4845658813bc від 13.01.2025, в якому відповідач просив надати додаткові документи, а саме: 1) рахунку-фактури (інвойсу) або рахунку-проформи (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 2) якщо рахунок сплачено, - банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару; 3) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 4) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 5) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 6) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 7) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 8) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 9) виписку з бухгалтерської документації; 10) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 11) копію митної декларації країни відправлення; 12) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; 13) за власним бажанням - додаткові наявні у Декларанта документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.
Декларантом у відповідь на вказане повідомлення направлено лист № 13/01 від 13.01.2025, у якому повідомлено, що до митного оформлення були надані всі наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів по ВМД вн.н.7586, номер наданий митницею 25UA209230002339U0, а саме: договір купівлі-продажу; інвойс та специфікації на відвантажену продукцію; рахунок проформу та специфікацію на попередню оплату товару; банківській платіжній документ з відмітками банку, що стосуються оцінюваного товару; транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товару, а саме: договір перевезення; рахунок на оплату транспортних послуг; довідку транспортних витрат; копію митної декларації країни відправлення; - прайс лист від постачальника. Також зазначено, що протягом 10 днів додаткові документи надаватися не будуть, а тому попросив відповідача визнати заявлену митну вартість та завершити митне оформлення МД № 25UA209230002339U0.
Листом № fcefe423-b859-489c-90ab-d86c3102a5af від 13.01.2025 митний орган повідомив позивача, що джерелом інформації для коригування митної вартості: товару № 2 слугувала МД № UA100330/2024/521465 від 15.11.2024 де митна вартість товару зі схожими характеристиками становить 8,02 дол. США/кг.
За результатами проведеного контролю визначення митної вартості відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100009/1 від 13.01.2025, згідно х яким відповідачем здійснено митну оцінку товару за 6 (резервним) методом визначення митної вартості. Коригування на обсяг партії й комерційні рівні не проводилось. Крім того, митним органом в обґрунтування обрання шостого (резервного) методу визначення митної вартості зазначено, що відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МК України, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. 2-4 ст. 53 МК України, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно з ст. 57 МК України; неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МК України) та методу 2б (ст. 60 МК України) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МК України) та методу 2г (ст. 63 МК України) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості.
Крім того, відповідачем прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2025/000080 від 13.01.2025.
В обґрунтування відмови митним органом зазначено про невірне заповнення граф 12, 43-45, 46, 47 МД, та необхідністю подання нової МД із врахуванням рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100009/1 від 13.01.2025.
З урахуванням коригувань, визначених у рішенні про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100009/1 від 13.01.2025, позивачем було подано скореговану МД № 25UA209230002475U0 від 13.01.2025.
Позивач не погодившись із прийнятим відповідачем рішенням про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100009/1 від 13.01.2025 та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2025/000080 від 13.01.2025, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За змістом частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до частини 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Частиною 6 статті 264 Митного кодексу України визначено, що митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 Митного кодексу України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
За змістом частини 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з частинами 1-3 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Стаття 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Згідно з положеннями статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Отже, митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, які зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта.
Ненадання витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 05.03.2019 по справі №815/143/17, від 09.04.2019 по справі №825/1575/17.
Судом встановлено, що у прийнятому митним органом рішенні як підстава для невизнання заявленої митної вартості товару наведено обставини, які, на думку відповідача, свідчать про недоліки у поданих декларантом документах.
Так, у рішенні митниці вказано, що декларантом не подано до митного оформлення Заявку на поставку товару, передбачену пунктом 3.5 зовнішньоекономічного контракту № UM/23/001600 від 21.12.2023, яка мала містити інформацію про асортимент та вартість товару. Окрім того, митний орган послався на пункт 4.1 зазначеного контракту, яким передбачено підтвердження якості товару нормами країни виробництва. Водночас декларантом не було надано документів, що підтверджують відповідність товару таким нормам, а також не подано жодних доказів на підтвердження виробника та торговельної марки. У рішенні перелічено можливі документи, які могли б підтвердити ці обставини (зокрема, копія ліцензії на виробництво, сертифікати якості, свідоцтво про присвоєння штрихового коду EAN тощо).
Крім того, відповідач зазначив на розбіжності у документах, які стосуються транспортування. Зокрема, у рахунку на перевезення № 1 від 09.01.2025 вказано маршрут м/п Рава-Руська - м. Хмельницький, тоді як у CMR № 703109 від тієї ж дати місцем розвантаження вказано м. Charkow. Така невідповідність, за твердженням митниці, унеможливлює перевірку правильності нарахування транспортних витрат, що впливає на визначення числового значення митної вартості.
Також, у спірному рішенні митний орган посилався на митну декларацію країни відправлення № 25PL31101000081SB4 від 09.01.2025, у якій статистична вартість повністю співпадає з фактурною вартістю, визначеною в інвойсі № PL/000437228/25/0011 на умовах FCA. На думку митниці, це суперечить статті 4 Регламенту Комісії ЄС № 113/2010 від 9 лютого 2010 року, згідно з якою статистична вартість повинна формуватися з урахуванням транспортних і страхових витрат до кордону країни імпорту. При цьому дана декларація не містить відміток митних органів країни відправлення, які б підтверджували факт експорту оцінюваного товару.
Разом з тим суд бере до уваги, що наведені у рішенні митного органу доводи та посилання не підтверджені належними і допустимими доказами, а відтак не можуть вважатися достатньо обґрунтованими для відмови у визнанні заявленої митної вартості.
Так, з матеріалів справи судом встановлено, що ТОВ «ТК «Партнер Плюс» уклало з іноземним контрагентом договір купівлі-продажу № UM/23/001600 від 21.12.2023, за умовами якого продавець продає, а покупець придбаває товар в асортименті, кількості та за цінами, визначеними у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору. Саме у специфікаціях відображаються асортимент і ціна товару, тоді як оплата здійснюється на підставі інвойсу-преформи та у відповідності до умов договору.
Умовами договору передбачено, що покупець надає продавцю заявку на поставку товару, яка може бути передана у будь-якій формі - усній чи електронною поштою. На підставі цієї заявки сторони узгоджують конкретні умови поставки, оформлюючи їх шляхом підписання специфікації. Таким чином, саме специфікація, а не заявка, є документом, який покладає на сторони зобов'язання щодо поставки та оплати товару.
Суд зазначає, що заявка відображає лише намір покупця придбати товар, але не визначає остаточної ціни чи асортименту, оскільки остаточні умови узгоджуються продавцем, який має власні виробничі можливості та комерційне бачення. Обов'язкові умови договору щодо вартості, асортименту та кількості товару виникають лише з моменту підписання сторонами відповідної специфікації.
Судом встановлено, що сторони підписали специфікацію № UA-01/2025 від 07.01.2025, яка містила всі істотні умови - відомості про сторони, асортимент, кількість, ціну та загальну вартість товару. Після цього продавець виставив рахунок-проформу та комерційний інвойс, які були оплачені покупцем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням. Надалі товар був відвантажений та підтверджений автотранспортною накладною. Усі ці документи були подані до митного органу разом із митною декларацією.
Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України свідчить, що обов'язок митного органу при контролі митної вартості полягає у перевірці правильності розрахунку митної вартості та достовірності документів, поданих декларантом. При цьому розбіжності, які можуть впливати на результати контролю, повинні стосуватися саме числового значення митної вартості, а не формальних аспектів, які не мають впливу на її визначення.
Оскільки позивачем подано всі необхідні документи, що підтверджують фактичний асортимент, кількість та вартість імпортованого товару, суд доходить висновку, що вимога відповідача про надання заявки на поставку не має значення для перевірки числового значення митної вартості та не може вважатися правомірною.
Щодо твердження митного органу про ненадання документів, що підтверджують якість та походження товару, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4.1 договору купівлі-продажу № UM/23/001600 від 21.12.2023, товар має відповідати нормативним документам країни походження, а також супровідним документам, що підтверджують його якість. Крім того, продавець зобов'язаний забезпечити залишок терміну придатності не менше 85% від загального на момент видачі товару. Пунктом 3.3 договору передбачено обов'язок продавця поставити разом з товаром повний комплект супровідних документів, серед яких: ветеринарний сертифікат для експорту, сертифікат EUR.1, експортна декларація, пакувальні листи, специфікації та інвойс.
З матеріалів справи вбачається, що до митного оформлення позивачем було надано виданий компетентним органом Республіки Польща ветеринарний сертифікат для експорту № 2002/00010/25/04/UA від 09.01.2025, який засвідчує відповідність молочної продукції вимогам якості та був зазначений у графі 44 митної декларації під кодом « 0853», що згідно з Класифікатором документів відповідає міжнародному ветеринарному сертифікату. Наявність зазначеного сертифіката підтверджується також у картці відмови № UA209230/2025/000080 від 13.01.2025, складеній самим митним органом. Таким чином, твердження відповідача про ненадання документів якості товару є безпідставним та спростовується матеріалами справи.
Стосовно посилань митниці на відсутність у графі 44 копій ліцензії на виробництво, нормативно-технічної документації, сертифікатів системи якості чи штрихових кодів EAN, суд виходить із того, що зазначені документи не належать до переліку обов'язкових відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України та не включені до переліку додаткових документів, визначених частиною третьою цієї статті. Водночас, відповідно до частини п'ятої статті 53 МК України, митному органу забороняється вимагати від декларанта документи, не передбачені цією статтею.
Щодо підтвердження походження товару, суд бере до уваги наданий сертифікат EUR.1 № PL/MF/AU 0206840 від 09.01.2025, у якому у графі 4 зазначено, що товар походить з Європейського Союзу. Згідно з частиною третьою статті 41 МК України та наказом Міністерства фінансів України № 139 від 02.03.2021, цей документ є належним підтвердженням країни походження товару.
Таким чином, посилання відповідача на відсутність документів щодо якості та походження товару не ґрунтуються на вимогах закону, носять формальний характер і не впливають на правильність визначення митної вартості.
Щодо доводів відповідача про неможливість перевірити правильність нарахування транспортних витрат, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що за п. 3.1 договору купівлі-продажу № UM/23/001600 від 21.12.2023 поставка могла здійснюватися на умовах FCA Білосток (Польща) або DAP Харків (Україна) із розподілом витрат відповідно до Правил Інкотермс-2010. Умови FCA Білосток підтверджуються сукупністю первинних документів: специфікаціями № UA-01/2025 від 07.01.2025 та від 09.01.2025, рахунком-проформою від 07.01.2025, комерційним інвойсом № PL/000437228/25/0011 від 09.01.2025 та копією митної декларації країни відправлення № 25PL31101000081SB4 від 09.01.2025.
Згідно з офіційними правилами тлумачення торговельних термінів (Інкотермс-2010), за умовами FCA продавець передає товар перевізнику, призначеному покупцем, у названому місці після експортного митного очищення; момент поставки та розподіл витрат залежать від того, чи є назване місце на площах продавця, чи поза ними (ст. А.4, А.6, Б.6). Отже, витрати до моменту поставки несе продавець, а після поставки - покупець, включно з витратами на доставку до кордону імпорту.
Наявними у справі доказами підтверджується, що місцем поставки визначено м. Білосток (Польща): відповідні відомості містяться у п. 3.1 договору, обох специфікаціях від 07.01.2025 та 09.01.2025, рахунку-проформі, комерційному інвойсі, автотранспортній накладній № 703109 від 09.01.2025 і митній декларації країни відправлення. Таким чином, для цілей визначення митної вартості відповідно до ч. 10 ст. 58 МК України до ціни договору підлягали включенню лише витрати на транспортування до місця ввезення на митну територію України - м/п Рава-Руська (Львівська митниця).
Посилання митного органу на неможливість перевірити транспортні витрати у зв'язку з розбіжністю у визначенні місця розвантаження суд вважає необґрунтованими. Так, із рахунку на оплату № 1 від 09.01.2025 та довідки про транспортні витрати № 1 від 09.01.2025 вбачається детальна калькуляція перевезення за двома ділянками маршруту одним і тим самим транспортним засобом ( НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ) того самого перевізника: Білосток - м/п Рава-Руська (70 000,00 грн) та м/п Рава-Руська - м. Хмельницький (20 000,00 грн), загалом 90 000,00 грн. Договір-заявка № 07/01/25 від 07.01.2025 підтверджує адресу завантаження (Biaіystok, ul. Handlowa 4), митний перехід (Рава-Руська) та погоджену ставку перевезення. Разом з тим, технічна неточність кінцевого місця розвантаження в окремому документі не впливає на визначені та документально підтверджені витрати саме до кордону України, які й підлягають включенню до митної вартості.
Суд зазначає, що надані позивачем договір-заявка на перевезення, CMR (Road consignment note) № 703109, рахунок-фактура перевізника № 1 та довідка про транспортні й складські витрати містять необхідні реквізити сторін, маршрут, транспортний засіб, ціну та структуру вартості. При цьому МК України не встановлює вичерпного переліку доказів для підтвердження розміру транспортних витрат.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом (справа № 804/16533/14, постанова від 31.05.2019).
З урахуванням викладеного суд вважає, що позивач обґрунтовано включив до митної вартості лише витрати на перевезення до місця ввезення - м/п Рава-Руська - у сумі 70 000,00 грн, що відображено у митній декларації № 25UA209230002339U0 від 13.01.2025 (зокрема, у графах 12, 22, 42, 45) та підтверджується поданими розрахунками. Доводи відповідача про неможливість перевірити правильність нарахування транспортних витрат не знайшли підтвердження належними і допустимими доказами та не спростовують документально підтверджений розрахунок позивача щодо витрат, які підлягають включенню до митної вартості за правилами ч. 10 ст. 58 МК України.
Щодо посилань митного органу на відповідність статистичної вартості у митній декларації країни відправлення фактурній вартості за комерційним інвойсом та відсутність відміток митних органів країни відправлення, суд зазначає наступне.
Приписами ст.53 Митного кодексу України визначено перелік основних документів для підтвердження митної вартості. Експортна декларація країни відправлення до цього переліку не належить і може бути витребувана лише як додатковий документ за наявності умов, прямо передбачених частиною третьою статті 53 МК України (виявлені розбіжності, ознаки підробки, відсутність відомостей, що впливають на числові значення складових митної вартості чи на ціну, фактично сплачену/таку, що підлягає сплаті).
Суд зазначає, що експортна декларація засвідчує проходження вантажем митного оформлення в країні відправлення і оформлюється відправником або митним посередником; натомість вона не встановлює і не може спростовувати числового значення заявленої митної вартості. Первинним документом, що підтверджує умови продажу та ціну товару, є комерційний інвойс, який позивач надав разом із митною декларацією - інвойс № PL/000437228/25/0011 від 09.01.2025.
Твердження відповідача про відсутність відміток митних органів країни відправлення суд вважає безпідставним. Так, подана експортна декларація № 25PL31101000081SB4 від 09.01.2025 містить ідентифікаційний штрих-код та релевантні реквізити: відправника (Spoldzielnia Obrotu Towarowego Przemyslu Mleczarskiego), одержувача (ТОВ «ТК «Партнер Плюс»), державні номери транспортного засобу ( НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ), фактурну суму (97 287,33), умови поставки (FCA PL Biaіystok), а також посилання на інвойс і міжнародний ветеринарний сертифікат. За наявності сумнівів у факті експорту митний орган мав процесуальну можливість не допустити товар на митну територію України до з'ясування обставин, чого зроблено не було.
Щодо посилань відповідача на Регламент Комісії ЄС № 113/2010, суд зазначає, що у рішенні про коригування митної вартості наведено довільне та неповне цитування статті 4 цього Регламенту, що поєднує загальне правило (параграф 1) та спеціальне коригування (параграф 4) без урахування їх системного зв'язку з параграфом 2. Норми Регламенту визначають, що статистична вартість формується на основі вартості товарів на момент/у місці перетину кордону держави-члена та, за потреби, коригується на транспортні й страхові витрати до кордону (імпорт - тип CIF; експорт - тип FOB). Отже, базою для статистичної вартості є ціна, фактично сплачена або належна до сплати (transaction value), з можливими коригуваннями залежно від базису поставки.
Як встановлено судом, поставка між сторонами здійснювалась на умовах FCA Biaіystok, Poland (Інкотермс-2010), що підтверджується договором № UM/23/001600 від 21.12.2023, специфікаціями від 07.01.2025 та 09.01.2025, рахунком-проформою від 07.01.2025 і комерційним інвойсом від 09.01.2025. За умовами FCA продавець передає товар перевізнику, призначеному покупцем, у названому місці після експортного очищення; витрати після моменту поставки несе покупець. За таких умов статистична вартість, яку декларує експортер, ґрунтується на ціні договору (інвойсній вартості) з урахуванням відповідного базису; отже, збіг фактурної та статистичної вартостей за експортною декларацією за обставин FCA сам по собі не свідчить про порушення і не спростовує правильності визначення митної вартості.
Таким чином, доводи відповідача щодо невідповідності статистичної та фактурної вартостей і відсутності відміток митних органів країни відправлення не підтверджені належними та допустимими доказами, не стосуються безпосередньо числових показників, що формують митну вартість за статтями 53- 58 МК України, і не можуть бути використані як самостійна підстава для коригування митної вартості.
Суд дійшов висновку, що врахування експортної декларації у наведеному відповідачем аспекті не є обов'язковим і правових підстав для зменшення чи неприйняття заявленої митної вартості не встановлено.
Щодо витребування відповідачем додаткових документів, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем разом із митною декларацією № 25UA209230002339U0 від 13.01.2025 було подано весь обсяг документів, передбачених частиною другою статті 53 Митного кодексу України, які підтверджують митну вартість товарів. Водночас відповідач у повідомленні від 13.01.2025 № df2bc58e-2538-4072-8cbc-4845658813bc витребував у позивача копії документів, які вже містилися у матеріалах митного оформлення, або надання яких об'єктивно не передбачалося умовами укладеного контракту та чинним законодавством України.
Суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 04.04.2018 у справі № 826/27058/15 та від 14.06.2022 у справі № 809/257/17, відповідно до якої митний орган має право вимагати від декларанта додаткові документи лише тоді, коли подані документи є явно недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не дозволяють спростувати сумніви у достовірності задекларованої митної вартості. Натомість вимога надати повний перелік документів без зазначення конкретних розбіжностей чи ознак недостовірності суперечить вимогам Митного кодексу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 815/5791/17 та від 13.08.2020 у справі № 815/3451/16, де підкреслено, що митниця, витребовуючи додаткові документи, зобов'язана зазначити конкретні обставини, які викликають сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі вже поданих документів, а також вказати, які саме документи можуть усунути ці сумніви.
З огляду на наведене, суд вважає, що відповідач, повторно витребувавши у позивача документи, які вже були надані або не підлягають наданню за законодавством, діяв не у спосіб та не у порядку, встановленому законом.
Відповідачем до суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження законних підстав для сумнівів у достовірності поданих декларантом документів та, відповідно, для застосування іншого методу визначення митної вартості.
Щодо правомірності застосування відповідачем резервного (шостого) методу визначення митної вартості товару, суд зазначає наступне.
У рішенні про коригування митної вартості Львівська митниця послалася на п. 2 ч. 6 ст. 54 МК України, обґрунтовуючи неприйняття заявленої митної вартості неподанням декларантом документів, визначених ст. 53 МК України. Водночас матеріалами справи підтверджено, що всі основні документи, передбачені ч. 2 цієї статті, були надані позивачем разом із митною декларацією № 25UA209230002339U0 від 13.01.2025. Тому висновок митного органу про відсутність документів не відповідає фактичним обставинам.
Суд зазначає, що при визначенні митної вартості відповідач формально виключив можливість застосування методів за ст. 59- 63 МК України, пославшись на відсутність інформації щодо ідентичних чи подібних товарів, а також вартісної основи для розрахунку. При цьому митницею одразу застосовано резервний метод (ст. 64 МК України), визначивши митну вартість на підставі іншої митної декларації від 15.11.2024, але без наведення будь-яких розрахунків чи пояснень щодо коригувань на обсяг партії, умови поставки, комерційні умови тощо.
Вказані дії митного органу суперечать вимогам ст. 55 МК України та п. 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості (наказ Мінфіну від 24.05.2012 № 598).
Верховний Суд у постанові від 19.02.2019 у справі № 805/2713/16-а наголосив, що інформаційна база Держмитслужби не містить усіх об'єктивних і документально підтверджених даних про імпортовані товари, тому не може бути самодостатнім джерелом для визначення митної вартості. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 804/1755/17 та від 25.05.2021 у справі № 520/10386/2020.
Крім того, суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 05.05.2022 у справі № 2040/6019/18, відповідно до якої наявність у системі управління ризиками інформації про більшу митну вартість подібного товару не є підставою для автоматичного неприйняття митної вартості, визначеної декларантом за першим методом. Торгові відносини відбуваються на принципах свободи договору, і на ціну товару можуть впливати численні чинники - виробник, торгова марка, умови постачання, сезонність, знижки тощо.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що застосування відповідачем резервного методу здійснене без належного обґрунтування та з порушенням вимог ст. 55 і 64 МК України. Посилання у рішенні лише на номер іншої митної декларації без деталізації складових вартості та коригувань не свідчить про законність та правомірність визначення митної вартості у такий спосіб.
Щодо правомірності картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2025/000080 від 13.01.2025, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 МК України відмова у митному оформленні є письмовим та вмотивованим рішенням органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення у зв'язку з невиконанням декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених Кодексом. При цьому у такому рішенні повинні бути чітко зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість здійснення митного оформлення.
Аналогічні вимоги закріплені й у пункті 8.1 та 8.2 Порядку № 631, яким передбачено, що картка відмови складається посадовою особою митного органу, яка прийняла рішення про відмову, та повинна містити не лише формальне посилання на підставу відмови, але й розгорнуте обґрунтування з поясненням того, які саме відомості є неповними чи які документи необхідні для усунення недоліків.
У даному випадку спірна картка відмови не відповідає зазначеним вимогам, оскільки вона не містить мотивованого викладу причин відмови. У ній відсутнє уточнення, які саме вартісні показники митної вартості залишилися непідтвердженими або які відомості є неповними. Як підстава відмови митним органом фактично наведено лише факт винесення рішення про коригування митної вартості № UA209000/2025/100009/1 від 13.01.2025, без будь-якої деталізації.
Суд встановив, що позивачем було подано повний пакет документів, передбачений ч. 2- 4 ст. 53 МК України, які містили всі відомості щодо числових значень складових митної вартості та ціни, що була фактично сплачена за товар. За таких умов у відповідача не було підстав для складання картки відмови.
Разом з тим, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У зв'язку з вказаним саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Обов'язок доведення обґрунтованості сумніву щодо митної вартості митним органом визначено в постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №809/278/17.
Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відзиві на позов суд не встановив вищевказаних доводів та обставин.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, оскаржуване рішення є необґрунтованим та прийнятим без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
З огляду на викладене, рішення Львівської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100009/1 від 13.01.2025 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2025/000080 від 13.01.2025, є протиправними та підлягають скасуванню.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповіді на відзив на адміністративний позов позивач заявив клопотання:
-у разі задоволення позовних вимог надати позивачу строк у 5 днів з моменту прийняття рішення для подання доказів понесених судових витрат.
Суд зазначає, що відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне надати позивачу строк - п?ять днів після ухвалення рішення для подання суду доказів про розмір витрат, які позивач сплатив у зв'язку з розглядом справи.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПАРТНЕР ПЛЮС" (61098, м. Харків, вул. Барикадна, 53, код ЄДРПОУ 41185028) до Львівської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (79000, м. Львів, вул. Т.Костюшка, буд. 1, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100009/1 від 13.01.2025.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2025/000080 від 13.01.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (79000, м. Львів, вул. Т.Костюшка, буд. 1, код ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПАРТНЕР ПЛЮС" (61098, м. Харків, вул. Барикадна, 53, код ЄДРПОУ 41185028) суму судового збору у розмірі 2 422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Надати Товариству з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПАРТНЕР ПЛЮС" строк - п?ять днів після ухвалення рішення для подання суду доказів про розмір витрат, які позивач сплатив у зв'язку з розглядом справи.
Роз?яснити позивачу, що у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку заява про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу залишається без розгляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 29 вересня 2025 року.
Суддя Н.А. Полях