Справа № 500/3807/25
29 вересня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 17 квітня 2025 року та від 06 травня 2025 року №961070123241 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 , починаючи з дня звернення із заявою про її призначення.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що є сином померлого годувальника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Білоголівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області від 04 квітня 2016 року.
Після смерті батька, який був годувальником, позивач, будучи особою з інвалідністю III групи з дитинства, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявами про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника. За принципом екстериторіальності вказану заяву передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
За результатами розгляду заяв позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві рішенням від 17 квітня 2025 року о/р961070123241 та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області рішенням від 06 травня 2025 року №961070123241 відмовлено у переході на пенсію по втраті годувальника.
Позивач вважає відмову в переході на пенсію по втраті годувальника протиправною, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 27.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 18.08.2025 залучено до участі у справі №500/3807/25 в якості співвідповідачів Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) та Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, місто Хмельницький, вулиця Чекірди Гната, будинок, 10 код ЄДРПОУ 21318350). Постановлено розгляд справи розпочати спочатку та проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження).
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідачі правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися.
Інших заяв, в тому числі по суті справи, на адресу суду не надходило.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином померлого годувальника ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 09.04.1969 серії НОМЕР_2 .
Годувальник позивача - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Білоголівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області 04 квітня 2016 року.
Позивач, будучи особою з інвалідністю III групи з дитинства, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявами про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
За результатами розгляду поданих заяв, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняло 17.04.2025 рішення про відмову у переході на інший вид пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказує, що частиною другою статті 36 Закону передбачено, зокрема, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається дітям померлого годувальника, які не досягли 18-ти років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18-ти років.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві при розгляді документів ОСОБА_1 виявлено, що в електронній пенсійній справі відсутній медичний висновок закладу охорони здоров'я, що особа мала медичне показання для визнання дитиною з інвалідністю до досягнення 18 річного віку.
Враховуючи зазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві 17.04.2025 прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у переході на інший вид пенсії (пенсії в разі втрати годувальника) відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю документів, що підтверджують факт встановлення інвалідності з дитинства до досягнення 18 років.
У подальшому за результатом розгляду заяви від 29.05.2025 прийнято рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яким відмовлено у переході на пенсію по втраті годувальника у зв'язку із відсутністю повного пакету документів.
Повідомляє, що до заяви про перерахунок пенсії ОСОБА_1 , не надав висновок лікарсько-консультаційної комісії про настання інвалідності до досягнення особою 18-річного віку (висновок про час настання інвалідності), тому підстав для переведення на пенсію по втраті годувальника немає.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходить із наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються, зокрема, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
За приписами частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
За приписами частини 2 статті 36 Закону № 1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону №1058-IV, до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Отже, з огляду на системний аналіз наведених норм, юридичне значення для призначення пенсії у разі втрати годувальника має встановлення факту перебування особи на утриманні.
При цьому, відповідно до частини першої та другої статті 38 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно. Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.
Пунктом 3 частини першої статті 45 Закону №1058-IV також передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Постановою Правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок №22-1).
Пунктом 2.3 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу.
Також, надаються такі документи:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) особи, якій призначається пенсія (надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків), та померлого годувальника (надається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, має такі документи);
2) свідоцтво про народження або документ, що посвідчує особу, зазначений у пункті 2.9 цього розділу, якій призначається пенсія;
3) документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником;
4) свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;
5) документи про вік померлого годувальника сім'ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим;
6) довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів, закладів освіти за кордоном про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання;
7) документи про те, що чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків, дід, баба, брат чи сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років;
8) відомості про місце проживання;
9) документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника;
10) експертний висновок про встановлення причинного зв'язку смерті годувальника з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (крім дружин (чоловіків), які втратили годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, та звернулися за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника).
11) документи про стаж особи, якій призначається пенсія, визначені підпунктом 2 пункту 2.1 цього розділу (для визначення пенсійного віку осіб, зазначених у пункті 1 частини другої статті 36 Закону).
Згідно з п. 2.11 Порядку за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 цього розділу, або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт.
Крім того, чинне законодавство в даному випадку не обмежує особу підтвердити факт перебування на утриманні якимось певним документом, надаючи їй право самостійно обирати яким саме документом підтвердити цей факт.
Суд наголошує, що питання щодо факту перебування позивача на утриманні годувальника не є спірним у даній справі.
Позивачем долучено до матеріалів справи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 159/25/1334/В від 29.05.2025, рішення №159/25/1334/Р, з яких слідує, що ОСОБА_1 має інвалідність з дитинства (п. 17.1.10), дата настання інвалідності 07.06.1984 (п. 17.1.11).
Також інформація про наявність інвалідності з дитинства позивача підтверджується п.17.1.10 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 159/25/352/В від 06.02.2025, рішення №159/25/352/Р.
Отже, наданими позивачем доказами підтверджено факт наявності інвалідності з дитинства з 07.06.1984. Будь-яких інших доказів на спростування наданих позивачем документів відповідачами суду не представлено.
Враховуючи вказане, оскільки позивач є особою з інвалідністю з дитинства, відтак має право на переведення на пенсію у зв'язку із втратою годувальника.
Зазначене дає підстави констатувати, що право позивача на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника порушено, а рішення відповідачів від 17.04.2025 о/р961070123241 і від 06.05.2025 №961070123241 не відповідають критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Аналізуючи даний адміністративний спір суд наголошує, що суб'єкт владних повноважень у спірних взаємовідносинах здійснив реалізацію дискреційних повноважень шляхом відмови у переведенні на інший вид пенсії.
Таким чином, суд вважає, що відповідач при розгляді заяви діяв поза межею наданих повноважень та реалізації дискреційних функцій, відповідно вважає за необхідне, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, ухвалити рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії.
До такого висновку суд приходить з урахування долучення позивачем до позовної заяви витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 29.05.2025, якому відповідачем ГУ ПФУ в м. Києві не було надано оцінки у силу прийняття рішення про відмову у переведенні на інший вид пенсії 17.04.2025 відповідно до заяви від 10.04.2025.
З практики Європейського суду можна зробити висновок, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов до висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача із урахуванням висновку суду.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною четвертою цієї статті визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Також суд звертає увагу, що розгляд заяви від 10.04.2025 та винесення рішення за такою заявою позивача первинно 17.04.2025 здійснювало ГУ ПФУ в м. Києві, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Правління ПФУ 25.11.2005 №22-1, а тому з урахуванням скасування вище зазначених рішень, саме ГУ ПФУ в м. Києві повинно повторно розглянути первинну заяву позивача від 10.04.2025 про переведення на інший вид пенсії із урахуванням висновків даного судового рішення.
Враховуючи викладене, з метою належного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, як орган, який приймав первинне спірне рішення, визнане судом протиправним, розглянути заяву позивача про переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до вимог Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» саме з моменту звернення - 10.04.2025, як про це зазначає позивач у позовній заяві.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на те, що відповідачами в ході розгляду справи не було доведено правомірність своїх дій та прийняття відповідних рішень, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 7, 9 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Докази понесення судових витрат зі сплати судового збору підтверджені фіскальним чеком АТ "Укрпошта" від 25.06.2025 на суму 1211,20 грн. Тому суд дійшов висновку, що, зважаючи, що спір задоволений частково, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на його користь підлягають витрати зі сплати судового збору в розмірі їх половини 605,60 грн, тобто по 302,80 грн з Головного управління ПФУ в м. Києві і Головного управління ПФУ в Хмельницькій області.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).
Частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивач звернувся до суду з заявою про відшкодування судових витрат на правничу допомогу у розмірі 10500,00 грн, на підтвердження вказаної суми представник надав договір про надання правничої допомоги, квитанцію від 23.06.2025.
У відповідності до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд також вважає, що зазначена позивачем вартість послуг в розмірі 10500,00 грн є безпідставною з огляду на предмет спору у справі незначної складності, по справах такої категорії наявна судова практика, відтак піготовка проєкту позовної заяви у цій справі не вимагала значних затрат часу. Суд відзначає, що представник позивача не вживав заходів для отримання доказів, а розмір витрат на правничу допомогу обгрунтовано виключно підготовкою проєкту позовної заяви. З цього приводу, суд звертає увагу, що ухвалою суду від 18.08.2025, зважаючи на предмет спору, суд з власної ініціативи залучив належних відповідачів за позовною заявою, не вбачаючи підстав для задоволення позову до первісного відповідача, який був зазначений у позовній заяві.
Отже, враховуючи категорію даної справи, незначну складність справи, якість підготовленого проєкту позовної заяви суд вважає, що в даному випадку витрати на правничу допомогу в розмірі 10500,00 грн є значно завищеними, а тому загальна сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу підлягає стягненню у сумі 2000,00 грн.
Суд зазначає, що розмір понесених позивачем витрат в сумі 2000,00 грн підтверджується належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Дослідивши надані докази щодо витрат позивача на правничу допомогу, з врахуванням вимог частини 5 статті 134 КАС України, суд приходить до висновку про необхідність стягнення витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог в загальному розмірі 2000,00 грн - по 1000,00 грн з Головного управління ПФУ в м. Києві і Головного управління ПФУ в Хмельницькій області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.04.2025 о/р НОМЕР_3 і рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 06.05.2025 №961070123241.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.04.2025 та прийняти рішення із урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 302,80 грн і надання правничої допомоги у сумі 1000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 302,80 грн і надання правничої допомоги у сумі 1000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
У стягненні іншої частини судових витрат відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 29 вересня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.