29 вересня 2025 року м. Рівне №460/13195/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 27.07.2024 нарахування та виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі двом мінімальним заробітним платам, починаючи з 01.10.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 у справі №6-р/2018 відновлено дію статті 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015. У зв'язку з цим, позивач має право на нарахування та виплату доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак, нарахування та виплату позивачу вказаної доплати відповідачем здійснено не було. Позивач вважає, що така бездіяльність відповідача порушує його право на отримання соціальної допомоги, гарантованої Конституцією України.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2024 головуючим суддею у справі визначено суддю Гудиму Н.С.
Ухвалою суду від 05.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву.
Відповідно до розпорядження Рівненського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 №236 призначено автоматизований розподіл справи №460/13195/24 у зв'язку з відрахуванням зі штату Рівненського окружного адміністративного суду судді Гудими Н.С. головуючої у справі №460/13195/24.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2025 головуючим суддею у справі визначено суддю Дудар О.М.
Ухвалою суду від 28.02.2025 прийнято адміністративну справу до розгляду та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 21.07.2025 витребувано у позивача докази звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо нарахування та виплати з 01.10.2024 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та отримання такого звернення зазначеним органом.
На виконання вимог ухвали від 21.07.2025 доказів чи клопотань про неможливість їх подання, продовження строку на подання позивач не подав.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву не подав.
Враховуючи вимоги ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду, є непрацюючим пенсіонером та особою, потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи, що трудовою книжкою НОМЕР_1 від 12.08.1987, пенсійним посвідченням серія НОМЕР_2 виданим органом Пенсійного фонду України, посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_3 (категорія 3), виданим 22.01.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплачує доплату до пенсії, передбачену ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так:
"1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 39 №796-XII.
04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Згідно з положеннями Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст.151-2).
Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст.152).
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом України від 28.12.2014 №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон України від 28.12.2014 №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.1997 №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Таким чином, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на отримання доплати до пенсії як непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
При цьому, суд враховує, що преамбулою Закону №796-XII визначено, що цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру (ст.1 Закону №796-XII).
За змістом статті 39 Закону №796-XII (в редакції, чинній до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Суд звертає увагу, що позивач не звертався до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати доплати до пенсії відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ, доказів відмови відповідача щодо нарахування та виплати такої доплати не надав, а відтак, позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки вони є передчасними.
Позиція суду у цій справі відповідає правовим висновкам Касаційного адміністративного суду Верховного Суду України, наведеним у постанові від 13.05.2024 у справі №140/25972/23.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, позивач не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а тому позов до задоволення не підлягає.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.Борисенка Олександра, буд.7, м.Рівне, 33028; ідентифікаційний код юридичної особи 21084076).
Рішення складено 29 вересня 2025 року.
Суддя О.М. Дудар