29 вересня 2025 року м. РівнеСправа №460/10775/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративної справи за позовом:
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2
доВараського відділу Державної міграційної служби України в Рівненській області
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) з позовом до Вараського відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (далі - Вараський ВУДМС України у Рівненській області, відповідач), у якому просить:
визнати протиправною відмову відповідача у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки на підставі Закону України “Про громадянство України» та відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
зобов'язати відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.05.2025 ОСОБА_2 звернулася до відповідача із відповідною заявою про оформлення та видачу їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорти громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. Також у заяві повідомлено про відмову від оформлення і отримання паспорта у формі картки. Проте, відповідачем відмовлено у видачі такого паспорта з підстав недосягнення ОСОБА_2 16-річного віку. Позивач вважає, що відповідач, відмовляючи в оформленні її неповнолітній дитині паспорта у формі книжечки, порушує її право на особисте та сімейне життя і віросповідання, оскільки чинними нормативно-правовими актами передбачена можливість отримання паспорта громадянина України як у вигляді паспортної картки, так і у вигляді паспортної книжечки. Зазначила, що примушування до обробки персональних і конфіденційних даних її дитині з метою оформлення паспорта громадянина України у формі картки є неправомірним втручанням в особисте життя з боку держави.
Ухвалою від 27.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що згідно з пунктом 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства після досягнення 16-річного віку. Отже, чинним законодавством передбачено форму паспорта громадянина України у вигляді книжечки i картки. Разом з тим, право на оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, виникає у особи після досягнення 16-річного віку, за умови звернення з відповідною заявою, передбаченою цим Положенням. Тобто, паспорт громадянина України у вигляді книжечки може бути виданим особі, яка досягла l6-річного віку. Як встановлено зі змісту позовної заяви та поданих позивачем доказів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до відповідача із заявою про видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року - 16.05.2025. Таким чином, як на час звернення до відповідача, так i на даний час, ОСОБА_2 , не досягла 16-річного віку, а тому не має права на отримання паспорта громадянина України у вигляді книжечки. Отже, вимоги позивача про визнання протиправною відмову в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року та зобов'язання оформити та видати паспорт громадянина України є передчасними. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
16.05.2025 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Вараського ВУДМС України у Рівненській області із заявою від 16.05.2025 (вх.№П-14/6/5611-25) щодо видачі їй паспорта громадянина України виключно у вигляді паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
На вказану заяву Вараським ВУДМС України у Рівненській області листом від 11.06.2025 №5611-423/5611.1-25 повідомлено ОСОБА_2 , що відповідно до пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства після досягнення 16-річного віку. Оскільки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення не досягла 16-річного віку, то правові підстави для видачі їй паспорта громадянина України зразка 1994 року відсутні.
Не погоджуючись з такою відмовою органу міграційної служби, ОСОБА_1 звернулася із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Адміністративна справа №460/10775/25 відповідає ознакам типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи №806/3265/17 (№Пз/9901/2/18), а саме: відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (територіальні підрозділи Державної міграційної служби України); спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з відмовою територіального підрозділу Державної міграційної служби України видати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки після набрання чинності змін до Закону України від 20 листопада 2012 року №5492-VI “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», внесеними згідно із Законом України від 14 липня 2016 року №1474-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України»); позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірною відмову відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки (або визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неоформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки) та зобов'язати відповідача видати позивачеві (чи особі, законним представником якої він є) бланк паспорта/паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2235-ІІІ).
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відтак, при вирішенні даної справи суд враховує правові висновки, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.03.2018 у зразковій справі №806/3265/17 (№Пз/9901/2/18), та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у цій справі.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.
Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
З даного приводу суд, формуючи правовий висновок, виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992 (далі - Положення №2503) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" №302 від 25.03.2015 (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п.2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01.01.2016 - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992; з 01.11.2016 - оформлення, обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до вимог п. 3 Постанови №302, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.
Постановою №302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, як: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012, на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований. Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
Таким чином, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Крім того, законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" №1474-VIII від 14.07.2016, яким внесено зміни до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Наразі діє два нормативних акти: Постанова Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" №2503-XII від 26.06.1992 та постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" №302 від 25.03.2015, відповідно до яких особи, що раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, а при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Відтак, дії відповідача щодо відмови неповнолітньому видати паспорт громадянина України у формі книжечки визнані Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.
Суд зазначає, що позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) спростовано доводи відповідача в цілому, а тому суд не вбачає необхідності аналізували кожен аргумент відповідача окремо. Також, аргументи, наведені відповідачем в відзиві на позовну заяву, не дають правових підстав відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду.
Окремо суд зауважує, що згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за №620/33591 (далі - Тимчасовий порядок №456), для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Рішення про оформлення паспорта приймається територіальним підрозділом ДМС за результатами проведених перевірок та перевірки факту належності особи до громадянства України (п. 5 розділу ІІІ Тимчасового порядку №456).
Отже, чинне законодавство передбачає можливість оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки в позасудовий порядок.
Відповідно до п. 1 розділу Х Тимчасового порядку №456 територіальний підрозділ ДМС відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт, який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього, непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
Вказаний перелік відмови особі в оформленні або видачі паспорта є вичерпним.
У рішенні про відмову в оформленні чи видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), яке доводиться до відома заявника протягом п'яти робочих днів з дня його прийняття, зазначаються підстави відмови (п. 2 розділу Х Тимчасового порядку №456).
Підставою для відмови у видачі неповнолітній дитині позивача паспорта громадянина України відповідач зазначив про недосягнення ОСОБА_2 16-річного віку, тобто віку, з якого в особи виникає право на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
При вирішенні питання віку, з якого має видаватися паспорт у формі книжечки, суд виходить з такого.
Приписами частини другої статті 21 Закону № 5492-VI встановлено обов'язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України.
Водночас, приписами Положення № 2503-ХІІ, а також Тимчасового порядку №456 передбачено отримання паспорта з 16-річного віку.
Частинами другою, третьою статті 7 КАС України передбачено, що суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Таким чином, у спірному випадку застосуванню підлягає частина друга статті 21 Закону № 5492-VI, яка має вищу юридичну силу, ніж Положення № 2503-ХІІ та Тимчасовий порядок № 456.
Крім того, суд наголошує на імперативності приписів Закону № 5492-VI, оскільки останніми встановлено обов'язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України.
Водночас, відповідно до частини першої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Відтак, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації нею своїх громадянських прав.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.12.2022 у справі № 420/5353/20 та від 17.05.2023 у справі № 420/12574/21, які є обов'язковими для врахування судом відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки з підстав недосягнення ним 16-річного віку.
Суд враховує, що відповідно до пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360 (далі - Положення № 360), Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Згідно з пунктом 4 Положення № 360 ДМС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:
здійснює оформлення і видачу громадянам України документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, тимчасово затримує та вилучає такі документи у передбачених законодавством випадках (підпункт 10);
надає адміністративні послуги відповідно до закону (підпункт 36).
Пунктом 7 Порядку № 360 передбачено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
За наведеного, оскільки предметом судового спору є правовідносини з приводу розгляду територіальним органом ДМС звернення позивача щодо видачі неповнолітньому ОСОБА_2 паспорта громадянина України, суд вважає, що позов пред'явлений до належного відповідача, адже до його повноважень відповідно до Положення №360 відноситься, серед іншого, й питання щодо оформлення і видачі громадянам України документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство.
Згідно з ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не виконав процесуального обов'язку доказування та не підтвердив правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах. Натомість, доводи позивача ґрунтуються на законі, відповідають обставинам справи та підтверджені належними й допустимими доказами.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-XII та зобов'язання відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-XII.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору в силу вимог п.14 ч.1 ст.3 Закону України "Про судовий збір", то підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Вараського відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
Зобов'язати Вараський відділ Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 14.01.2010 Володимирецьким РВ УМВС України в Рівненській області) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 19.04.2010 Озерецькою сільською радою Володимирецького району Рівненської області).
Відповідач - Вараський відділ Державної міграційної служби України в Рівненській області (вул. Правика, 5, м. Вараш, Вараський р-н, Рівненська обл., 34401. ЄДРПОУ/РНОКПП Державної міграційної служби України в Рівненській області 37829784)
Повний текст рішення складений 29 вересня 2025 року.
Суддя Н.О. Дорошенко