29 вересня 2025 року м. ПолтаваСправа №440/11719/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув у письмовому провадженні заяву представника позивача, адвоката Попова Артема Олеговича про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №440/11719/24 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Суд визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 19.05.2023 з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а також зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (у т.ч., щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення) за період з 24.02.2022 по 19.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та здійснити виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Рішення суду набрало законної сили 29.01.2025.
22.04.2025 позивачу виданий виконавчий лист №440/11719/24.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколенка Станіслава Васильовича від 11.06.2025 відкрито виконавче провадження №78339038.
08.09.2025 до суду надійшла заява представника позивача, адвоката Попова Артема Олеговича про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі шляхом зобов'язання відповідача подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у справі №440/11719/24.
Мотивуючи подану заяву представник позивача зазначив, що рішення суду від 18.12.2024 у цій справі відповідачем фактично не виконано, оскільки ОСОБА_1 не отримав кошти, нараховані на виконання судового рішення.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 заяву призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідач надав до суду письмові пояснення, у яких зазначив, що з метою виконання рішення суду у справі №440/11719/24 ІНФОРМАЦІЯ_3 до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня щомісяця з травня 2024 року направляються розрахунки потреби в коштах. Однак, фінансування видатків за напрямом грошового забезпечення за заявками ІНФОРМАЦІЯ_4 на виконання судового рішення від 18.12.2024 у справі №440/11719/24 від розпорядників бюджетних коштів вищого рівня не надходило.
Розглянувши подану заяву та матеріали адміністративної справи, суд дійшов такого висновку.
Складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).
У пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява №60750/00, зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
У Рішенні від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 07.06.2005, заява №6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004, заява №60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009, заява №40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28.11.2006, заява №30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У силу статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Тож обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та є однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 23.04.2020 у справі №560/523/19.
19.12.2024 набув чинності Закон України від 21.11.2024 №4094-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень", пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Статтею 381-1 КАС України у редакції Закону №4094-IX передбачено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Так, згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 звертав увагу на те, що застосування статті 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Суд враховує, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №440/11719/24 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (у т.ч., щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення) за період з 24.02.2022 по 19.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та здійснити виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
На виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 19.05.2023 загалом у розмірі 134898,00 грн.
Однак, фактичну виплату належних позивачу коштів ІНФОРМАЦІЯ_3 не здійснив з огляду на відсутність бюджетних асигнувань на зазначені цілі.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що нарахована позивачу сума доплати грошового забезпечення має бути сплачена за рахунок коштів Державного бюджету України, тоді як бюджетні асигнування на зазначені цілі у 2025 році вичерпані.
Європейський суд з прав людини у пункті 39 рішення від 29.06.2004 у справі "Войтенко проти України" (заява №18966/02) зазначив, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (див. "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, пар. 66, ЄСПЛ 1999-V). Проте, затримка виконання судового рішення на період, що є необхідним для вирішення проблем публічного порядку, може у виняткових випадках бути виправдана (там же пар. 69).
Зважаючи на те, що рішенням суду у цій справі не вирішувалось питання про негайне його виконання в частині сплати на користь позивача заборгованості, суд погоджується з доводами ІНФОРМАЦІЯ_4 про необхідність урегулювання сплати такої заборгованості шляхом отримання додаткових бюджетних асигнувань з Державного бюджету України, що потребує часу.
Поряд з цим, принцип обов'язковості судового рішення, внаслідок набрання законної сили яким у боржника в особі компетентного державного органу виник обов'язок сплатити певну суму коштів на користь особи, зобов'язує такий орган демонструвати добросовісне ставлення до свого обов'язку, зокрема шляхом вжиття належних заходів з метою якнайшвидшого виконання приписів судового акта.
Суд враховує, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в яких є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Згідно з частинами другою, третьою, шостою статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців. Ухвала суду про задоволення заяви та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає.
За таких обставин, суд, у порядку здійснення судового контролю за виконанням суб'єктом владних повноважень рішення в адміністративній справі, вважає за необхідне зобов'язати відповідача подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №440/11719/24 протягом двох місяців з дня отримання копії цієї ухвали.
Таким чином, заяву адвоката Попова Артема Олеговича належить задовольнити.
Керуючись статтями 2, 5, 14, 241, 243, 248, 256, 370, 372, 381-1, 382, 382-1 КАС України, суд
Заяву адвоката Попова Артема Олеговича про зобов'язання боржника подати звіт про виконання рішення суду задовольнити.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №440/11719/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії протягом двох місяців з дня отримання копії цієї ухвали суду.
Роз'яснити ІНФОРМАЦІЯ_1 , що звіт про виконання судового рішення має відповідати вимогам частин другої, третьої статті 382-2 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Олександр КУКОБА