29 вересня 2025 року м. ПолтаваСправа №440/2690/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (надалі - ГУПФ України в Донецькій області), у якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення від 07.02.2025 №916060163424 про відмову у виплаті ОСОБА_1 разової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до положень пункту 7-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в розмірі 68706,20 грн;
зобов'язати ГУПФ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до положень пункту 7-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в розмірі 68706,20 грн;
зобов'язати ГУПФ України в Донецькій області подати звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що пенсійний орган безпідставно відмовив у призначенні та нарахуванні позивачці одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з підстав призначення їй у 2014 році пенсії за вислугу років, як працівнику освіти, оскільки ОСОБА_1 після призначення пенсії за вислугу років продовжила працювати та фактично пенсію не отримувала.
2. Позиція відповідача.
Представник ГУПФ України в Донецькій області надав до суду відзив на позов, у якому наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість /а.с. 33-36/. Зазначив, що однією з умов отримання грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено неотримання іншого виду пенсії, тоді як позивачці 24.11.2014 призначена пенсія за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 08.04.2025 суд витребував від ГУПФ України в Полтавській області належним чином засвідчену копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 в частині призначення та обчислення пенсії за вислугу років та пенсії за віком; відомості про фактичне нарахування та виплату позивачці пенсії за вислугу років, зупинення виплати пенсії за вислугу років.
17.04.2025 витребувані докази надійшли до суду.
21.04.2025 від представника позивача надійшли заперечення на клопотання ГУПФ України в Полтавській області про долучення додаткових доказів до справи, в обґрунтування яких заявник зауважив, що надані документи не містять доказів отримання позивачкою пенсії за вислугу років.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України /а.с. 13/.
Позивачці з 01.01.2024 призначена пенсія за віком відповідно до Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 22, 59/.
03.02.2025 позивачка звернулась до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення їй грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 56, 57/.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУПФ України в Донецькій області, яке рішенням від 07.02.2025 №916060163424 відмовило ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги /а.с. 58/.
Мотивуючи таке рішення відповідач зазначив, що до призначення пенсії за віком позивачці з 24.11.2014 призначалась пенсія за вислугу років, а тому вона не має права на отримання грошової допомоги /а.с. 58/.
Не погодившись з рішенням пенсійного органу від 07.02.2025 №916060163424, позивачка оскаржила його до суду.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Основного Закону України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом частини першої статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 затверджений Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі - Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 3, ст. 10), що передбачені:
переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. N 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років";
переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. N 583 "Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення" (ЗП України, 1992 р., N 11, ст. 271).
Пунктами 5 - 7 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", станом на день її призначення.
Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Оцінка судом обставин справи
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується наявності у позивачки права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як працівнику освіти.
Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі №200/854/19-а визначив, що норму пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог:
- станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);
- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних відносин) на зазначених вище посадах.
У постанові від 22.02.2024 у справі №260/323/20, правовідносини у якій є подібними, Верховний Суд зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах, досягненням пенсійного віку, працюючи на цих роботах, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
За обставин цього спору позивачка ІНФОРМАЦІЯ_2 досягла віку 60 років, з 01.01.2024 їй призначена пенсія за віком.
На дату призначення їй пенсії за віком позивачка продовжувала працювати на посаді вчителя української мови і літератури Краснолуцької гімназії Краснолуцької сільської ради Полтавської області /а.с. 20 - зі звороту/.
Спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 , що дає право на пенсію за вислугу років (працівник освіти) становить понад 30 років /а.с. 23/.
ГУПФ України в Донецькій області, відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, зазначило, що позивачці 24.11.2014 була призначена пенсія за вислугу років, а тому вона не має права на її отримання.
Однак суд не погоджується з наведеними доводами пенсійного органу, оскільки у силу пункту 7-1 розділу "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особа втрачає право на виплату грошової допомоги у разі одержання (а не лише призначення) пенсії.
У матеріалах справи наявні копії заяви ОСОБА_1 від 24.11.2014 про призначення їй пенсії за вислугу років /а.с. 51/ та протоколу від 26.11.2014 №1850 про призначення позивачці з 24.11.2014 пенсії за вислугу років, як працівнику освіти /а.с. 53/.
Разом з цим, записами у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 підтверджено, що позивачка 21.11.2014 звільнена з посади вчителя української мови і літератури Краснолуцької ЗОШ І-ІІ ступенів, а 25.11.2014 - призначена на посаду вчителя української мови і літератури Краснолуцької ЗОШ І-ІІ ступенів /а.с. 19-20/.
У матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 наявна копія наказу Відділу освіти Гадяцької райдержадміністрації Полтавської області від 24.11.2024 №336-к/тр "Про прийняття на роботу ОСОБА_1 ", яким позивачу з 25.11.2014 прийнято на посаду вчителя української мови і літератури Краснолуцької ЗОШ І-ІІ ступенів /а.с. 53 - зі звороту/.
З огляду на працевлаштування позивачки розпорядженням УПФ в Гадяцькому районі Полтавської області від 28.11.2014 ОСОБА_2 з 25.11.2014 призупинено виплату пенсії за вислугу років /а.с. 55/.
Суд враховує, що після прийняття на роботу на посаду вчителя української мови і літератури Краснолуцької ЗОШ І-ІІ ступенів з 25.11.2014 позивачка продовжувала працювати на вказаній посаді до призначення їй пенсії за віком.
З урахуванням наведеного, суд погоджується з доводами представника позивачки, що ОСОБА_2 пенсію за вислугу років не одержувала.
На вимогу суду (ухвала від 08.04.2025) ГУПФ України в Полтавській області не надало доказів сплати позивачці пенсії за вислугу років, тобто одержання нею відповідних пенсійних виплат, як умови, з якою Закон пов'язує втрату нею права на отримання грошової допомоги.
Тож фактично позивачка не отримувала пенсійних виплат на підставі Закону №1788-ХІІ, внаслідок чого суд визнає помилковими доводи ГУПФ України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV.
Щодо посилань представника відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.02.2018 у справі №310/3774/17, суд зауважує, що у згаданій постанові Верховний Суд встановив, що за заявою позивача з 01 лютого 2011 року йому вже призначалась пенсія за вислугу років, виплата якої була припинена 10 лютого 2011 року. Факт отримання пенсії на протязі нетривалого часу не заперечував і сам позивач. Тобто до призначення позивачу пенсії за віком він певний час отримував пенсію за вислугу років, що позбавляє його права на отримання грошової допомоги на підставі пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас у справі, що розглядається, суду не надано доказів, що позивачка фактично отримувала пенсію за вислугу років хоча б протягом нетривалого часу, тоді як зібрані у справі письмові докази свідчать, що за її заявою виплату пенсії за вислугу років припинено на наступний день після призначення.
Як наслідок, вищезгадані висновки Верховного Суду є нерелевантними до спірних відносин, оскільки ґрунтуються на інших фактичних обставинах справи.
Наведене вище є підставою для висновку про дотримання позивачкою усіх умов, передбачених пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, для отримання одноразової грошової допомоги.
А тому рішення ГУПФ України в Донецькій області від 07.02.2025 №916060163424 про відмову у призначенні грошової допомоги належить визнати протиправним та скасувати, а позов ОСОБА_1 у цій частині - задовольнити.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивачки, суд виходить з такого.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 (справа №826/7380/15) вказала, що верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
За обставин цієї справи суд, зважаючи на досягнення позивачкою віку 60 років, призначення їй з 01.01.2024 пенсії за віком вперше, а також наявність спеціального стажу роботи у закладах освіти тривалістю понад 30 років, дійшов висновку про зобов'язання ГУПФ України в Донецькій області призначити та здійснити нарахування позивачці одноразової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10-ти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, оскільки нею виконані всі умови для отримання такої грошової допомоги.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивачки в правах.
Разом з цим, щодо вимоги позивача про зобов'язання ГУПФ України в Донецькій області здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, суд враховує, що згідно з абзацом чотирнадцятим пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У спірних відносинах компетентним органом за принципом екстериторіальності для розгляду заяви ОСОБА_1 визначено ГУПФ України в Донецькій області.
Водночас позивачка, як одержувач пенсії, перебуває на обліку в ГУПФ України в Полтавській області.
У силу абзаців першого, третього пункту 4.10 Порядку №22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії.
Отож особою, відповідальною за виплату позивачці одноразової грошової допомоги, призначеної та нарахованої на виконання рішення суду у цій справі, буде ГУПФ України в Полтавській області, на обліку в якому ОСОБА_1 перебуває як пенсіонер.
Тому в цій частині позовних вимог належить відмовити.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 заяву позивачки про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору задоволено частково. Суд відстрочив ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Статтею 133 КАС України визначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
А відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
З огляду на приписи підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 4 зазначеного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено, що у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3028 гривень.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, за подання цього позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 968,96 грн (3028,00 грн х 0,4 х 0,8).
А оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправне рішення пенсійного органу щодо відмови у призначенні позивачці грошової допомоги, а позов носив немайновий характер, суд вважає за необхідне стягнути до Державного бюджету України судові витрати у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Донецькій області.
Інші судові витрати у справі відсутні.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю
19.12.2024 набув чинності Закон України від 21.11.2024 №4094-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень", пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Статтею 381-1 КАС України передбачено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Суд враховує, що предметом цього спору були правовідносини щодо призначення та нарахування позивачці грошової допомоги, а тому здійснення судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі є обов'язковим.
Відповідно до частини п'ятої статті 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду. Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У силу частини третьої статті 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в яких є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Визначення строку для подання звіту про виконання судового рішення є дискреційним повноваженням суду та вирішується з урахуванням фактичних обставин справи.
За таких обставин, суд, у порядку здійснення судового контролю за виконанням суб'єктом владних повноважень рішення в адміністративній справі, вважає за необхідне зобов'язати відповідача подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у цій справі протягом тридцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 262, 263, 381-1, 382, 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.02.2025 №916060163424.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та здійснити нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до Державного бюджету України (стягувач: Державна судова адміністрація України, одержувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ одержувача 37993783, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок одержувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у справі №440/2690/25 упродовж тридцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13486010; площа Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА