Справа № 420/23084/25
29 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатом якого позивач просить:
визнати протиправною відмову в розгляді Заяви у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі п.5 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку»;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути Заяву ОСОБА_1 про надання мені відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути Заяву ОСОБА_1 про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову від мобілізації на підставі п.5 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку та повідомити ОСОБА_1 про результати її розгляду і прийняте рішення письмово;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 зі сплати судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. та 20000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він звернувся до відповідача засобами поштового зв'язку із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. 02.07.2025 року позивач отримав відмову у розгляді вказаної заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від ІНФОРМАЦІЯ_4 . У своїй відповіді ІНФОРМАЦІЯ_5 зазначив, що заява від 18.06.2025 року була направлена засобами поштового зв'язку з порушенням порядку та процедури її подання без особистого прибуття разом з військово-обліковим документом.
Позивач вважає відмову у розгляді заяви протиправною та за захистом своїх прав звернувся до суду.
Ухвалою суду від 21 липня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
У відзиві на позовну заяву зазначено, що первинна заява про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та видача довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації повинна подаватись виключно особисто за умови фізичної явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із поданням оригіналу військово-облікового документу.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач наполягав на задоволенні позову, зазначивши про дотримання ним норм чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується Посвідченням №8/71 від 29 серпня 2008 року.
18.06.2025 року Позивач направив Укрпоштою Заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 у якій просив надати ОСОБА_1 1983 р.н. документи про відстрочку від призову від мобілізації відповідно до п.5 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», Порядку проведення призову громадян.
До заяви було додано перелік документів для підтвердженні обставин, зазначених у заяві, а саме:
копія паспорта ОСОБА_1 ;
копія ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ;
копія посвідчення військовозобов'язаного ОСОБА_1 від 29.08.2008 р. №8/71;
свідоцтво про народження ОСОБА_2 від 28.01.2009 р. Серія НОМЕР_1 ;
копія посвідчення ОСОБА_2 від 02.06.2025 р. Серія ДДА №259420;
копія медичного висновка ОСОБА_2 №47 від 21.11.2024 p;
копія військово-облікового документа ОСОБА_1 ;
копія Свідоцтва про шлюб: Серія НОМЕР_2 від 07.11.2009 р.
Листом від 01.07.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив позивача, що з метою вирішення питань, викладених в заяві, згідно вимог п.58 Порядку №560 пропонується Позивачу особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_1 з військово-обліковим документом для подання заяви за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують його право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Позивач вважає відмову у розгляді його заяви протиправною та за захистом своїх прав звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні на території України введено воєнний стан, який існує станом на дату розгляду цієї справи.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Закон №2232-XII).
Згідно з частинами першою, третьої статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).
Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
За приписами частини першої статті 39 Закону №2232-XII, призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, Закон №3543-XII).
Статтею 22 Закону №3543-XII визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, відповідно до абзацу другого частини першої цієї статті з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (частина третя статті 22 Закону №3543-XII).
Згідно з частиною п'ятою статті 22 Закону №3543-XII, призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з абз.5 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом пункту 9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Згідно з абзацом дев'ятим пункту 11 Положення №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформлюють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Підпунктом 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку №1487) встановлено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти, зокрема повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560, зі змінами).
Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з пунктом 58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59 Порядку №560).
Відповідно до пункту 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Отже, рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації приймається комісією, створеною при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах), за наслідками розгляду відповідних документів військовозобов'язаних.
Суд зауважує, що до своєї заяви позивач долучив документи на підтвердження обставин, зазначених у ній.
Водночас заява по суті порушеного у ній питання розглянута не була.
Разом з тим, відповідачем у листі 01.07.2025 року зазначено про необхідність особистої явки для її розгляду.
Суд зазначає, що ані Закон №2232-XII, ані Закон №3543-XII, а також Порядок №1487, Правила №1487 та Порядок №560 не зобов'язують військовозобов'язаного особисто прибувати до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для реалізації права на відстрочення від призову під час мобілізації з підстав, передбачених п.5 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII.
Окрім того, Порядок №1487 та Порядок № 560 не визначають конкретних способів надання документів, що підтверджують саме право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (власноручно, поштою тощо). При цьому обов'язок «особисто повідомити», «особисто подати» та «особисто прибути» не є тотожним у спірних правовідносинах.
У цих правовідносинах відповідач не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Однак, всупереч пунктам 9, 11 Положення №154 та пункту 60 Порядку №560, заяву позивача не розглянуто по суті та не здійснено перевірку наявності (відсутності) підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за доданими документами, що свідчить про протиправну бездіяльність.
У Постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Оскільки відповідач належним чином не розглянув заяву позивача від 18.06.2025 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то порушення заявленого права позивача допущене відповідачем саме бездіяльністю щодо розгляду заяви по суті.
При цьому, Порядок №560 містить вимогу, що про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом:
визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не розгляді заяви ОСОБА_1 від 18.06.2025 року про оформлення відстрочки від призову за мобілізацією;
зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_5 розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.06.2025 року (разом з поданими до неї документами) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання або відмову у наданні відстрочки на підставі абзацу 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та повідомити ОСОБА_1 про прийняте рішення у спосіб, зазначений у заяві про надання відстрочки від призову на військову службу.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, наявні підстави для стягнення з відповідача суми сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 1 ч.3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч. 3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч.5 ст.134 КАС, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (с.7 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Враховуючи вищевикладене, суд, з урахуванням категорії та складності справи, вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 20000,00 грн. є необґрунтованим та завищеним.
З урахуванням зазначеного, характеру спірних правовідносин, складності справи, обсягу доказів у справі, а також те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, суд вважає за можливе зменшити розмір таких витрат до 3000,00 грн. та саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним до предмета спору.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не розгляді заяви ОСОБА_1 від 18.06.2025 року про оформлення відстрочки від призову за мобілізацією.
Зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) від 18.06.2025 року (разом з поданими до неї документами) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання або відмову у наданні відстрочки на підставі абзацу 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та повідомити ОСОБА_1 про прийняте рішення у спосіб, зазначений у заяві про надання відстрочки від призову на військову службу.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 (три тисячі гривень) 00 копійок.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293,295 Кодексу адміністративного судочинства України..
Суддя К.С. Єфіменко