м. Львів
29 вересня 2025 рокусправа № 380/6071/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Львівської міської ради, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач), з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Львівської міської ради (далі - третя особа), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області:
- від 14.05.2024 №1853157-2411-1307- НОМЕР_1 на суму 17 901,00 грн за 2021 рік;
- від 14.05.2024 №1853156-2411-1307- НОМЕР_1 на суму 29 089,13 грн за 2022 рік;
- від 14.05.2024 №1853154-2411-1307-UA46060250000025047 на суму 19 989,45 грн за 2023 рік, якими ОСОБА_1 нараховано податкові зобов?язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо належних їй нежитлових приміщень, розташованих у будинку АДРЕСА_1 , на загальну суму 66 979,58 грн (шістдесят шість тисяч дев?ятсот сімдесят дев?ять гривень п?ятдесят вісім копійок).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваними рішеннями позивачу нараховано суми податкових зобов?язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 66 979,58 грн щодо належних нежитлових приміщень. Вказані рішення, вважає протиправними, оскільки належні позивачу нежитлові приміщення використовуються ним як суб?єктом господарювання у господарській діяльності та розміщені на ринку ТзОВ «Торговий центр «Привокзальний», а тому такі нежитлові приміщення не є об?єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді від 31.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
24.04.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає, що аналіз пункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить, що однією з істотних умов для звільнення від оподаткування відповідно на підставі цього пункту є ознака місця здійснення діяльності власником нерухомого майна - у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.
Разом з тим, позивачем не надано будь-яких доказів, які підтверджують факт того, що оподатковані об'єкти нерухомості використовувались безпосередньо ним, як суб'єктом малого (середнього) бізнесу під час провадження діяльності у малих архітектурних формах та/або на ринку.
25.04.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій додатково обґрунтовує підставність позовних вимог.
Звертає увагу, що законодавством не передбачено обов'язку власника нерухомості надавати податковому органу експертний висновок щодо приналежності об'єктів нерухомості до певного класу будівель, а визначення належності будівель до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з врахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об'єкта нерухомості, згідно з Класифікатором.
Крім того, у пп. е) пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено не лише категорію об'єкта нежитлової нерухомості, а й місце, де об'єкт нежитлової нерухомості має знаходитись - на ринку.
Тобто, застосування пп. е) пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачає наявність сукупності таких умов:
- об'єктний склад: об'єкти нежитлової нерухомості;
- суб'єктний склад: суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу;
- місце проведення діяльності: малі архітектурні форми та ринки.
Зазначає, що належні позивачу нежитлові приміщення є складовою частиною об'єкта торгівлі - ринку ТзОВ «Торговий центр «Привокзальний» на вул. Федьковича, 34б у м. Львів.
26.05.2025 від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких звертає увагу, що листом Львівська міська рада повідомила, що юридичний статус ринку визначається не лише наявністю об'єктів торгівлі, а й відповідністю цільового призначення земельної ділянки. Зокрема зазначила, що об'єкти нерухомого майна, які розміщені за адресою Ю. Федьковича, 34-б класифіковані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як нежитлові приміщення в розрізі власників приміщень.
28.05.2025 від представника позивача надійшли заперечення на додаткові пояснення, в яких звертає увагу суду, що предметом спору у цій справі є не встановлення підставності присвоєння Торговому центру «Привокзальний», як об'єкту торгівлі, статусу ринку, а визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.
Ухвалою суду від 04.06.2025 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Львівську міську раду.
24.06.2025 від третьої особи надійшли пояснення, в яких заперечує проти заявлених позовних вимог, виходячи з такого.
Так, основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 №868 «Деякі питання організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків», якою затверджено Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків.
У Положенні під терміном «ринок» розуміється об'єкт торгівлі, на території якого суб'єкт господарювання, що має право на користування чи розпорядження земельною ділянкою, на якій даний об'єкт розташований, організовує та/або забезпечує створення належних умов для провадження торговельної діяльності підприємцями.
Суб'єкт господарювання повинен мати затверджений відповідним органом місцевого самоврядування план території ринку, в якому зазначається розмір земельної ділянки, інформація про наявність правовстановлюючих документів на неї, кількість торговельних місць та займана ними площа, площа стоянок для транспортних засобів (із зазначенням кількості таких засобів, що можуть розміститися на стоянці), найменування, призначення і площа будівель та інших споруд, розташованих на території ринку.
Проте у суб'єктів господарювання немає плану території ринку на вул. Федьковича, 34-б, затвердженого органом місцевого самоврядування, оскільки за цією адресою функціонує не ринок, а торговельний центр.
Отже, в експлуатацію прийнято закінчений будівництвом об'єкт - торговий центр, а не ринок.
27.06.2025 від представника позивача надійшли заперечення на пояснення третьої особи, в яких звертає увагу, що твердження третьої особи про те, що на вул. Ю. Федьковича, 34-б розміщується не ринок, а торговий центр, спростовується дозволом № 5-2359 від 11.09.2007 (копія наявна в матеріалах справи), виданим Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Привокзальний», на розміщення об'єкту торгівлі - ринку, спеціалізація - торгівля непродовольчими товарами.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Основним видом економічної діяльності позивача є КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №419530046 ОСОБА_2 на праві спільної часткової приватної власності належать нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_1 , а саме: будівля під літ. «Ж'-1» загальною площею 596,7 кв. м. (частина нежитлових приміщень під номерами 181-183, 185-190, 221-229, 288-309, 311-317), розмір частки: 1/2.
Згідно з технічними паспортами на будівлі літ. «Ж'-1», ці приміщення за своїм функціональним призначенням визначені як «торгові павільйони» та «адміністративно-торгові приміщення».
Судом встановлено, що об'єкт торгівлі, на території якого знаходяться спірні приміщення, протягом оскаржуваних періодів функціонував як ринок. Ця обставина підтверджується сукупністю доказів, наданих позивачем, а саме:
- Дозволом № 5-2359 від 11.09.2007, виданим Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Привокзальний», на розміщення об'єкту торгівлі, в якому спеціалізація об'єкта прямо визначена як «ринок» (а.с. 31).
- Паспортами об'єкту ринкового господарства ТзОВ «Торговий центр «Привокзальний» за 2021, 2022 та 2023 роки. Суд звертає особливу увагу, що ці паспорти погоджені Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради, тобто уповноваженим органом Третьої особи. У вказаних паспортах об'єкт за адресою вул. Федьковича, 34б, чітко класифікований як «змішаний критий ринок» (а.с. 27-29).
Відповідно до ухвали Львівської міської ради № 3703 від 12.07.2018 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» та № 1075 від 08.07.2021 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2022 рік», для об'єктів нежитлової нерухомості, класифікованих як «криті ринки, павільйони та зали для ярмарків», були встановлені такі ставки податку:
- на 2021 рік - 0% розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв. метр;
- на 2022 рік - 0% розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв. метр;
- на 2023 рік (згідно з ухвалою №2146 від 30.06.2022) - 0,3% розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв. метр.
14.05.2024 Головним управлінням ДПС у Львівській області винесено податкові повідомлення-рішення, якими позивачу нараховані податкові зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні періоди 2021, 2022 та 2023 роки на загальну суму 66 979,58 грн.
Підставою для нарахування стали дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про наявність у власності позивача об'єктів нежитлової нерухомості.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом про його скасування.
Змістом спірних правовідносин є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Стаття 14 ПК України визначає основні поняття. Для цілей цієї справи важливими є такі визначення:
Підпункт 14.1.129-1. «об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: ... в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; ... є) інші будівлі».
Стаття 265 ПК України встановлює, що податок на майно належить до місцевих податків.
Підпункт 265.1.1. «Податок на майно складається з: 265.1.1. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 265.1.2. транспортного податку; 265.1.3. плати за землю».
Стаття 266 ПК України детально регулює порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпункт 266.1.1. «Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості».
Підпункт 266.2.1. «Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка».
Підпункт 266.2.2. «Не є об'єктом оподаткування: ... е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та/або на ринках».
Підпункт 266.3.2. «База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності».
Підпункт 266.5.1. «Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування».
Підпункт 266.7.2. «Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 цього пункту, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком)».
Суд вважає основним питанням у цій справі правильність тлумачення та застосування пп. «е» пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України, який визначає, що не є об'єктом оподаткування об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та/або на ринках.
Для системного аналізу цієї норми необхідно послідовно встановити наявність або відсутність кожної з її складових умов.
Перша умова: об'єкт має бути нежитловою нерухомістю. Ця обставина є безспірною та підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, де всі спірні об'єкти зареєстровані саме як «нежитлові приміщення», а також технічними паспортами, де вони визначені як «торгові павільйони» та «адміністративно-торгові приміщення». Таким чином, перша умова дотримана.
Друга умова: власник має бути суб'єктом господарювання малого або середнього бізнесу. Позивач надав суду відомості з Єдиного державного реєстру, згідно з якими він зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Відповідно до частини третьої статті 55 Господарського кодексу України (чинний на час виникнення спірних правовідносин), суб'єктами малого підприємництва є, зокрема, фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці. Відповідач та Третя особа не заперечували статус Позивача як суб'єкта малого підприємництва. Отже, друга умова також дотримана.
Третя умова: суб'єкт господарювання має використовувати цей об'єкт у своїй господарській діяльності. Згідно зі статтею 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Стаття 320 Цивільного кодексу України прямо встановлює, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. Позивач зареєстрований з основним КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна». Надання власного майна в оренду є одним із способів його використання у господарській діяльності з метою отримання прибутку (орендної плати), що повністю відповідає визначенню господарської діяльності.
Доводи відповідача про те, що позивач мав би безпосередньо торгувати у цих приміщеннях, не ґрунтуються на положеннях пп. «е» пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України, оскільки ця норма не містить жодних обмежень щодо конкретного виду господарської діяльності, яку має провадити суб'єкт. Визначальним є сам факт використання об'єкта у будь-якій законній господарській діяльності, а не її специфічний характер. Таким чином, третя умова дотримана.
Четверта умова: діяльність провадиться у малій архітектурній формі або на ринку. Ця умова є ключовою у цій справі. Граматична конструкція норми з використанням сполучника «та/або» свідчить про те, що для застосування пільги достатньо дотримання хоча б однієї з цих двох умов. Тобто, якщо об'єкт нерухомості розташований на ринку, він не є об'єктом оподаткування, незалежно від того, чи є він капітальною спорудою чи тимчасовою.
Цей підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 січня 2022 року у справі № 520/4333/2020, в якій суд зазначив, що «однією з істотних умов для звільнення від оподаткування відповідно до цього підпункту є ознака місця здійснення діяльності власником нерухомого майна - в малій архітектурній формі та на ринку».
Отже, вирішальним є встановлення факту, чи функціонував об'єкт на вул. Федьковича, 34б, у спірних періодах саме як ринок. Відповідач та третя особа заперечують цей факт, посилаючись на цільове призначення земельної ділянки, акт прийняття в експлуатацію та положення постанови КМУ № 868. Суд критично оцінює ці доводи. Позивач надав суду докази, які прямо свідчать про визнання статусу ринку за цим об'єктом саме третьою особою - Львівською міською радою.
Зокрема, паспорти об'єкту ринкового господарства за 2021, 2022 та 2023 роки, які погоджені Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради, є офіційними документами, що діяли у спірних періодах. У цих документах орган місцевого самоврядування, до повноважень якого належить регулювання діяльності ринків, чітко ідентифікував об'єкт як «змішаний критий ринок».
Суб'єкт владних повноважень не може спочатку своїми діями (погодженням паспортів ринку) створювати для особи певні правові очікування, а потім, коли настають невигідні для бюджету наслідки, заперечувати правомірність цих очікувань.
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 05.06.2019 № 3-р(I)/2019:
«Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване…».
Позивач, отримавши погоджені органом місцевого самоврядування документи про статус ринку, мав підстави розраховувати на застосування відповідних податкових пільг. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач довів, а відповідач та третя особа не спростували належними та допустимими доказами той факт, що належні позивачеві нежитлові приміщення у спірних періодах були розташовані не на ринку. Отже, четверта умова для застосування пільги також дотримана.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач довів наявність усіх необхідних умов для звільнення від оподаткування його нежитлової нерухомості на підставі пп. «е» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Щодо правильності визначення відповідачем ставок податку, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПКУ, ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості встановлюються за рішенням органу місцевого самоврядування «залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості».
Судом з'ясовано, що Львівська міська рада, реалізуючи свої повноваження, прийняла ухвали № 3703 від 12.07.2018, № 1075 від 08.07.2021 та № 2146 від 30.06.2022, якими встановила диференційовані ставки податку для різних типів нерухомості. Зокрема, для об'єктів, класифікованих як «криті ринки, павільйони та зали для ярмарків», були встановлені ставки: 0% на 2021 та 2022 роки, та 0,3% на 2023 рік.
Як встановлено судом, належні позивачу приміщення згідно з технічними паспортами є «торговими павільйонами» та «адміністративно-торговими приміщеннями», розташованими на об'єкті, який у спірних періодах мав офіційний статус «змішаного критого ринку».
Відповідач, на якого покладено обов'язок доказування згідно з частиною другою статті 77 КАС України, не надав суду жодного доказу чи обґрунтування, чому до приміщень позивача не були застосовані саме ці, спеціальні ставки. Замість цього, податковий орган застосував загальні, значно вищі ставки (1% та 1,5%), встановлені для інших категорій нерухомості. Такий підхід є проявом формалізму та не відповідає принципу обґрунтованості, закріпленому у частині другій статті 2 КАС України.
Відповідач був зобов'язаний класифікувати об'єкт оподаткування відповідно до його фактичного та документально підтвердженого статусу і застосувати відповідну ставку, встановлену органом місцевого самоврядування.
Отже, суд констатує, що відповідач не довів правомірності застосованих ним ставок податку. Це є самостійною та безумовною підставою для визнання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення №1853157-2411-1307-UA46060250000025047 від 14.05.2024; №1853156-2411-1307-UA46060250000025047 від 14.05.2024; №1853154-2411-1307-UA46060250000025047 від 14.05.2024 винесені відповідачем без дотримання вимог закону, а тому є правові підстави для визнання їх протиправним та скасування.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку спірним рішенням, яке зумовили звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №1853157-2411-1307-UA46060250000025047 від 14.05.2024; №1853156-2411-1307-UA46060250000025047 від 14.05.2024; №1853154-2411-1307-UA46060250000025047 від 14.05.2024 не відповідають визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, тому такі рішення слід визнати протиправними та скасувати.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №1853157-2411-1307-UA46060250000025047 від 14.05.2024; №1853156-2411-1307-UA46060250000025047 від 14.05.2024; №1853154-2411-1307-UA46060250000025047 від 14.05.2024.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Львівській області (79003, вул. Стрийська, 35, м. Львів; код ЄДРПОУ 43968090).
Третя особа: Львівська міська рада (79008, пл. Ринок, 1, м. Львів; ЄДРПОУ 04055896).
Повне рішення суду складено 29.09.2025.
Суддя Кондратюк Юлія Степанівна