29 вересня 2025 року
справа №380/10725/25
провадження № П/380/11924/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши в письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) звернувся до суду із позовом до Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; ЄДРПОУ: 43971343), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про визначення митної вартості товарів №UA209000/2025/100195/2 від 14.05.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення від 14.05.2025 №UA209230/2025/004119.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час здійснення господарської діяльності позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю “Ultracell (UK) Limited», Сполучене Королівство, зовнішньоекономічний контракт №16/01 від 16.01.2023, предметом якого є зобов'язання продавця поставити і передати у власність покупця акумуляторні батареї, перелік яких вказується в інвойсі на кожну поставку, а покупця - прийняти та розрахуватись за товар. На виконання вимог вказаного контракту згідно рахунку-фактури (інвойсу) від 02.05.2025 №INV0049447, позивач придбав у продавця товар загальною вартістю 28 214,98 доларів США, який було ввезено на митну територію України. З метою митного оформлення вказаного товару позивач подав до відповідача електронну митну декларацію №25UA209230044682U6. Разом з митною декларацією в якості підстави для застосування основного методу визначення митної вартості товару було надано документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її. Проте, відповідач протиправно, на переконання позивача, здійснив коригування митної вартості ввезеного товару, що призвело до необхідності сплати різниці між сумами митних платежів та нанесено значних збитків позивачу. Вважаючи таке рішення про коригування митної вартості протиправним, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою суду від 02.06.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи.
13.06.2025 позивач подав заяву про розподіл судових витрат, у якій просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7570,00 грн.
16.06.2025 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Відзив обґрунтований тим, що під час здійснення митного оформлення було опрацьовано інформацію, що міститься у поданих до митного оформлення документах та виявлено наступне:- подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар;- у наданій до митного оформлення СMR №625322 від 06.05.2025 у гр.5-документи, не зазначено жодного документа що стосується даної поставки партії товару, що унеможливлює співставити з даною партією товару;- декларантом за МД заявлено контракт з виробником, товаросупровідні документи не містять відомості про виробника товару та торгівельну марку. Слід зазначити, що для підтвердження виробника товарів можуть бути надані документи, в тому числі:- копія ліцензії на виробництво товару;- копія нормативно технічної документації на виготовлення товару;- копія сертифікату на систему якості товару;- копія сертифікату продукції власного виробництва;- копія свідоцтва про присвоєння товару штрихового коду EAN. Зазначені документи відсутні згідно графи 44 ЕМД;- відповідно до п.3.1. Договору №16/01 від 16.01.2023 зазначено, що товар постачається на умовах EXW, якщо інші умови не вказані у специфікації. У Специфікації відсутні умови поставки, а у фактурі від 02.05.2025 №INV0049447 вказано умови FCA; - відповідно до інформації, яка наведена у п. 6.1 зовнішньоекономічного контракту від 16.01.2023 №16/01 визначено, що в момент передачі товару Покупцю, Продавець повинен надати наступні документи у тому числі сертифікат походження товару. Проте даний документ декларантом не надано митному органу, що є порушенням вимог даної угоди; - відповідно до п.10 5 Контракту, яким передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Контракту здійснені за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. У реквізитах договору відсутня печатка покупця, тому неможливо перевірити договірні відносини за даним договором. Даний договір складений на російські мові, відсутній переклад; - наданий комерційний рахунок не містить відомостей щодо уповноваженої особи експортера, що суперечить вимогам ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999, в якому передбачається, що первинний обліковий документ повинен обов'язково містити в тому числі «особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції». Що може свідчити про недостовірність заявлених документів та наявність іншого первинного облікового документа; - у Заявці на перевезення №2025-03506 від 02.05.2025 та договорі на перевезення відсутня печатка замовника;- експортна декларація країни відправлення 25GB53A3ACRS73HAA2 від 09.05.2025 не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару; - наданий комерційний рахунок від 02.05.2025 №INV0049447 не містить відомостей щодо уповноваженої особи експортера, що суперечить вимогам ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999, в якому передбачається, що первинний обліковий документ повинен обов'язково містити в тому числі «особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції». Що може свідчити про недостовірність заявлених документів та наявність іншого первинного облікового документа;- банківський документ swift від 07.05.2025 містить посилання на інший номер інвойсу, а сума вказана в ньому відрізняється від суми в інвойсі, який подано до митного оформлення. Даний документ неможливо прив'язати до даної поставки. Якщо рахунок сплачено, документами, які підтверджують митну вартість товарів, відповідно до положень частини другої ст.53 МКУ, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платіжні або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. За загальними правилами покупець зобов'язаний сплатити продавцю повну ціну переданого товару (ст.692 Цивільного кодексу України). Разом з цим договором купівлі - продажу може бути передбачена розстрочка платежу (ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України) та продаж товару в кредит (ч.1 ст. 694 Цивільного кодексу України). Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати (ч.5 ст.694 Цивільного кодексу України). Таким чином, Львівською митницею встановлено невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості та проведеного розрахунку митної вартості, визначеної за основним методом. Щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що дана справа є справою незначної складності. Обсяг матеріалів опрацьованих адвокатом, а саме документів, що подавалися декларантом позивача до митного оформлення є незначним. Щодо підготовки позовної заяви, слід зазначити, що дана категорія справи не є складною, містить один епізод спірних правовідносин, а написання позовної заяви не вимагало значної юридичної і технічної роботи, зокрема не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність процесуальних документів не є важкими для такого високого розміру гонорару. Разом з тим, у позовній заяві, адвокатом наведено норми права, що застосовуються до даних правовідносин, а висновки щодо застосування зазначених норм взяті із висновків судів у справах з аналогічним предметом спору, що в свою чергу вказує на відсутність необхідності значного часу для підготовки позовної заяви.
Разом з відзивом відповідач подав клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
23.06.2025 відповідач подав заперечення на клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у якому зазначив, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Ухвалою від 29.09.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець (РНОКПП: НОМЕР_2 ), основний вид господарської діяльності згідно з КВЕД: 52.10 Складське господарство.
Під час здійснення господарської діяльності між ФОП ОСОБА_1 (Покупець) та фірмою «Ultracell (UK) Limited» (Продавець), було укладено зовнішньоекономічний контракт від 16 січня 2023 року №16/01, за яким продавець продає, а покупець купує акумуляторні батареї, зазначені у контракті. Згідно з пунктом 3.1 поставка товару здійснюється на умовах EXW Ліверпуль, Велика Британія (ІНКОТЕРМС 2010), якщо інші умови поставки не обумовлені в специфікації.
Згідно з додатковою угодою №1 від 21.10.2024 до контракту №16/01 від 16.01.2023 внесено зміни до контракту та викладені пункти контракту в наступній редакції, зокрема, пункт 3.1 викладено у такому вигляді: «Постачання товару здійснюється на умовах FCA Ліверпуль, Велика Британія (ІНКОТЕРМС 2010), якщо інше не вказано у специфікації».
На виконання вимог зовнішньоекономічного контракту №16/01 від 16.01.2023 позивач придбав у продавця товар (акумуляторні батареї) згідно рахунку-фактури (Інвойсу) від 02.05.2025 №INV0049447 загальною вартістю 28 214,98 доларів США. З метою митного оформлення вказаного товару 14.05.2025 позивач подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209230044682U6, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації, зокрема, тов. №1 - Акумулятори електричні свинцеві VRLA типу, що працюють на кислотному електроліті та виконані за технологією AGM, електрична напруга - 6-12 В.
Одночасно, Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №25UA209230044682U6 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару, зазначені у графі 44 митної декларації: пакувальний лист №DEL0049447 від 02.05.2025; рахунок-проформу №PFAKB01.2025 від 23.04.2025; рахунок-фактуру №INV0049447 від 02.05.2025; автотранспортну накладну №625322 від 06.05.2025; декларацію про походження товару №INV0049447 від 02.05.2025; загальну декларацію прибуття №25UA141000505788Z3 від 12.05.2025; банківський платіжний документ, що стосується товару від 01.05.2025; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг №14 від 13.05.2025; довідку про вартість транспортних витрат від 13.05.2025; зовнішньоекономічний контракт №16/01 від 16.01.2023 із додатками №1 від 21.10.2024, №2 від 08.11.2024 та №13 від 24.04.2025; договори про перевезення №2936 від 20.02.2025 та №18102 від 02.05.2025; заявку на перевезення №2025-03506 від 02.05.2025; технічну характеристику від 02.05.2025; копію митної декларації країни відправлення №25GB53A3ACRS73HAA2.
За наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення декларанту наступного змісту: «Відповідно до частин 3-4 статті 53 Митного кодексу України прошу надати додаткові документи для підтвердження митної вартості:1) рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 2) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 3) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 4) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 5) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 6)договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 7) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 8) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоду, контракту); 9) виписку з бухгалтерської документації; 10) каталог, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 11) копію митної декларації країни відправлення; 12) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару».
У свою чергу Декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також на вимогу надав витребувані документи: витяг з інтернет джерела по ціні; договір транспортного експедирування №2936 від 20.02.2025; копію експортної декларації MRN 25GB53A3ACRS73HAA2 від 09.05.2025; копії видаткових накладних №47 від 14.11.2024, №49 від 21.11.2024; свіфт від 01.05.2025; копію договору перевезення вантажів №18102 від 02.05.2025; проформу-інвойс PFAKB01.2025 від 23.04.2025; листування з виробником щодо ціни товару (комерційна пропозиція); копії видаткових накладних №199 від 18.07.2023, №10 від 30.04.2024, №43 від 06.11.2024. Декларант зазначив, що більше надати документів немає змоги.
Однак, 14.05.2025 Львівською митницею прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100195/2, в графі 33 якого було вказано: «Відповідно до п.1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. В рамках реалізації положень статей 52,53,54,55,58,335 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (далі- МКУ), за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: - подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар. Відповідно до п.1 ч.4 та ч.2 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, щодо визначення митної вартості товару. Під час здійснення митного контролю було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах. За результатами проведеного опрацювання встановлено наступне: У наданій до митного оформлення СMR № 625322 від 06.05.2025 у гр.5-документи, не зазначено жодного документа, що стосується даної поставки партії товару, що унеможливлює співставити з даною партією товару;- Декларантом за МД заявлено контракт з виробником. товаросупровідні документи не містять відомості про виробника товару та торгівельну марку. Слід зазначити, що для підтвердження виробника товарів можуть бути надані документи, в тому числі:- копія ліцензії на виробництво товару;- копія нормативно-технічної документації на виготовлення товару;- копія сертифікату на систему якості товару;- копія сертифікату продукції власного виробництва;- копія свідоцтва про присвоєння товару штрихового коду EAN. Зазначені документи відсутні згідно графи 44 ЕМД; -відповідно до п.3.1. Договору 16/01 від 16.01.23 зазначено, що товар постачається на умовах EXW, якщо інші умови не вказані у специфікації . У Специфікації відсутні умови поставки , а у фактурі від 02.05.2025 № INV0049447 вказано умови FCA; -- відповідно до інформації, яка наведена у п. 6.1 зовнішньоекономічного контракту від 16.01.2023 № 16/01 визначено, що в момент передачі товару Покупцю, Продавець повинен надати наступні документи, у тому числі, сертифікат походження товару. Проте даний документ декларантом не надано митному органу, що є порушенням вимог даної угоди; -відповідно до п.10 5 Контракту, яким передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Контракту здійснені за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. У реквізитах договору відсутня печатка покупця - неможливо перевірити договірні відносини за даним договором. Даний договір складений на російські мові - відсутній переклад; - наданий комерційний рахунок не містить відомостей щодо уповноваженої особи експортера, що суперечить вимогам ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999, в якому передбачається, що первинний обліковий документ повинен обов'язково містити в тому числі «особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції». Що може свідчити про недостовірність заявлених документів та наявність іншого первинного облікового документа. - у Заявці на перевезення №2025-03506 від 02.05.2025 та договорі на перевезення-відсутня печатка замовника; - експортна декларація країни відправлення 25GB53A3ACRS73HAA2 від 09.05.2025 не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару. в експортній декларації країни відправлення;- наданий комерційний рахунок від 02.05.2025 №INV0049447 не містить відомостей, щодо уповноваженої осіби експортера. Що суперечить вимогам ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999, в якому передбачається, що первинний обліковий документ повинен обов'язково містити в тому числі «особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції». Що може свідчити про недостовірність заявлених документів та наявність іншого первинного облікового документа; банківський документ swift від 07.05.2025 - містить посилання на інший номер інвойсу, а сума вказана в ньому відрізняється від суми, зазначеної в інвойсі, який подано до митного оформлення. Даний документ неможливо прив'язати до даної поставки. Якщо рахунок сплачено, документами, які підтверджують митну вартість товарів, відповідно до положень частини другої ст.53 МКУ, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платіжні або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. За загальними правилами покупець зобов'язаний сплатити продавцю повну ціну переданого товару (ст.692 Цивільного кодексу України). Разом з цим договором купівлі - продажу може бути передбачена розстрочка платежу (ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України) та продаж товару в кредит (ч.1 ст. 694 Цивільного кодексу України). Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати (ч.5 ст.694 Цивільного кодексу України). Відповідно до положень частини другої ст.53 МКУ є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платіжні або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. Таким чином, Львівською митницею встановлено невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості та проведеного розрахунку митної вартості, визначеної за основним методом. Відповідно до частин 3-4 статті 53 Митного кодексу України митним органом надана вимога декларанту стосовно надання наступних додаткових документів для підтвердження числових складових митної вартості товарів: 1) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 2) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 3) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 4) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 5) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.6) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 7) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 8) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 9) виписку з бухгалтерської документації; 10) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 11) копію митної декларації країни відправлення; 12) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. Декларантом на вимогу надіслано довідкову інформацію щодо цін продажу в мережі Інтернет, видаткові накладні щодо вартості продажу аналогічного товару, які містять посилання на Договори купівлі продажу, проте такі договори не надано до митного оформлення, а тому неможливо перевірити виконання усіх умов договору, - комерційна пропозиція, яка містить електронну переписку покупця та продавця; - також надано експертний висновок, який містить посилання на електронні сайти, копії таких посилань не надано. Згідно п. 54 Національного стандарту № 1, затвердженого ПКМУ від 10.09.2003 № 1440, зібрані вихідні дані та інша інформація повинна відображатися у звіті з посиланням на джерело їх отримання та у додатках до нього. У Висновку, наданому для підтвердження заявленої митної вартості, відсутні вихідні дані з додатками. Висновок підготовлений з порушенням положень Національного стандарту № 1 не може засвідчувати обґрунтованість числового розрахунку вартості імпортованих товарів, які у ньому наведені у зв'язку з відсутністю документально підтверджених даних. Оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватись на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості. Проформа на суму-80009,50, а платіжна інструкція на суму-70184,02(хоча містить посилання на дану проформу). Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв'язку з неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.. Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару №1 слугувала МД 24UA209170071971U1 від 02.09.2024, де вартість товару становить 4,93 дол.США за кг, Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.».
Львівською митницею було відмовлено у митному оформленні задекларованого товару, у зв'язку з чим оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/001419. Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товару від 14.05.2025 UA209000/2025/100195/2. На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №25UA209230044963U8, та 14.05.2025 вона була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.
Не погоджуючись з рішеннями про коригування митної вартості позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Митний кодекс України (далі МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Частиною 1 ст. 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (ч. 1 ст. 248 МК України).
Згідно з ч. 1 ст. 257 МК України декларування здійснюється шляхом подання за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до ч. 6 ст. 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Статтею 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (ч. 5 ст. 58 Митного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні.
Слід зауважити, що митним законодавством передбачена ціла система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим.
Пріоритетним до застосування є саме основний метод, що обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові по справі №826/17509/16 від 09.02.2021.
Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи, закріплені приписами п. 2 ч. 1 ст. 57 МК України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів.
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 58 МК України, основний метод визначення митної вартості товарів застосовується у випадку дотримання наступних умов: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Основний метод, не застосовується в конкретних випадках: а) якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні; б) відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні (відповідно до ч. 2 МК України). Кожен із вище означених випадків може бути як самостійною підставою для незастосування основного методу, так й розглядатися в їх сукупності.
Згідно з ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.
За правилами ч. 3 ст. 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 57 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Тобто, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб'єктом господарювання метод визначення такої вартості.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.ч. 5 і 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч. 2 ст. 53 МК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
За змістом ст. 53 МК України законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Вказане узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Судом встановлено, що при митному оформленні товару позивач надав наявні у нього документи, що визначені ч. 2 ст. 53 МК України, а саме: пакувальний лист №DEL0049447 від 02.05.2025; рахунок-проформу №PFAKB01.2025 від 23.04.2025; рахунок-фактуру №INV0049447 від 02.05.2025; автотранспортну накладну №625322 від 06.05.2025; декларацію про походження товару №INV0049447 від 02.05.2025; загальну декларацію прибуття №25UA141000505788Z3 від 12.05.2025; банківський платіжний документ, що стосується товару від 01.05.2025; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг №14 від 13.05.2025; довідку про вартість транспортних витрат від 13.05.2025; зовнішньоекономічний контракт №16/01 від 16.01.2023 із додатками №1 від 21.10.2024, №2 від 08.11.2024 та №13 від 24.04.2025; договори про перевезення №2936 від 20.02.2025 та №18102 від 02.05.2025; заявку на перевезення №2025-03506 від 02.05.2025; технічну характеристику від 02.05.2025; копію митної декларації країни відправлення №25GB53A3ACRS73HAA2.
Суд враховує, що ч. 3 ст. 53 МК України надає можливість митниці виставляти декларанту письмову вимогу про необхідність подачі додаткових документів у 10-ти денний строк лише у трьох випадках: у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості; якщо наявні ознаки підробки цих документів; якщо ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Вказані обставини є виключними підставами для витребування додаткових документів. Водночас тлумачення таких підстав контролюючим органом без належного обґрунтування є протиправним.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Однак в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості не зазначено: які в поданих до митного контролю документах містяться розбіжності, що мають вплив на правильність визначення митної вартості; які ознаки підробки наявні у цих документах, і з чого це вбачається; яких відомостей не міститься у документах, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Щодо зазначених відповідачем в оскаржуваному рішенні порушень, суд зазначає таке.
Відповідачем зазначено, що у наданій до митного оформлення СMR №625322 від 06.05.2025 у гр.5-документи, не зазначено жодного документа, що стосується даної поставки партії товару, що унеможливлює співставити з даною партією товару.
Суд зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Відповідно до ст.4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, складанням вантажної накладної підтверджується договір перевезення.
Таким чином, умови міжнародного перевезення товарів не стосуються й безпосередньо не впливають на ціну товару. У зв'язку з чим, самі по собі недоліки щодо оформлення вантажних накладних ЦМР, не є такими, що можуть бути підставою для сумніву щодо правильності визначення митної вартості товарів.
Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №380/1221/20.
При цьому, суд враховує, що в подальшому митний орган з тими ж документами (ЦМР) завершив митне оформлення.
Відповідачем зазначено, що декларантом за МД заявлено контракт з виробником, товаросупровідні документи не містять відомості про виробника товару та торгівельну марку. Слід зазначити, що для підтвердження виробника товарів можуть бути надані документи, в тому числі:- копія ліцензії на виробництво товару;- копія нормативно технічної документації на виготовлення товару;- копія сертифікату на систему якості товару;- копія сертифікату продукції власного виробництва;- копія свідоцтва про присвоєння товару штрихового коду EAN. Зазначені документи відсутні згідно графи 44 ЕМД. Також відповідач зазначає, що відповідно до інформації, яка наведена у п. 6.1 зовнішньоекономічного контракту від 16.01.2023 №16/01 визначено, що в момент передачі товару Покупцю, Продавець повинен надати наступні документи у тому числі сертифікат походження товару. Проте даний документ декларантом не надано митному органу, що є порушенням вимог даної угоди.
Суд зазначає, що згідно зі статтями 264 (ч. 2) та 335 (ч. 3) Митного кодексу України при здійсненні митного оформлення товарів разом з митною декларацією подаються лише рахунок або інший документ, який визначає вартість товару, та у випадках, встановлених МКУ, декларація митної вартості. Відомості про документи, визначені статтями 257 (ч. 8) та 335 (ч. 3) МКУ, зазначаються у встановленому порядку в митній декларації. Таким чином, митним законодавством, у т. ч. главами 6-11 МКУ, врегульовано питання щодо необхідності надання під час декларування товарів тільки тих документів, що містять відомості, необхідні для митного оформлення.
Виходячи з викладеного, зауваження митниці про ненадання позивачем документів, що підтверджують якість оцінюваних товарів, разом з ЕМД суперечить положенням Митного кодексу, оскільки відповідачем не доведено, яким чином відомості, зазначені у ліцензії, нормативно-технічній документації, сертифікаті на систему якості товару, можуть вплинути на обчислення митної вартості товарів, що подаються до декларування.
Також відповідач зазначив, відповідно до п.3.1. Договору №16/01 від 16.01.2023 зазначено, що товар постачається на умовах EXW, якщо інші умови не вказані у специфікації. У Специфікації відсутні умови поставки, а у фактурі від 02.05.2025 №INV0049447 вказано умови FCA.
Судом з'ясовано, що в первинній редакції зовнішньоекономічного контракту №16/01 від 16.01.2023 було передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW Ліверпуль, Велика Британія (ІНКОТЕРМС 2010), якщо інші умови поставки не обумовлені в специфікації. Водночас, згідно з додатковою угодою №1 від 21.10.2024 до контракту №16/01 від 16.01.2023 внесено зміни до контракту та викладені пункти контракту в наступній редакції, зокрема, пункт 3.1 викладено у такому вигляді: «Постачання товару здійснюється на умовах FCA Ліверпуль, Велика Британія (ІНКОТЕРМС 2010), якщо інше не вказано у специфікації».
Вказаний документ зазначений у Картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також зазначений у Рішенні про коригування митної вартості товарів.
Таким чином, зазначення у рахунку-фактурі про умови поставки FCA Ліверпуль відповідало вимогам зовнішньоекономічного контракту у редакції станом на момент виконання зобов'язань за договором.
Відповідачем також зазначено, що відповідно до п.10.5 Контракту, яким передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Контракту здійснені за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. У реквізитах договору відсутня печатка покупця, тому неможливо перевірити договірні відносини за даним договором. Даний договір складений на російські мові, відсутній переклад, а також, у Заявці на перевезення №2025-03506 від 02.05.2025 та договорі на перевезення відсутня печатка замовника.
Суд зазначає, що згідно з постановою Верховної Ради України від 19.06.1992 № 2479-ХІІ Україна приєдналась до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва 1950 року.
Рекомендаціями Ради від 16.05.1979 членам Ради та членам Організації Об'єднаних Націй або її спеціалізованим агентствам, митним або економічним Об'єднанням рекомендовано приймати комерційні рахунки, складені у будь-який спосіб, наприклад, методом одноразового запису, у випадках, коли представлення комерційного рахунку потрібне у зв'язку з митним очищенням товарів, а також утриматись від вимоги підпису для митних цілей на комерційних рахунках, представлених на підтвердження декларації на товари.
На дотримання зазначених рекомендацій звертає увагу Європейська економічна комісія ООН (рекомендації СЕК ООН 1982 року № 18 «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі» та 1983 року №6 «Формуляр-зразок уніфікованого рахунку для міжнародної торгівлі»).
Рекомендацією СЕК ООН 2001 року № 18 «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі» (переглянутою) пропонується по можливості уникати внесення від руки підписів або еквівалентних їм відміток на паперових документах (наприклад, на рахунках-фактурах).
У постанові від 16.04.2019 у справі № 815/6698/17 Верховний Суд вказав, що відсутність на специфікаціях до контракту печатки фірми-відправника, відсутності печатки та підпису відповідальної особи на інвойсі не вказують на їх недійсність, та не впливають на числові значення складових митної вартості товарів.
Крім того, суд зазначає, що Законом України від 23.03.2017 № 1982-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами - підприємцями» частину першу статті 58-1 Господарського кодексу України викладено у такій редакції: «Суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим».
Отже, жодними нормами законодавства не передбачено обов'язкову вимогу щодо використання печаток суб'єктами господарювання під час здійснення господарської діяльності.
Також відповідачем зазначено, що експортна декларація країни відправлення 25GB53A3ACRS73HAA2 від 09.05.2025 не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару.
Суд зазначає, що митна декларація країни відправлення в розумінні ч.2 ст.53 МК України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів, натомість відповідно до ч.6 ст.53 МК України її декларант може подати за власним бажанням. Також копію митної декларації країни відправлення декларант або уповноважена ним особа подає на письмову вимогу митного органу за наявності умов, визначених ч.3 ст.53 МК України. Проте, в даному випадку митний орган не довів наявність умов, які зумовлюють необхідність подання декларантом додаткових документів.
Відповідач також зазначив, що надані комерційні рахунки не містить відомостей щодо уповноваженої особи експортера, що суперечить вимогам ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999, в якому передбачається, що первинний обліковий документ повинен обов'язково містити в тому числі «особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції», що може свідчити про недостовірність заявлених документів та наявність іншого первинного облікового документа. Банківський документ swift від 07.05.2025 містить посилання на інший номер інвойсу, а сума вказана в ньому відрізняється від суми в інвойсі, який подано до митного оформлення. Даний документ неможливо прив'язати до даної поставки.
Суд зазначає, що затвердженої форми інвойсів та вимог щодо їх заповнення законодавством України не передбачено. Разом з тим, при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості орган доходів і зборів має впевнитись, що комерційний інвойс можна ідентифікувати з поставкою оцінюваного товару та він містить відомості, які підтверджують відомості щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, зазначеної у постанові від 08.07.2022 у справі № 815/1718/16 спосіб оплати товару не є ціноутворюючим фактором. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, зазначеної у постанові від 27.04.2023 у справі № 820/3767/16 розбіжності щодо умов оплати товару в документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумніву в достовірності задекларованої митної вартості.
У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати за товари безпосередньо ціни та митної вартості товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Відповідач також зазначив, що оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватись на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості. Проформа на суму 80009,50, а платіжна інструкція на суму 70184,02(хоча містить посилання на дану проформу).
Суд зазначає, що проформа-інвойс це документ, у якому зазначається обов'язок продавця товарів (виконавця послуг) поставити товари (надати послуги) покупцю за наперед обговореною ціною. Ціна послуг та перелік товарів у цьому виді інвойсу не є остаточними, та надалі можуть змінюватись. Проформа-інвойс за своєю суттю є попереднім інвойсом та існує для узгодження ціни, обсягу поставки, і тільки після його затвердження складається комерційний інвойс. Відтак в Swift повідомленні від 01.05.2025 зазначено саме проформу-інвойс (proforma invoice) PFAKB01.2025 від 23.04.2025, у подальшому, після здійсненої оплати, складено комерційний інвойс (commercial invoice) № INV0049447 від 02.05.2025, який і подано до митного оформлення.
Таким чином, відповідач мав можливість встановити дійсну вартість товару, який переміщався через митний кордон України, а подані декларантом до митного оформлення документи відповідали вимогам частини 2 статті 53 МК України.
При розгляді цієї справи суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.12.2021 у справі № 200/6508/20-а, згідно з якою основним методом визначення митної вартості товарів є метод - за ціною договору. Обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, шо декларант правильно визначив митну вартість.
Встановлення митним органом різниці в ціні свідчить про наявність підстав для більш детального аналізу умов зовнішньоекономічної операції, за якою до митного оформлення пред'явлено товари. Виявлена різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю тотожних товарів згідно з інформаційними ресурсами мережі Інтернет, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників інформаційних ресурсів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не вказав ні конкретних обставини, які викликали відповідні сумніви (а сумніви не були обґрунтованими, в розумінні хоча б одної із трьох підстав, визначених законодавством), ні причин неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, ні документів, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.11.2021 у справі № 815/3976/16, в якій зазначено, що органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність в органу доходів і зборів обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Водночас витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа № 21-591а15) та в подальшому відображена в інших постановах з цього питання вже Верховним Судом в складі Касаційного адміністративного суду, зокрема у справах №821/1617/17 від 14.08.2018, №815/6827/17 від 29.01.2019, №804/2256/16 від 12.11.2021, №1.380.2019.002016 від 04.11.2021, № 480/3558/19 від 17.11.2021.
Суд встановив, що відповідач витребував у позивача документи, визначені частиною 3 статті 53 МК України, проте не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів в недостовірності наданої інформації. Натомість відповідач прийняв оскаржуване рішення у зв'язку із неподанням декларантом всіх витребуваних у нього документів.
За позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №816/1199/15-а у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 Митного кодексу України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.
Зокрема, відповідна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 16.01.2025 у справі №160/939/24.
Щодо обов'язковості чіткого визначення вказаної вище інформації, як обов'язкових реквізитів будь-якого рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 14.08.2018 по справі №821/1617/17. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що також письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Отже, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 по справі №815/1670/17, від 10.06.2020 по справі №1.380.2019.004752, від 19.09.2022 у справі №1.380.2019.004890 та від 15.02.2024 по справі №640/29559/20.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, у ньому зазначено лише номер та дату митної декларації, яка стала джерелом інформації для коригування митної вартості. Такий підхід для формування оскаржуваного рішення про коригування митної вартості прямо суперечать цитованим вище положенням законодавства, що є самостійною підставою для його скасування.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно завищено митну вартість задекларованого позивачем товару, оскільки надані позивачем документи на підтвердження заявленої ним митної вартості задекларованого товару за ціною контракту, є належними, стосуються укладеного контракту, дають можливість ідентифікувати задекларований товар, визначити його характеристики та властивості, і на підставі цих документів, які не містять неточностей та розбіжностей, можливо визначити митну вартість задекларованого товару за ціною контракту.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100195/2 від 14.05.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/000280, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 256 МК України передбачено, що відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.
Згідно з частинами другою, третьою статті 256 МК України у рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.
Рішення про відмову у митному оформленні приймається в межах строку, відведеного статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення. Неприйняття такого рішення протягом зазначеного строку є бездіяльністю, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому главою 4 цього Кодексу.
Суд встановив, що підставою для оформлення відповідачем картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2025/004119 стало коригування Львівською митницею митної вартості товару, заявленої декларантом у митній декларації №№25UA209230044682U6.
Зважаючи на те, що у процесі розгляду справи суд встановив, що прийняте відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів від 14.05.2025 №UA209000/2025/100195/2 є протиправним та підлягає скасуванню, тож сформована на його підставі картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2025/004119 є незаконною, а тому позовну вимогу про визнання її протиправною та скасування також слід задовольнити.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу. Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару у цій справі відповідачем не доведена.
Суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Згідно із ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці.
Позивач також просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7570 грн. На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач подав до суду Договір про надання правової допомоги від 01.11.2023 №23/23, додаткову угоду №7 до договору про надання правової допомоги №23/23 від 01.11.2023, акт приймання-передачі наданих послуг від 12.06.2025.
При вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд керується таким.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20.
Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У справі, що розглядається, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7570 грн, яка надається позивачу адвокатським об'єднанням «ЛЮРЦ», на підставі договору про надання правової допомоги від 01.11.2023 №23/23.
Відповідно до пункту 1.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених Договором, Адвокатське об'єднання зобов'язується надавати на підставі звернення Клієнта, правову допомогу, а саме: - представляти інтереси Клієнта в державних органах України, в т. ч. органах Державної податкової служби, органах Державної митної служби України, прокуратури, поліції, інших правоохоронних органах, місцевих загальних сулах, загальних апеляційних судах, місцевих адміністративних судах, апеляційних адміністративних судах, Верховному Суді, органах місцевого самоврядування, державної виконавчої служби, а також перед іншими підприємствами. установами і організаціями;
Відповідно до пункту 3.1 Договору, Клієнт оплачує послуги Адвокатського об'єднання, передбачені в розділі 1 цього Договору у розмірі, визначеному окремою угодою або в актах наданих послуг(виконаних робіт).
Відповідно до пункту 3 Додаткової угоди до Договору, вартість послуг за ведення справи у судових органах становить 20 000 грн. Остаточна вартість послуг визначається сторонами у акті приймання-передачі наданої правової допомоги (послуг) чи іншому аналогічному документі.
Факт надання послуг з професійної правничої допомоги підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг від 12.06.2025.
З огляду на вищезазначене, суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт отримання позивачем послуг з правової допомоги від Адвокатського об'єднання «ЛЮРЦ» за участь у розгляді даної справи, оскільки подані докази дозволяють встановити склад та зміст послуг з правової допомоги відповідно до вимог статті 134 КАС України.
Стосовно співмірності та розумності витрат на правову допомогу за участь у даній справі суд зазначає таке.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною дев'ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 08.02.2022 у справі №160/6762/21.
Заявляючи клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7570,00 грн.
З іншої сторони, відповідач заперечує щодо стягнення витрат на правову допомогу, вважає вимогу про стягнення витрат на правову допомогу не доведеною, не співмірною із складністю справи, заявляє клопотання про її зменшення.
Суд, у свою чергу, зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд проаналізував акт приймання-передачі наданих послуг від 12.06.2025 щодо витрат на правничу допомогу за договором про надання правової допомоги, та визначену в них вартість послуг на правничу допомогу в розмірі 7570,00 грн.
Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд зазначає, що позовна заява. містить дуже стислий виклад обставин справи та в основному містить лише посилання на правові норми та правові висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду. Долучений до заяви акт від 12.06.2025 не містить роз'яснень необхідності затрат часу на підготовку позовної заяви у кількості 4 години.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд також враховує, що правові висновки висловлено Верховним Судом в аналогічних справах. З огляду на це, пошук та аналіз судової практики по суті зводиться до дублювання висновків Верховного Суду про релевантні норми права, аналіз та спосіб їх застосування.
Суд зазначає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте, цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Також у постанові від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20 Верховний Суд зазначив, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Вказані висновки Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є значно завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).
ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах «Stankiewicz v. Poland», заява № 46917/99, пункт 75).
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З наведеного, суд доходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу на суму 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 14.05.2025 №UA209000/2025/100195/2.
Визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці №UA209230/2025/004119.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань з Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; ЄДРПОУ: 43971343) судовий збір на суму 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; ЄДРПОУ: 43971343) витрати на професійну правничу допомогу на суму 3000 (три тисячі) грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Чаплик І.Д.